У дисертації наведено теоретичне узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що виявляється в науково-теоретичному обгрунтуванні механізмів побудови ефективної функціонально-структурної моделі державного управління у сфері цивільного захисту в Україні. Одержані в ході виконання дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дослідження дають можливість зробити основні висновки й запропонувати рекомендації, що мають теоретичне й практичне значення. 1. На основі концептуально-порівняльного аналізу наукової літератури, нормативно-правових актів визначено, що у вітчизняній літературі питання удосконалення механізмів державного управління у сфері цивільного захисту розглянуто побіжно, а задіяна модель ще не повною мірою відповідає вимогам й умовам ринкової трансформації українського суспільства; понятійно-категорійний апарат з теми дослідження потребує удосконалення й конкретизації. У процесі аналізу стану наукових досліджень функціонально-структурного аспекту державного управління у сфері цивільного захисту установлено відсутність цільових орієнтацій на рівні не тільки теоретичних досліджень, а й нормативно-правових актів. Наслідком цього є значна недосконалість і суперечливість чинного законодавства у цій галузі, загострення соціально-політичної ситуації, демографічна криза, неефективність державного управління у сфері цивільного захисту в Україні. Доведено необхідність пошуку принципово нових ідей, політичних та управлінських рішень щодо осмислення сучасних поглядів на сутність, шляхи, засоби, способи й методи захисту прав і свобод людини, національних інтересів на науково обґрунтованих засадах державного управління у сфері цивільного захисту в Україні як системи забезпечення безпеки життєдіяльності людини. 2. Визначено й обґрунтовано принцип побудови системи державного управління у сфері цивільного захисту в Україні, що базується на такій ієрархії: “небезпека – ризик – прийнятний ризик – безпека”, а також механізм забезпечення безпеки життєдіяльності, який полягає ось у чому: “визначення ризиків, усвідомлення небезпеки усунення причин НС шляхом управління ризиком (зменшення його до прийнятного) забезпечення безпеки, тобто такого стану системи, за якого значення всіх ризиків не перевищує допустимих рівнів”. Розглянуто систему державного управління у сфері цивільного захисту як “механізм” забезпечення безпеки життєдіяльності населення. Конкретизовано зміст дефініцій: “безпека”, “ризик”, “припустимий, або прийнятний ризик”, “цивільний захист”. Визначено і розкрито зміст поняття “державне управління у сфері цивільного захисту” як діяльність органів виконавчої влади з вироблення та здійснення регулюючих, організуючих і координуючих впливів на всі сфери суспільства через організацію суспільних відносин з метою забезпечення безпеки життєдіяльності особистості, збереження та розвитку суспільства, держави й світового співтовариства; а також поняття “система державного управління у сфері цивільного захисту”, що включає об’єкти і суб’єкти управління та управлінську діяльність. 3. На основі змістовно-порівняльного аналізу охарактеризовано основні напрями державного управління у сфері цивільного захисту в Україні та розкрито механізми підвищення його ефективності у сфері цивільного захисту як системи забезпечення безпеки життєдіяльності людини: удосконалення чинного законодавства у цій сфері, чіткий розподіл функцій і уточнення структури і завдань системи державного управління у сфері цивільного захисту, повноважень і відповідальності посадових осіб органів державного управління усіх рівнів за підготовку й прийняття рішень. 4. Акцентована увага на необхідності чіткої класифікації функцій державного управління у сфері цивільного захисту, а також науково обґрунтованого підходу до побудови організаційної структури системи органів державного управління у сфері цивільного захисту в Україні на базі співвідношення зі структурними елементами безпеки з використанням програмно-цільових аспектів. Зазначено важливість застосування такої ієрархії: “інформація – аналіз ситуації – проблема – ціль – функції – структури” для побудови ефективної системи державного управління у сфері цивільного захисту. Доведено, що для створення ефективної системи державного управління необхідною умовою стає оптимальний розподіл вищезазначених державно-управлінських функцій як за напрямами діяльності взагалі, так і за владними рівнями зокрема, тобто оптимальні співвідношення централізації і децентралізації та розподіл функціональних повноважень у межах центрального апарату виконавчої влади. Розроблено та запропоновано кількісний підхід до розподілу обмежених ресурсів для ефективного виконання державно-управлінських функцій, а також новий концептуальний підхід до побудови гармонійної функціонально-структурної системи державного управління у сфері цивільного захисту на основі застосування “золотого перетину”: класифікацію функцій державного управління у сфері цивільного захисту за напрямами: мета-функції (основні), організаційно-управлінські (командно-штабні) та організаційно-забезпечувальні (допоміжні, або “горизонтальні”) з використанням в організації їх гармонійного співвідношення: 50, 31 і 19%; принцип організації ефективного державного управління у сфері цивільного захисту, який передбачає гармонізацію із застосуванням “золотого перерізу”, а саме: “кількісну” характеристику співвідношення централізації й децентралізації як 38 до 62% з урахуванням поступового надання більшої самостійності регіонам. У процесі дослідження встановлено, що раціональне співвідношення централізації та децентралізації в державному управлінні України є одним із основних чинників досягнення консенсусу в українському суспільстві, успішної реалізації демократичних реформ, входження України як рівноправного партнера до світового співтовариства. 5. Результати аналізу міжнародного досвіду у сфері цивільного захисту з огляду на можливість його творчого використання в Україні свідчать про необхідність гармонізації з міжнародною класифікацією надзвичайних ситуацій шляхом внесення змін до Державного класифікатора надзвичайних ситуацій, а саме розширення класифікації нещасних випадків відповідно до міжнародного класифікатора МКХ–10. 6. Обґрунтовано принципи і методи розробки основних напрямів і засобів підвищення ефективності управління ризиками та механізми врегулювання міжвідомчих державно-управлінських відносин у сфері цивільного захисту в Україні; визначення мети, цілей, завдань, найважливіших принципів та особливостей реформування державного управління у сфері цивільного захисту в Україні на сучасному етапі з урахуванням сучасних потреб суспільства і процесів глобалізації. 7. Розроблено концептуальну модель побудови єдиної державної системи цивільного захисту як системи забезпечення безпеки життєдіяльності людини: узгодження термінологічної системи безпеки життєдіяльності визначення системи ризиків, розробка концепції управління ризиками створення оптимальної функціональної структури системи забезпечення безпеки життєдіяльності побудова організаційної структури системи цивільного захисту. Визначені найважливіші проблеми управління ризиками: стратегічний прогноз розвитку України; актуалізація, оцінка і ранжирування ризиків; соціально-психологічний аналіз українського суспільства з погляду управління ризиками; оцінка впливу глобалізації на ризики в Україні; розробка високих життєзберігаючих технологій; прогнозування постіндустріальних ризиків; розробка теорії управління ризиками; системний синтез і вироблення концепції, доктрини і стратегії управління ризиками в Україні. 8. Урахування основних наукових результатів дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду і потреб сучасного етапу ринкової трансформації економіки дає підстави сформулювати такі практичні рекомендації для органів державного управління в Україні: розробити Стратегію управління безпекою, що має базуватися на положенні, згідно з яким ефективно управляти ризиками можна тільки через підсистеми, що співвідносяться зі структурними елементами безпеки (типами, класами, видами, підвидами); прийняти постанову про створення системи державних консультативно-експертних центрів з питань цивільного захисту на всіх рівнях виконавчої влади у сфері цивільного захисту в Україні, які мають забезпечувати надання всього спектра послуг (юридичних, інформаційних, навчальних тощо); розробити й прийняти Концепцію цивільного захисту в Україні, яка має визначити загальну характеристику напрямів, механізмів та інструментарію діяльності із забезпечення безпеки людини, а також слугувати юридичною основою функціонування сфери цивільного захисту в Україні і, з одного боку, забезпечити незмінність її загальних засад, а з другого – використовуватися як основний документ для розв’язання суперечностей в чинному законодавстві; необхідне створення допоміжних експертних консультативно-дорадчих органів (комісій, рад), наприклад, консультативних експертних рад, на всіх владних рівнях; є потреба в створенні в центральному апараті МНС України Консультативно-експертного центру з проблемних питань у сфері цивільного захисту з підпорядкуванням його на сучасному етапі реформування безпосередньо міністрові. Підкреслена необхідність передбачення у штаті КЕЦ системного аналітика та експертів з відповідних напрямів. Центр має виявляти проблемні питання (ризики для забезпечення БЖД), аналізувати й оцінювати їх, розробляти відповідні заходи щодо запобігання їм (ситуативне і стратегічне планування), готувати проекти рішень для міністра (прийняття рішення) з метою своєчасної зміни курсу міністерства і коригування державної політики у сфері цивільного захисту. | 