1. Теоретико-методологічні засади конструктивно-географічного дослідження ТТС України ґрунтуються на розумінні топоніміки як наскрізної географічної науки, яка взаємодіє з усією родиною географічних наук. Топоніміка являє собою галузь знання, яка займається вивченням походження, розвитку, сучасного стану, смислового значення географічних назв (топонімів), дослідженням їх системності, моделей, структури, ареалів поширення та умов (природних і соціальних) виникнення. Топоніміка головним об’єктом дослідження має окремі топонімі та утворювані ними топонімічні територіальні системи (ТТС) – системи географічних назв, що склалися в межах території протягом історичного її розвитку на підставі етнічного, лінгвістичного чинників, під впливом певних господарсько-культурних типів опанування простором та їх трансформування в часі, що є відомими широкому колу громадян, вживаних в загальному спілкуванні, визначених до обов'язкового засвоєння навчальними програмами середніх та вищих навчальних закладів і таких, що в загальному вимірі репрезентують топонімію держави. Пропонується доповнення до структури топоніміки у вигляді двох розділів (геостратоніміка та екотопоніміка) та одного підрозділу (гідроороніміка) тощо. 2. Методологічно поглиблено методику наукометричного аналізу періодичних географічних джерел, згідно якої уся топонімічна інформація за обсягом та змістом публікацій згрупована у шість блоків (повнотекстові статті спеціалізованого топонімічного змісту; депоновані статті та публікації тезисного характеру; рецензії та відгуки на наукові топонімічні видання; окремі замітки про роботу топонімічних конференцій, спеціальних топонімічних рад і груп; замітки про походження певного окремого топоніма; статті та інші види публікацій нетопонімічного змісту із топонімічними елементами змісту). Інформацію пропонується представляти у вигляді оціночної матриці. Наукометричний аналіз публікацій восьми періодичних географічних видань («Український географічний журнал», «Географія та основи економіки в школі», «Краєзнавство. Географія. Туризм», «Вестник Московского университета – серия 5 География», «Известия Российской академии наук – серия географическая», «География и природные ресурсы», «Геодезия и картография», «География в школе») за 1991–2005 рр. показав їхню велику ступінь регіональності та майже повну відсутність узагальнюючих теоретико-методологічних публікацій, відсутність цілісного уявлення про ТТС, що складає своєрідний інформаційно-географічний («топонімічний») ресурс України в широкому розумінні. 3. Топоніми у просторі утворюють суцільний шар, що є частиною суспільно-географічного середовища, і водночас, кожен окремий носій топонімічної інформації є самобутнім й територіально визначеним. Доведена наявність ТТС, які утворюються в межах природних та антропогенних територіальних комплексів – певні категорії топонімів мають територіально-просторову прив’язку до систем природного (геоморфологічного, фізико-географічного, річково-басейнового) та «штучного» (адміністративного) районування; звідси поняття топонімів «природних» та «суспільних». Отже, взаємодія топоніміки і географії ґрунтується на концепції притаманності топонімам та утворюваним ними системам властивостей хорологічності та просторової континуальності, звідки витікає поняття топонімічної карти як тематичного картографічного твору, що відбиває ТТС, які об’єктивно склалися на тій чи іншій території. 4. Запропонована концепція комплексного топонімічного вивчення території України включає в себе методологічні засади збирання, обробки, систематизації і картографування топонімічної інформації засобами ГІС-технологій, визначення класифікаційних ознак та особливостей генералізації топонімічної інформації. Змістовно-логічна модель збирання й зберігання топонімічної інформації передбачає використання різноманітних картографічних, довідкових, літературних наукових джерел, її зберігання і обробку засобами банків і баз даних та створення на їх основі топонімічного продукту – топонімічних карт, інформаційно-довідкових систем тощо. Дану концепцію реалізовано через створені топонімічні банки даних «Топонімія України» (базовий масштаб 1:2 500 000) та «Банк топонімічної інформації Дніпропетровської області» (масштаб 1:200 000), що в сумі нараховують більше 5 000 географічних назв – топонімів. 5. Комплексний підхід до завдання класифікації топонімів банку даних «Топонімія України», здійснений за географічним принципом, дозволив визначити наявні територіальні відміни у просторовому та якісному розподілі топонімічної інформації. Категорійна класифікація топонімів території України включає назви населених пунктів – полісоніми, гідрографічних об’єктів – гідроніми, форм рельєфу – ороніми, геологічних верств – геостратоніми, об’єктів взаємодії літо- і гідросфери – гідроороніми, назв об’єктів ПЗФ – екотопоніми. За семантичним принципом виділені 3 категорії, 12 семантичних груп та 31 підгрупа топонімів. Територіальна диференціація топонімів України, їхні кількісно-якісні ознаки є головним критерієм для побудови тематичних ТК. За принципами системного картографування розроблена серія ТК у базовому масштабі 1:2 500 000, що уміщують аналітичну, комплексну та синтетичну топонімічну інформацію території країни, що відбита на картах у вигляді системи спеціально розроблених умовних позначень. Сучасні напрями розвитку географії зумовлюють необхідність залучення до цілей і завдань географо-топонімічних досліджень новітніх геоінформаційних технологій, засобами яких розроблено і практично реалізовано три версії ТІС загальнодержавного та регіонального рівнів. 6. Географічними методами доведено наявність взаємозв’язків різного ступеня прояву між ТТС України та географічними системами іншого генезису. Так, застосування прийомів математичної статистики (кореляційного аналізу) для вивчення взаємозв'язків у ТТС підтвердило, що існують прямі залежності між кількісно-морфометричними топонімічними показниками та характеристиками середовища їх виникнення (між густотою розчленування рельєфу території та показником кількості і щільності топонімів; густотою річкової мережі і семантичним різноманіттям річкових назв; станом і характером збереженості ландшафтних комплексів, щільністю населення та кількістю і щільністю екотопонімів тощо). 7. Розрахунок морфометричних, а також синтетичних просторових топонімічних характеристик, дозволив виділити п’ять груп регіонів країни за показниками густоти топонімів. Доведена притаманність ТТС України топонімічної дискретності, звідси сформульовані чотири принципи здійснення топонімічного районування – об’єктивності, відносної однорідності, комплексності, територіальної спільності. Виходячи із цих принципів, пропонуються чотири методи проведення топонімічного районування – провідного фактору, морфометричного районування, семантичного районування, єдиної території. За останнім методом виділено дев’ять топонімічних районів території України, що містять різну кількість топонімів, відрізняються відмінною загальною щільністю топонімів, набором семантичних категорій тощо. 8. Запропонований синтетичний показник топонімічної репрезентативності території, який можливо виразити в певних кількісних одиницях (система бальної оцінки тощо). В роботі апробована методика визначення типологічної репрезентативності ТТС головних річкових басейнів України на підґрунті кількісно-категорійного та семантичного співвідношення топонімів БД «Гідроніми України». |
