1. Проблема дослідження історичної забудови південних міст залишається актуальною, незважаючи на зростання кількості праць як досвідчених фахівців так і нового покоління науковців. Розуміння принципів структурної організації та архітектурно-планувальних рішень комплексів забудови в південноукраїнських містах є необхідним як з точки зору збереження архітектурної спадщини, так і з погляду покращення практики містобудівного і архітектурного проектування. 2. Планувальні системи Херсону, Миколаєва, Одеси закладались на підставі містобудівних проектів з визначеною структурою головних, другорядних елементів, зонуванням території і т.д. До таких головних елементів (до умовного "каркасу") містобудівної структури відносилися комплекси громадської забудови загальноміського призначення, які формувалися у поєднанні об’єктів громадського та житлового призначення. Типи таких комплексів громадсько-житлової забудови (КГЖЗ) включали як старі, давно відомі містобудівні елементи (головні вулиці, головні площі, торгові площі та ін.), так і нові, які розвинулися наприкінці XVIII - у XIX ст. (бульвари, променади, театральні площі, пасажі, міські сади та ін.). Наявність визначальних урбаністичних принципів, на підставі яких відбувалася розбудова міст, сприяла формуванню чітко структурованої, функціонально узгодженої системи містобудівних елементів, які складали основу міського середовища. Дослідження цих автентичних елементів містобудівної структури, зокрема комплексів громадсько-житлової забудови (КГЖЗ), має першорядне значення для розуміння специфіки міст півдня, їх місця в історії вітчизняного містобудування. 3. У дисертаційному дослідженні автором використано загальнонаукові методи, а також сформована власна методика експериментальних обстежень і моделювання КГЖЗ (вибір об’єктів, їх інвентаризація, комплексний аналіз, класифікація, виконання графічних моделей, узагальнення результатів). Розроблена спеціальна матриця аналізу КГЖЗ на трьох рівнях – функціональному, планувальному, композиційно-стилістичному. Такий підхід дозволив отримати всебічну характеристику об'єктів і дав змогу розробити обґрунтовані результати. 4. У містобудівному та архітектурному розвитку досліджуваних міст виділено чотири етапи, які характеризують поступовість урбаністичного опанування територій з певними топографічними, кліматичними ознаками в умовах приорітетів оборонних, політичних, соціально-економічних цілей. Кожний з чотирьох етапів охоплює часовий період з характерними рисами процесів структурного та архітектурно-планувального розвитку міст: Перший етап (від закладення міста до 1810-х рр.): побудова фортець та укріплень, початкове освоєння територій міст. Другий етап (перша третина XIX ст. до 1830-х рр.): розвиток міської інфраструктури і цивільних форштадтів. На цьому етапі формуються головні елементи містобудівного каркасу, виростають комплекси КГЖЗ. Відбувається поступове наповненням квартальної сітки забудовою, яка складається з певних типологічних форм на двох рівнях – містобудівному та локальному. Третій етап (друга третина XIX ст. до 1860-х рр.): період подальшої забудови міст. В усіх трьох містах відбувається ущільнення квартальної забудови. Будівництво залізниці та залізничних вокзалів є важливим фактором подальшого якісного періоду в процесі формування міського каркасу. Четвертий етап (від 1870-х до 1910-х рр.): період стабілізації територіального розвитку і інтенсивного освоєння міського простору. В містах Херсоні та Одесі значно зростає кількість прибуткових, житлових будинків, замовляються сучасні проекти для навчальних закладів, банків, театрів, церков, лікарень, ринкових споруд. Робота архітекторів в основному полягає у вирішенні питань ущільнення забудови, реконструкції та перебудові застарілого фонду, який складав на цей час резерв для архітектурно-планувальних заходів. Поступовий розвиток об’ємно-просторового наповнення у заданій класицистичній планувальній системі виявив наявність взаємозв’язку компонентів об’ємної архітектури, рішень її масштабу, стилістики з планувальною системою. Перш за все цей розвиток спирався на сплановану чітку структурну ієрархію містобудівних елементів, що сприяло формуванню системи громадських просторів - комплексів громадсько-житлової забудови (КГЖЗ). Серед них в дослідженні визначені з домінуванням громадсько-культурного призначення (адміністративні площі, соборні площі, театральні площі, міські сади, загальноміські парки, бульвари, набережні, комплекси вокзалів) та торгового призначення (торгові площі, торгові вулиці, торгові ряди). 5. Особливістю цивільної забудови міст півдня досліджуваного періоду є наявність чіткого планувального задуму та достатньо тривала поступовість його реалізації. В системі кожного з міст сформовано "каркас", який містить осередки функціональної активності населення (КГЖЗ) і "тканина" - просторове наповнення структури міста, головною ознакою якого є не функціональне, а територіальне поєднання. Аналіз обраних для дослідження об’єктів грунтується на чіткому рівневому розподілі – містобудівного (включеному в каркас) і локального (фрагменту тканини). Застосоване в дослідженні поняття комплексу передбачає поєднання елементів за функціональними ознаками. КГЖЗ розглянуті також з погляду аналізу якісних характеристик - категорії ансамблевості, яка досягається завдяки єдності композиційного задуму, стильового рішення. На підставі функціонального призначення визначені дві основні категорії КГЖЗ - з домінуючими громадсько-культурною та торговою функціями. В залежності від композиційної побудови виділено три схеми - лінійна, компактна та «перетікаючих просторів». 6. Під час дослідження комплексів громадсько-житлової забудови були встановлені принципи їх формування: - принцип типологічної ієрархії і застосування стандартизованих архітектурно-планувальних та композиційних прийомів у побудові КГЖЗ; - принцип застосування прототипів – архітектурно-планувальних рішень таких структурних елементів містобудівного простору як вулиці, площі, квартали. - принцип модульності розпланувальної схеми: міста півдня України мали свій метричний модуль на основі якого були реалізовані подальші архітектурно-планувальні та об’ємно просторові рішення забудови; - принцип різноманітності архітектурно-містобудівних засобів і поступового формування КГЖЗ сприяв утворенню полістилістичного простору, виникненню багатих типологічних, композиційних та стилістичних рішень; - принцип співмірності у формуванні структури КГЖЗ: в структурі регулярних планувальних систем, розроблених наприкінці XVIIІ ст. для міст Херсону, Миколаєва, Одеси завдяки модульності, узгодженим розмірним і геометричним параметрам, масштабу існував певний резерв архитектурно-планувального та об’ємно-просторового розвитку. 7. На підставі опрацьованих в роботі матеріалів можна зробити висновок про широке застосування різноманітних архітектурно-планувальних і композиційних рішень комплексів громадсько-житлової забудови при наявності спільних загальних принципів побудови містобудівного простору. Також треба відзначити найбільш масштабне втілення визначних композиційних рішень комплексів та ансамблевих утворень в Одесі, що було зумовлено адміністративно-господарськими, соціально-культурними та економічними чинниками. 8. Визначені у даному дослідженні загальні принципи формування комплексів громадсько-житлової забудови, відповідні типи таких комплексів дозволяють виявити стійкі характеристики елементів містобудівного простору досліджуваних міст, спільні та відмінні їх риси, а також порівняти з закордонними аналогами. Період забудови міст Херсону, Миколаєва, Одеси можна характеризувати як період оновлення стратегії містобудування та відкритості для запозичення інженерно-технічних і культурних традицій європейського містобудування. Запровадження європейських традицій йшло як через сприймання теоретичних надбань філософів, архітекторів, інженерів Англії, Франції, Італії, так і через залучення до розбудови міст закордонних фахівців. Тут треба зазначити, що за умов конкретних природно-географічних, топографічних, соціально-політичних, економічних, етнічних та загальнокультурних умов виникли своєрідні, унікальні для європейської історії вирішення міст. В порівнянні з характером забудови міст Росії, Польщі, Франції відповідних періодів можна зазначити спільні принципи закладання на планувальному рівні загальної композиції міста, формування його "каркасу", але архітектурно-композиційні параметри таких елементів (ширина вулиць, габаритні розміри кварталів, їх конфігурація та характер забудови), співвідношення об’ємно-просторових та планувальних характеристик забудови в південноукраїнських містах утворює власну масштабну систему міського простору. 9. Розроблена в даному дисертаційному дослідженні методика аналізу архітектурно-планувальних та композиційних характеристик історично сформованих комплексів громадсько-житлової забудови (КГЖЗ) може бути покладена в основу вироблення стратегії реабілітаційних і реконструктивних робіт в історичному центрі міста, відтворенню міського середовища з урахуванням тенденцій часових змін на основі первісних принципів його закладення і формування. |
