У дисертації надано теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової задачі, що полягає в підвищенні ефективності лікування хворих на ускладнену хламідійну інфекцію на підставі вивчення структурно-функціональних змін у тканинах статевих органів і використання антибіотика групи макролідів – спіраміцину – у комплексі з лазерною терапією. 1. При клініко-лабораторному спостереженні у 147 (97 жінок і 50 чоловіків) хворих з ускладненою урогенітальною хламідійною інфекцією виявлено: безплідність – у 31 (31,8 %), сальпінгіт – у 29 (28,0 %), спайковий процес у органах малого тазу – у 19 (17,3 %), запалення придатків – у 15 (14,5 %), збільшення яєчників і киста яєчників – у 17 (16,5 %), склерокістоз яєчників – у 7 (11,8 %), цистит – у 38 (34,5 %), цервіцит – у 30 (27,3 %). Уретропростатит діагностовано у 22 (44 %) чоловіків, хронічна форма епідидиміту – у 15 (30 %), везикуліт – у 13 (26 %), стриктура уретри – у 10 (20 %), орхоепідидиміт – у 6 (12 %) обстежених. 2. Найбільша кількість хворих на ускладнений хламідіоз мала тривалість захворювання до 1 року – 69 (47 %), від 1 до 2 років – 34 (23,2 %), понад 2 років – 18 (12,2 %). У минулому в 79 (54,1 %) хворих були й інші венеричні захворювання: у 16 (12 %) – гонорея, у 38 (25 %) – трихомоноз, у 25 (17 %) – мікоплазмоз. Серед пацієнтів домінувала вікова група репродуктивного віку від 20 до 30 років – 83 (56,5 %). Звичайно у спостережених хворих були постійні виділення зі статевих органів, біль внизу живота, в ділянці промежини, абдомінальні болі під час менструацій і статевих контактів; рефлекторні болі у паховій ділянці та мошонці, біль у суглобах і в поперековому відділі хребта турбували 17 (12,7 %) хворих. 49 (33,5 %) пацієнтів скаржилися на підвищену втомлюваність, дратівливість, загальне нездужання, напруженість і поганий сон, почуття занепокоєння і тривоги. Неврологічні симптоми в них супроводжувалися свербіжем і неприємними відчуттями в ділянці статевих органів. 3. При гістоморфологічному дослідженні біоптатів маткових труб 29 жінок із запальними захворюваннями малого тазу, що спричинені хламідіями, виявлено морфологічні зміни в слизовій, м'язовій і серозній оболонках маткової труби, що являють собою підгостре або хронічне запалення з виходом у склероз. Дистрофічні зміни м'язової оболонки проявлялися атрофією м'язових пучків, їх поступовим заміщенням сполучною тканиною. Запалення в слизовій оболонці мало хронічний, рецидивуючий характер. Ексудативні та проліферативні процеси мали місце на різних ділянках поздовжніх складок одночасно, що приводило до формування великих осередків склерозу й ангіоматозу. У запальному інфільтраті спостерігалися лімфоцитарна і гістоцитарна інфільтрація у вигляді скупчень клітин, інтенсивний склероз, руйнування епітелію, дистрофія м'язів. 4. При хламідіозі виділено три ступені тяжкості ушкодження маткових труб, що не завжди збігалися з виразністю клінічних проявів захворювання. При І ступені тяжкості відзначалося помірне потовщення й укорочення складок у результаті вираженого повнокрів'я, набряку, лімфостазу. Відзначалася дифузійна інфільтрація поліморфноядерними лейкоцитами і лімфоцитами. Клітини інфільтрату проникали в епітеліальну вистилку, що супроводжувалося некрозом, лізисом і десквамацією епітелію. Склеротичні зміни на цьому етапі мінімальні й осередково-сегментарні. ІІ ступінь тяжкості супроводжувався наростанням структурно-функціональних змін у стінці труби. Некробіотичні та запальні зміни досить різноманітні. На окремих ділянках відзначалася повна осередкова атрофія епітелію. Поруч розташовувалися ділянки, у яких переважав альтернативний компонент запалення з повним руйнуванням епітеліальної вистилки. Поряд з цим, спостерігалася проліферація епітелію з формуванням поліпоподібних виростів, що складаються з лімфоцитарних інфільтратів, плазматичних клітин навколо судин мікрогемоциркуляторного русла. М'язовий шар труби потоншений, м'язові пучки розволокнені, атрофовані і на значному протязі заміщені щільною волокнистою сполучною тканиною. При ІІІ ступені тяжкості складки слизової оболонки маткової труби різко потовщені. Зустрічається ангіоматоз з великими пучками щільної, рубцевої сполучної тканини. В усіх складках судини з мукоїдним набряком і осередковими фібриноїдними змінами, а також судини зі стовщеними склерозованими і гіалінізованими стінками. Лише на окремих ділянках слизової оболонки епітелій був однорядний, циліндричний, зі збереженою війчастою облямівкою. На значному протязі епітелій дво- і багаторядний з десквамацією. М'язовий шар стінки труби різко потоншений. Збережені тільки одиночні пучки гладком'язевих клітин, які розділені пухко розташованими пучками колагенових волокон. 5. Морфологічні зміни в маткових трубах не завжди відповідали тяжкості сальпінгіту, який перебігав у більшості хворих латентно або малосимптомно. Клінічні прояви (біль, лихоманка, виділення), лабораторні показники (кількість лейкоцитів у периферичній крові, ШОЕ, біохімічні показники крові) і навіть лапароскопічні дані (еритема, набряк, рухливість, наявність спайок, фібрину, стан фімбрій) часто не дозволяють припустити тяжкі морфофункціональні зміни в маткових трубах. Однак між клінічними і морфологічними показниками тяжкості сальпінгіту спостерігалася кореляція (c2 = 46,22, с = 0,78, р < 0,05), що свідчить про те, що хламідійний сальпінгіт не завжди виявляється клінічно, може довго залишатися латентним і невиявленим, призводячи нарешті до трубної безплідності і/або позаматкової вагітності. 6. Розроблено комплексний метод лікування хворих на ускладнені форми хламідійної інфекції спіраміцином перорально по 3 000 000 ОД 2 рази на добу в поєднанні з внутрішньовенним уведенням препарату по 1 500 000 ОД 2 рази на добу в добовій дозі 9 000 000 ОД протягом 10–15 днів. Етіотропне лікування проводилося в комбінації з лазерною терапією (лазерне транскутанне опромінення крові). На курс лікування призначалося 10–15 щоденних процедур. Терапевтичний ефект досягнуто у 130 (92,3 %) з 147 хворих. Терапевтичну ефективність не відзначено в 17 (7,7 %) пацієнтів. Цим хворим призначено додатковий курс лікування. |