У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового питання удосконалення механізму державного регулювання розвитку регіональних ринків на основі наукового обґрунтування тенденцій, факторів і принципів захисту конкуренції, результатів антимонопольної діяльності держави. Узагальнення отриманих в процесі дослідження результатів дає змогу сформулювати висновки і внести пропозиції, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Виходячи з того, що ринок є дуже складною, багатосферною та динамічною системою обгрунтовано державний вплив на поведінку активної фірми на регіональному ринку. Компроміс між прибутком і зростанням залежить від можливостей, що надають дані ринки для зростання за допомогою диверсифікованості, у тому числі від бар'єрів для входу і можливостей одержання прибутку на новому ринку. Але прибуток фірми і його зростання залежить від цілей фірми і її ефективності, а також обмежень, що накладаються системою державного управління, фондовим ринком і загрозою поглинання. Вибір темпів диверсифікації і маржі прибутку зумовлюються державним управлінням та прийнятими рішеннями відносно маркетингових інвестицій (реклама та диференціація продукту), фізичних інвестицій та НДДКР, рівень яких визначається прибутком фірми. 2. Визначено, що поділ регіональних ринків за їх формами, типами, видами залежить у першу чергу від цілей державного управління і його методології, особливостей функціонування ринків у тому чи іншому регіоні. Виходячи з цього запропоновано чотири основні концепції державного регулювання розвитку регіональних ринків на сучасному етапі: державну (регіон як квазідержава), корпоративну (регіон як квазікорпорація), соціальну (регіон як соціум) і регіон як ринок або, точніше, як система ринків. Оскільки кожен регіон реалізує свою стратегію розвитку ринків, то він може обрати одну з названих стратегій, або об’єднати їх виходячи зі своїх специфічних особливостей. 3. Сучасна конфігурація державного регулювання регіональних ринків повинна передбачати синергетичні фактори глобалізації (інтелектуалізація, транс націоналізація, екологізація, інтеграція, економічна безпека) і формувати продаж робочої сили, товарів, послуг і підприємств. Така конфігурація буде забезпечувати конкурентоспроможність суб’єктів регіонального ринку. 4. Дослідження механізму державного впливу на економічну концентрацію на регіональних ринках складалося з виявлення умов існування суб'єкта господарювання на ринку, а саме: наявності високого рівня концентрації ринку; наявності монопольного положення суб'єкта господарювання (або групи суб'єктів господарювання у сукупності, у випадку узгоджених дій або горизонтальної інтеграції) на відповідному ринку; наявності нездоланних бар'єрів (перешкод) вступу на ринок протягом тривалого періоду. Для прийняття рішень щодо застосування інструментів державного впливу виявлялися ознаки, які підтверджували можливість суб'єкта господарювання, обмежувати конкуренцію на визначеному ринку. 5. В дисертації визначено основні напрямки удосконалення методичних підходів стратегічних досліджень механізмів державного регулювання регіональних ринків: узгодження концептуально-методологічного апарату, посилення ролі опитувального методу, аналіз цінностей (норм, установок) населення, їх стійкості та факторів, що визначають поведінку учасників ринку, розвиток якісних наукових досліджень, удосконалення інструментів аналізу "ризикових ситуацій", методологічна рефлексія у стратегічних дослідженнях. Використовуючи цей методологічний апарат на відміну від діючого механізму запропоновано ввести у структурі Обласної державної адміністрації Департамент регуляторної політики розвитку регіональних ринків. У функції зазначеного органу слід покласти: методологічне забезпечення комплексного застосування механізму регулювання в регіоні; моніторинг процесів регулювання по всьому сектору виробничо-господарської діяльності регіону, включаючи процеси обміну і реалізації продукції; внесення пропозиції до бюджетів усіх рівнів, прогнозів, планів, науково-технічних програм щодо досягнення пропорційності і комплексності розвитку регіону. Такий механізм буде здійснювати свої функції по всьому асортименту управлінського регулювання в регіоні, підпорядковуючи собі усі наявні в регіоні органи регулювання. 6. Державний контроль процесів економічної концентрації повинен дозволити уникнути появи нових інтегрованих структур монопольного характеру, не перешкоджаючи економічній інтеграції комерційних організацій, яка не має негативних наслідків для конкуренції на ринках України, і дозволяє вітчизняним підприємствам конкурувати з великими закордонними фірмами. В основу державного антимонопольного контролю економічної концентрації в Україні закладено запобігання створення нових інтегрованих структур монопольного характеру на внутрішньому ринку України, а також запобігання можливостей укладення в рамках цих структур антиконкурентних угод. 7. Визначено, що динаміка традиційних методик розрахунку рівня конкурентоспроможності суб’єктів господарювання на регіональних ринках не дозволяє органам державного управління в повній мірі аналізувати характер змін, що відбуваються на ринках, з метою прийняття ефективних управлінських рішень. Для удосконалення традиційної методики використано кластерний аналіз з використанням економічних показників, які є стимуляторами (відшкодування доданої вартості; обсяг наукво-технічних розробок, виконаних власними силами; інвестиції в основний капітал; прямі іноземні інвестиції; експорт із регіону), дестимуляторами (імпорт в регіон). Використання кластерного аналізу дає змогу сформувати групи подібних (близьких) за обраними економічними показниками регіонів і в подальшому дати аналітичну оцінку їх впливу на забезпечення конкурентоспроможності суб’єктів господарювання на регіональних ринках. 8. Ефективність державного регулювання регіональних ринків значною мірою залежить від інформаційного забезпечення. Сучасне проектування інформаційного забезпечення державного управління регіональними ринками повинно орієнтуватися на сучасну концепцію менеджменту, яка вимагає поєднання процесного, системного та ситуаційного підходів. Процесний підхід характеризує інформаційне забезпечення як серію послідовних, безперервних, взаємозалежних дій, спрямованих на досягнення поставленої мети. Системний підхід до розвитку інформаційного забезпечення вимагає виділення суб’єкта і об’єкта управління та розробки заходів щодо поєднання їхніх характеристик. Ситуаційний підхід припускає, що управління я регіональними ринками повинно надавати можливості упередженої реакції на різні ситуації, що відбуваються за межами ринку і всередині нього. |