Результатом дисертаційного дослідження є теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у визначенні основних аспектів кредитно-інвестиційної діяльності банків України, кількісних методів і моделей формування стратегії управління інвестиційним портфелем банку. Це дозволило сформулювати низку висновків концептуально-теоретичного, методологічного та науково-практичного характеру, які відображають вирішення завдань дисертаційного дослідження відповідно до поставленої мети: 1. На початку 1990-х років в умовах розпочатого ринкового реформування економіки України в економічній літературі поняття “інвестиції” ототожнювалося з поняттям “капітальні вкладення”. Дослідження сутності категорії інвестиції дало можливість зробити висновок про те, що інвестиції, по-перше, значно ширша економічна категорія, ніж довгострокове вкладення капіталу у виробничі фонди, оскільки вони можуть упроваджуватись у найрізноманітніших формах (реальній, фінансовій, інтелектуальній, інноваційній), а, по-друге, на відміну від капітальних вкладень, інвестиції здійснюються тільки у високоефективні проекти. Таким чином, інвестиції як економічна категорія – це відносини в результаті перерозподілу фінансових ресурсів, що опосередковані фінансовими інструментами, трансфертами; формують єдиний фінансовий потік, який, охопивши інвестиційну в суспільстві сферу, функціонує на інвестиційному ринку. У роботі обґрунтовано суть інвестиційної діяльності як сукупності дій суб‘єктів господарювання, що охоплюють як, власне, саме інвестування, так і мотивацію, стимули до нагромадження і вкладення капіталу з метою досягнення інвестиційної стратегії (приросту капіталу і певного рівня дохідності на вкладений капітал). 2. Банківські інвестиції опосередковують процес використання тимчасово вільних грошових капіталів у вигляді фінансування (кредитування) капіталовкладень або іншої форми вкладень у реальні активи інвестиційних товарів безпосередньо для обслуговування процесу відтворення. Вони характеризуються пропозицією грошових ресурсів з боку банківської системи і попитом на них з боку потенційних учасників інвестиційної діяльності. На цьому ринку формується попит і пропозиція на банківські кредити, портфельні та інші інвестиції банківських установ. З‘ясовано, що банківські інвестиції синтезують загальні закономірності інвестиційних відносин, які виражають системний зв‘язок процесів акумуляції (збереження) і вкладання грошових ресурсів, що призводять до нагромадження. Інтенсивність цих процесів у часі характеризує ринкову кон‘юнктуру. 3. Обґрунтовано основні інвестиційні функції банків: емісія цінних паперів, посередницька діяльність, формування власного портфеля цінних паперів, робота з державними цінними паперами, консалтинг та аналіз ефективності інвестиційних проектів, інформаційна функція. Наведені функції банків на ринку інвестицій у комплексі створюють відповідну інвестиційну діяльність банків. Найбільш розповсюдженим видом інвестиційної діяльності банків є андеррайтинг корпоративних облігацій. Поєднання класичного банківського бізнесу й інвестиційної банківської діяльності веде до зародження інвестиційного банкінгу. Запропоновано ієрархічну форму інвестиційного банкінгу з таких складових: злиття і поглинання, випуск цінних паперів, управління активами. 4. Банки, як і інші суб‘єкти господарських відносин, для забезпечення своєї кредитно-інвестиційної діяльності повинні володіти певним обсягом ресурсів. За сучасних умов розвитку економіки проблема формування ресурсів має першочергове значення як для нормального й інтенсивного розвитку банку, так і для повноцінного виконання ним активних операцій. З‘ясовано, що реалізація інвестиційних можливостей банків на ринку проявляється через участь у формуванні взаємовідносин, що виникають у процесі залучення коштів для створення потенційного інвестиційного ресурсу, виконання ними функцій посередників для обслуговування фактичних інвесторів, а також власну участь як безпосередньо інвестора, який намагається реалізувати власні інвестиційні цілі. 5. Встановлено, що основна частина акумульованих банком ресурсів, які використовуються для здійснення кредитно-інвестиційних операцій, формується за рахунок залучених і запозичених коштів, до того ж, здебільшого за рахунок залучених коштів, що пов’язано зі специфікою банківської діяльності. Найбільшу питому вагу в залучених ресурсах становлять депозити. Виокремлено чинники, які стримують нарощування обсягів депозитів фізичних осіб і обґрунтовано шляхи збільшення депозитних ресурсів банків. 6. Виявлено, що неефективна система управління ринком внутрішніх державних запозичень, висока ціна кредитних ресурсів, відсутність чітких параметрів інвестиційної політики на рівні країни та її окремих регіонів зумовлювали інтенсивний відплив інвестиційних ресурсів банківської системи з реального сектора економіки з одночасним підвищенням їх активності у спекулятивній короткотерміновій фінансовій сфері, зокрема, на ринку державних внутрішніх позик та на міжбанківському ринку кредитних ресурсів. Підвищення інвестиційної активності банків у реальному секторі через диверсифікацію схем інвестування останнього можливе в міру зміцнення банківської системи та забезпечення відносної макроекономічної стабілізації. 7. На основі якісних і кількісних змін діяльності банків України виявлена тенденція поступового збільшення вагомості інвестиційного кредитування. Це зумовлено рядом об‘єктивних і суб‘єктивних причин, викликаних як загальною стабілізацією економіки України, так і пошуком банківськими установами нових джерел одержання доходів на тривалу перспективу як стійкої бази їх розвитку та зміцнення своїх позицій на ринку банківських послуг. 8. Кредитна діяльність банків є досить різноманітною, проте для банків України ситуація з кредитування довгострокових інвестиційних проектів є недостатньо визначеною. Запропоновано в методику аналізу фінансового стану позичальника довгострокового кредиту ввести показник “інвестиційна кредитоспроможність підприємства”. Розрахунок цього синтетичного показника для оцінки інвестиційної кредитоспроможності підприємства-позичальника дасть можливість не обмежуватись лише оцінкою його поточного фінансового стану, а здійснити повноцінний аналіз у напрямах: інвестиційна привабливість підприємства-позичальника, забезпечення кредиту (майнове), якість проекту і плану його реалізації. 9. Визначено, що інвестиційний портфель комерційного банку є портфелем з набором цінних паперів, що входять до нього, випущених урядом, місцевими органами влади, недержавних боргових зобов’язань, акцій та облігацій, акціонерних товариств, похідних фінансових інструментів, деривативів та інших видів цінних паперів. Інвестиційному портфелю комерційного банку повинна належати, відмінна від діяльності інших інвестиційних інститутів, роль – досягнення заданої ліквідності портфеля і, як результат, забезпечення платоспроможності банку. З‘ясовано, що деформованість структури кредитно-інвестиційного портфеля банків України визначається слабкістю фондового ринку, домінуванням на ньому державних цінних паперів, вузьким асортиментом і відсутністю надійних фінансових інструментів для вкладання коштів. При цьому політика щодо зниження дохідності державних цінних паперів робить їх малопривабливими для основної маси банків. 10. Залежно від оцінки інвестиційних якостей цінних паперів запропоновано два способи управління інвестиційним портфелем комерційного банку – активний і пасивний. Серед основних проблем, що виділяються при формуванні та управлінні портфелем цінних паперів із врахуванням сучасного стану фондового ринку України, можна назвати обмежене коло акцій, котрі мають стійке ринкове котирування; невеликий вибір галузей економіки, привабливих для інвестора; високі спреди в цінах купівлі та продажу акцій; висока кореляція динаміки руху курсів найбільш ліквідних акцій. В Україні основний принцип портфельного інвестування – принцип диверсифікації активів – може бути використаний частково через нестачу ліквідних об’єктів інвестування. 11. Запропоновано класифікацію ризиків портфельного інвестування і проаналізовано різноманітність методів їх оцінки. Комерційному банку як одному з серйозних інвесторів властиві всі типи інвестиційних ризиків. Особливість кредитної установи в тому, що вона має додатковий тип несистематичного ризику, не властивий іншим інвестиційним інститутам – ризик втрати ліквідності свого балансу, тому що джерелом інвестицій у цінні папери можуть бути власні ресурси банку або ресурси, залучені на довготермінову перспективу. За умов нестабільної економічної ситуації можливість залучити інвестиційні ресурси для банку обмежені, тому, купуючи цінні папери на довготермінову перспективу, банк терпить ризик за рахунок незбалансованості своїх активів з пасивами щодо терміну й характеру перегляду процентних ставок. 12. Запропоновано структуру фондового управління (фондового відділу) банку, що здійснює прийняття стратегічних, тактичних рішень, проводить оперативні дії з управління інвестиційним портфелем. Визначено місце і роль керуючого інвестиційним портфелем банку в інтегрованій системі при моделюванні інвестиційного портфеля. У цьому контексті пропонується діалогова модель процесу прийняття рішень щодо управління інвестиційним портфелем банку. Діалогова система підтримки прийняття рішень стосовно процедури моделювання оптимальної структури інвестиційного портфеля має забезпечити інтерфейс керуючого інвестиційним портфелем з ієрархічною системою математичних моделей управління інвестиційним портфелем. 13. Обґрунтовано, що моделювання банківського інвестиційного портфеля було б доцільно базувати на ієрархічному діалоговому підході з використанням відповідних математичних моделей. Цільовою функцією у математичних моделях повинні бути не тільки дохідність і ризик, а й ліквідність цінних паперів і портфеля, що моделюється. Крім того, у моделях має бути передбачена можливість перегляду стратегії управління банківським інвестиційним портфелем залежно від умов, що складаються на фінансовому ринку і у фінансовій діяльності банку. 14. Встановлено, що інвестиційний портфель банку перебуває у рухомому стані: його склад постійно змінюється відповідно до ситуації, яка складається як у структурі банку, так і змін, що відбуваються безпосередньо на ринку цінних паперів. Тому ефективність моделювання інвестиційного портфеля банку здебільшого визначається узгодженістю у часі його вхідних і вихідних потоків активів, котрі впливають на фонд інвестиційного портфеля. Відповідно до цього запропоновано моделі формування фонду інвестиційного портфеля банку при узгоджених і неузгоджених у часі потоках активів, моделі розподілу фонду інвестиційного портфеля банку за основними класами портфелів і за видами цінних паперів. 15. Формування інвестиційного портфеля банку потребує створення єдиної інтегрованої інформаційної системи в рамках комерційного банку. Запропоновано функціональну схему роботи банківської інтегрованої системи інформаційної підтримки формування і управління інвестиційним портфелем. Обґрунтована робота кожного модуля цієї інформаційної системи. Для ефективної роботи банківської інформаційної системи з управління інвестиційним процесом потрібна інтеграція технологій, апаратних і програмних продуктів, мережних обладнань у єдиний інформаційний комплекс, що дасть змогу використати його у відкритих системах. 16. За умов трансформації економіки України потребує подальшого розвитку законодавча та нормативна бази діяльності банківської системи, її адаптація до умов економічного розвитку країни. Встановлено, що для активізації діяльності банків у процесі інвестування держава повинна забезпечити їм можливість накопичити необхідні для цього кошти та диверсифікацію ризику інвестиційної діяльності, який обумовлений економічним становищем країни. 17. Виявлено, що на фондовому ринку України функціонування інвестиційних інститутів необхідне для забезпечення фінансової стабільності, уникнення фінансових криз; ефективнішого розміщення урядом ресурсів; сприяння підприємництву; посилення конкуренції і забезпечення більшого вибору фінансових продуктів тощо. Разом з тим, з метою підтримки функціональності фінансового ринку та формування системи ефективної акціонерної власності, відповідно до сучасної тенденції інституціоналізації і згідно з принципами побудови банківської системи України, одним із варіантів розв’язання проблеми участі банків на фондовому ринку є їх спеціалізація, тобто розподіл на комерційні та інвестиційні. 18. Для того, щоб банки здійснювали активну інвестиційну діяльність, необхідно створити умови, за яких банки були б застраховані від невиправданого ризику. Відповідно до цього комерційним банкам, Асоціації українських банків доцільно активізувати операції на ринку цінних паперів підприємств та акціонерних товариств, поступово зменшити частку вкладів у державні цінні папери, розширити діяльність на первинному і вторинному ринках державних цінних паперів, що міститимуться серед фізичних осіб, пенсійних фондів, страхових організацій. Визначено, що винятково важливим значенням для підтримки стійкості комерційних банків на фондовому ринку є вдосконалення операцій РЕПО. Сферу операцій РЕПО необхідно розширити. Назріла потреба у введенні операцій зворотного РЕПО, коли комерційний банк має можливість купувати в НБУ цінні папери з подальшим їх продажем. |
