1. У роботі наведено теоретичне обґрунтування і нове рішення наукового завдання вивчення предикторів формування та профілактики аутоагресивної поведінки у хворих під час першого психозу. Доведено значення деяких соціальних, статутних, клініко-психопатологічних чинників у формуванні аутоагресивної поведінки. Отримані результати дозволяють забезпечити своєчасну діагностику станів з високим ризиком суїциду у осіб з першим психотичним епізодом та проведення психофармакологічних, психотерапевтичних і психопрофілактичних заходів стосовно осіб з аутоагресивною поведінкою. 2. У 58,00 % випадків перший психотичний епізод маніфестував аутоагресивними проявами, що дозволяє віднести цей контингент хворих до групи ризику щодо скоєння суїцидів. Аутоагресивна поведінка у хворих з першим психотичним епізодом має переважно дійсний характер, демонстративно-шантажні спроби зареєстровано лише у 6,90 % випадків. Серед аутоагресивних проявів у пацієнтів з першим психотичним епізодом переважали суїцидальні думки (31,00 %), як спосіб аутоагресій хворі з першим епізодом психозу найчастіше застосовують незвичні спроби (12,10 %) та самоотруєння (6,90 %). Чоловікам притаманні високо- травматичні способи самогубств: колото-різані поранення грудної та черевної порожнин (11,60 %), самоповішення (7,69 %), самопорізи (7,69 %) і комбіновані способи (7,69 %), у жінок переважали самоотруєння (12,50 %) (p0,05). 3. Встановлено, що найбільший ризик виникнення аутоагресивної поведінки при маніфесті гострого поліморфного психотичного розладу та параноїдної форми шизофренії. Провідна роль у формуванні аутоагресивної поведінки у хворих з першим психотичним епізодом належить психопатологічній симптоматиці, у 76,00 % хворих аутоагресивна поведінка формувалася за психопатологічним варіантом. Провідне місце у формуванні суїцидальної поведінки під час першого психотичного епізоду належить параноїдному синдрому з відчуттям вкладення, відкритості і навіювання думок; депресивно-параноїдному синдрому з маренням самоосуду та самоприниження; феномену деперсоналізації; обсесивно-компульсивним симптомам. 4. Аналіз соціально-статутних характеристик хворих показав, що високий суїцидальний ризик під час першого психотичного епізоду мають молоді люди у віці 20-29 років (p0,05), переважно жінки, особи, які не перебувають у шлюбі (p0,001), з вищою або середньою освітою (p0,05), приводом для суїцидонебезпечних кризових станів становили конфлікти сімейного (67,13 %) та службового (56,15 %) плану (p0,05). Після 40 років ризик виникнення аутоагресивної поведінки знижується, до антисуїцидальних факторів також належить наявність своєї сім’ї. Конституційні чинники у вигляді суїцидальної поведінки або завершених самогубств серед родичів (р0,05), спадкова обтяженість психічними захворюваннями, наявність особово змінених родичів та суїцидальні спроби в анамнезі (p0,05) підвищують ризик аутоагресивної поведінки у пацієнтів з першим психотичним епізодом. 5. Серед клініко-психопатологічних симптомів найбільше підвищують суїцидальний ризик симптом дереалізації (p0,05), відчуття вкладення, відкритості і навіювання думок (p0,05), розірване і паралогічне мислення (p0,05), маревні ідеї засудження і самоприниження (p0,05), психомоторне збудження (p0,01), внутрішня напруга (p0,05). Навпаки, негативні психопатологічні прояви у вигляді аморфності і розпливчатості мислення (p0,05), апатії (p0,05), зниження потягу до спілкування (p0,05) запобігають формуванню аутоагресивної поведінки. 6. На основі виділених психодіагностичних предикторів визначено, що агресивні риси характеру (0,608) (грубість, недотримання правил поведінки в суспільстві, запальність, агресивність, ворожість (0,686), імпульсивність (0,512)) в сукупності з порушенням комунікативних здібностей (відчуття ніяковості при спілкуванні з людьми, залежність від думки оточуючих (p0,01), невміння формувати довірливі відносини, підозрілість (p0,005), труднощі під час прийняття рішень (p0,005), відмова від співпраці (0,810), уникнення міжособових стосунків (0,565), пасивно-апатична соціальна відгородженість (0,651)) є факторами ризику суїциду. До психологічних детермінант аутоагресивної поведінки належать такі особливості пацієнтів, як зниження турботи про своє здоров'я за рахунок формування суїцидальних намірів; тривожно-довірливі риси вдачі із схильністю до самозвинувачення, дратівливістю, нервозністю, невпевненістю в собі; недостатня стриманість, імпульсивність, максималізм, владність, низький самоконтроль, емоційна холодність, вибірковість і поверхневість контактів, схильність до соціальної ізоляції і інтраспекції. 7. Лікування хворих на перший психотичний епізод з аутоагресивними проявами в клінічній картині або високим суїцидальним ризиком необхідно проводити з допомогою невідкладної комплексної суїцидологічної допомоги із застосуванням кризової фармакотерапії та психотерапії. Фармакотерапія у пацієнтів з першим психотичним епізодом проводилася з урахуванням основного психопатологічного синдрому за допомогою атипових нейролептиків, антидепресантів та транквілізаторів. Психотерапевтична робота з пацієнтами проводилася у формі кризової психотерапії і включала такі етапи: кризову підтримку, кризове втручання і підвищення рівня адаптації хворих. Для лікування та профілактики аутоагресивної поведінки у хворих під час першого психотичного епізоду найбільш ефективними виявились когнітивна терапія Бека та техніка, що моделює поведінку за Дж. Якобсоном, паралельно проводилась сімейна психотерапія з родичами хворого. 8. Проведення запропонованої схеми лікування аутоагресивної поведінки у пацієнтів з першим психотичним епізодом привело до гармонійного копіювання психопатологічної симптоматики, зниження рівня суїцидального ризику на 15,10 % , вираженості аутоагресивних предикторів, покращенню задоволеності різними аспектами якості життя, порушень в афективній сфері (р0,05), зниження рівня гетеро- та аутоагресії (р0,01), імпульсивності (р0,001), що проявлялося у підвищенні толерантності до емоційно-стресових навантажень, контролі над своїми хвилюваннями та зниженні їх афективного забарвлення. |