1. Категорії валового та чистого доходу, які являють собою грошовий вираз відповідно новоствореної та доданої вартостей, мають, на нашу думку, обмежене значення в сучасному механізмі господарювання. Неможливість використання в окремі роки валового доходу як джерела для оплати праці робітників через його фактичну відсутність (незначну величину) звужує можливості його практичного використання. При обчисленні показника чистого доходу обмежуються переважно рамками виробництва, ігноруючи важливість проходження продукцією стадії реалізації. Такий підхід є неприйнятним, бо в ринкових умовах господарювання і вироблений продукт має довести свою корисність, інакше можна одержати продукт, та не одержати відповідні кінцеві результати виробничо-господарської діяльності. Тому обчислення показника чистого доходу і його подальше використання є сумнівним. За цих обставин визначальним показником доходу сільськогосподарських підприємств стає прибуток, який являє собою різницю між одержаними підприємством грошовими доходами та здійсненими витратами. 2. При проведенні дослідження було зафіксовано істотне послаблення, а в окремі роки і повну відсутність зв’язку оплати праці з новоствореною вартістю: протягом 1997-1999 рр. величина валового доходу по відношенню до суми нарахованої заробітної плати та відрахувань до соціальних фондів склала 12,9 %. Це вимагає створення відповідних умов формування доходів сільськогосподарських підприємств, які б не тільки забезпечували окупність витрат, а й створювали можливість самофінансування та здійснення розширеного відтворення. Значна роль в цьому процесі належить державному регулюванню аграрної економіки за такими напрямами, як: ціноутворення та підтримання нормального еквівалентного обміну, фінансово-кредитне забезпечення, оподаткування тощо. 3. Перехід до застосування системи “директ-костинг”, що передбачає обмеження прямими витратами переліку витрат, які включаються до собівартості сільськогосподарської продукції, призводить до штучного зниження собівартості продукції та зростання рівня рентабельності. Разом з тим застосування цієї системи дозволяє знизити трудомісткість бухгалтерського обліку та забезпечити одержання більш реальних показників собівартості продукції, не викривлених в результаті розподілу непрямих витрат. 4. Використання поряд з бухгалтерською економічної та податкової концепцій прибутку ніяк не зменшує значення та ролі бухгалтерського прибутку. Тільки бухгалтерський прибуток, незважаючи на його окремі недоліки, найбільш точно характеризує рівень господарювання підприємств, і лише він може бути джерелом фінансування виробничо-технічного та соціального розвитку підприємств, а також джерелом доходів державного бюджету. Необґрунтованою вважаємо податкову концепцію прибутку: вона фактично ігнорує загальноприйняті принципи обліку, які лежать в основі кожного бізнесу. Для задоволення певного споживача інформацією про фінансові результати вважаємо за доцільне проводити коригування загального (балансового) фінансового результату без ведення податкового обліку. Оподатковуваний прибуток має базуватися на прибутку балансовому, хоч і не обов’язково співпадати з ним. 5. В умовах вільного ціноутворення розмежування витрат за джерелами їх відшкодування, передбачене нормативними актами, не має особливого значення для підприємця. Для конкретного підприємства витратами є все те, що коштує йому грошей: і сплата відсотків за кредит, і земельна рента, і певні податки, і страхові платежі, і всі здійснені ним витрати по реалізації продукції (включаючи митні збори, завищені витрати на рекламу тощо). Питання про склад витрат, які відносяться на собівартість або відшкодовуються за рахунок прибутку, набуває практичного значення за таких обставин: а) коли сума сплачуваних підприємством податків залежить від величини фінансового результату; б) коли джерелом сплати податків встановлено прибуток (у випадку його відсутності або недостатності для сплати податків вони мають сплачуватися у межах наявного прибутку); в) для забезпечення порівнянності показників собівартості, рентабельності на різних підприємствах та в динаміці за ряд років по одному підприємству. 6. Важливе значення відносних показників рентабельності полягає в тому, що їх застосування дозволяє не тільки констатувати результат діяльності, а й робити висновки про ефективність використання коштів або капіталу в цілому. Але недосконале ціноутворення перешкоджає перетворенню прибутку та рентабельності на об’єктивні критерії економічної ефективності. Рівень рентабельності можна розглядати не лише як такий, що характеризує співвідношення прибутку та собівартості, а й як важливий показник ефективності роботи підприємства лише за умови максимальної наближеності цін до суспільно необхідного рівня витрат. 7. При порівнянні показників рентабельності, які застосовуються вітчизняними та зарубіжними підприємствами, знаходимо в них як спільні риси, так і значні розходження. Для зарубіжних підприємств основним показником рентабельності є рівень рентабельності продаж як відношення прибутку до виручки від реалізації. Можливість залучення іноземного досвіду та використання розширеної системи показників рентабельності не зменшує значення історично застосовуваних у вітчизняній практиці показників – рівня рентабельності та норми прибутку. 8. При розподілі прибутку підприємств слід ураховувати роль і значення всіх факторів, які брали участь в його одержанні, – праці, землі, капіталу. Інтереси власників факторів виробництва (визначення частини прибутку, яка має бути отримана кожним з них) вважаємо за можливе співвідносити пропорційно питомій вазі цих факторів у виробничому потенціалі підприємства. 9. Недосконалість державної економічної політики веде до стримування ефективних агропродовольчих реформ, руйнації виробничого потенціалу підприємств. Для зміни цих негативних тенденцій і вирівнювання економічної ситуації необхідно здійснити такі заходи: - законодавчо підсилити антимонопольний контроль за формуванням цін на матеріально-технічні ресурси та послуги, які надаються сільському господарству; - установити гарантовані ціни на продукцію сільського господарства, які забезпечували б нормативний (мінімальний) рівень рентабельності виробництва сільськогосподарської продукції при контрактних закупівлях; заровадити механізми справедливого розподілу доходів серед усіх учасників процесу виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції; не допускати протягом найближчих п’яти років внесення змін до податкового законодавства, які можуть призвести до збільшення податкового навантаження на сільськогосподарських товаровиробників; продовження практики пільгового кредитування галузі під сезонну нестачу оборотних засобів. 10. Дослідження показали, що у підвищенні ефективності господарювання сільськогосподарських товаровиробників значна роль належить внутрішнім чинникам – рівню організації виробництва, впровадженню ресурсо- й енергозберігаючих технологій, суворого режиму економії в усьому тощо. Прикладом цього може бути ПАОП "Зоря" Красноградського району Харківської області. При шестиразовому диспаритеті цін у господарстві в 2002 р. було одержано 3574 тис. грн. прибутку і забезпечено рентабельність на рівні 39,5 %. При цьому в основних галузях – рослинництві і тваринництві рентабельність склала відповідно 67,0 і 52,2 %. 11. Недостатній рівень інвестиційної спрямованості чинного податкового законодавства вимагає внесення змін до нього в частині неоподатковування або оподатковування за зниженими ставками частини прибутку виробничих підприємств, який спрямовується на цілі розширеного відтворення, будівництво і реконструкцію соціальної інфраструктури. Це стимулюватиме сільськогосподарські підприємства використовувати по закінченні терміну дії фіксованого сільськогосподарського податку прибуток в інвестиційних цілях і дозволить зміцнити матеріально-технічну базу підприємств при певній економії власних коштів. | 