Анотація до роботи:

Корецький С.М. Кримінологічна характеристика девіантної поведінки неповнолітніх. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12. 00. 08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право. – Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2003.

Дисертація розкриває комплекс питань, пов'язаних з проблемами девіантної поведінки неповнолітніх в умовах докорінних соціальних змін, що відбуваються в Україні. У роботі показано, що існуючі теорії девіантної поведінки незалежно від часу і місця їх створення можуть служити теоретичним підґрунтям вирішення сучасних проблем ненормативної поведінки неповнолітніх в Україні.

У роботі доведено, що основними чинниками девіантної поведінки неповнолітніх стали дисфункції основних інститутів соціалізації. До таких інститутів віднесено сім'ю, школу, електронні засоби масової інформації та комунікації, а також групи дозвіллєвої діяльності.

Обґрунтовано необхідність створення заради консолідації діяльності суб'єктів профілактики правопорушень та злочинів серед неповнолітніх єдиної методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх. Розкрито використані в процесі створення такої методики теоретичні засади і описано сам процес створення цієї методики.

У висновках узагальнені основні положення дисертаційного дослідження. В них дано розуміння автором механізмів нормативної та девіантної поведінки неповнолітніх. Зроблено аналіз кримінологічно значимих аспектів основних теорій девіантної поведінки неповнолітніх. Обґрунтовано необхідність створення методики індивідуального кримінологічного прогнозування поведінки неповнолітніх та використання в процесі створення такої методики типологічного методологічного підходу. Висвітлено засади, на яких проводилось створення типології кримінальної зараженості особи. Дано пояснення необхідності запровадження нового тлумачення термінів девiант та делінквент. Обґрунтовано необхідність обрати суб'єктом збору прогностичної інформації класних керівників закладів середньої освіти. Розкрито теоретичне забезпечення та інструментарій емпіричного дослідження.

В результаті зроблено такі висновки:

1. У суспільстві діє велика кількість нормативних систем. Нормативні системи, урегульовуючи усталені, найбільш поширені, соціально позитивні відносини, опосередковано захищають систему цінностей, яка склалась внаслідок певного рівня відносин.

2. Система цінностей - найбільш стабільний та стабілізуючий елемент суспільства. Інструментальна система цінностей особи виступає еталонним сигналом в процесі формування мотиву конкретної дії, а термінальна (базова) - мотивації діяльності людини.

3. Захищаючи одну систему цінностей, різноманітні нормативні системи діють сукупно, забезпечуючи при цьому відсутність “білих плям” в інформації про бажані взірці поведінки в стандартних ситуаціях та підвищення коефіцієнту корисної дії за рахунок більш широкого кола форм реалізації, притаманних різноманітним нормативним системам.

4. Теорії Дюркгейма та Мертона виступають методологічним базисом для соціологічних теорій девiацiї, розкриваючи основні принципи формування девіантної поведінки.

5. Згідно з теорією соціальної дезорганізації, яскравими представниками якої були Шоу та Маккей, девiацiя є наслідком такого стану суспільства, коли культурні цінності, норми, соціальні зв’язки послаблюються, зникають, або вступають у протиріччя. Вказаний стан суспільства спостерігається в перехідні моменти розвитку.

6. Культурологічний напрямок теорії девiацiї, представлений у роботах Селліна, Міллєра, Сатерленда, Коена та інших, дозволяє стверджувати наступне:

а) “традиції” злочинності розвиваються, зберігаються та передаються в певному соціальному середовищі;

б) злочинний світ стає могутнім конкурентом для школи і сім’ї в процесі соціалізації підлітків;

в) обмеження, що стають на шляху вертикальної мобільності - впливовий фактор девiацiї;

г) значним чинником злочинності стає соціальна структура міста, зокрема такі її елементи, як плинність етнічного, вікового, соціального складу населення і відповідно притаманних їм культурних традицій, низький рівень соціальної інтеграції в мікрорайонах, конкретні побутові умови.

7. Теорія “таврування”, представлена в роботах Беккера та Лемерта, має значну кримінологічну цінність у зв’язку з положеннями про вторинну девіацію. Ці положення вимагають особливого ставлення суб’єктів соціалізації до процесу оцінки девіантних дій неповнолітніх. Положення про вторинну девіацію повинні бути враховані також при організації процесу ресоціалізації в закладах пенітенціарної системи.

8. Практично всі автори розглянутих теорій стверджують, що наведені ними чинники девіацій є необхідними, але недостатніми умовами відхильної поведінки. Усунення окремих чинників дозволяє значно знизити вірогідність девіантних дій, але лише комплексний підхід в усуненні детермінант девіантої поведінки дозволяє говорити про високу вірогідність значного зниження девіацій.

9. Було запропоновано наступну типологію кримінальної зараженості особи:

1.Девіантний тип особи - тип особи, система цінностей якої серед установок на певні види діяльності містить в тому числі і установки на поведінкові акти, що передбачають відхилення від нормативних систем, не санкціонованих державою, але загальновизнаних суспільством. Згідно наших досліджень сумарний коефіцієнт прогностично значимих факторів для даного типу склав Е^{девіант}ср = -2.8

а)ситуативно-девіантний підтип особи - підтип особи, для системи цінностей якої притаманна наявність установок на вчинення девіантних дій тільки за умов надзвичайно складних життєвих ситуацій, що відверто спонукають до вчинення саме таких дій.

б)стійкий девіантний підтип особи - підтип особи, для системи цінностей якої притаманна наявність життєвих установок, які обумовлюють існування навколо особи соціального оточення, в якому відхилення від нормативних систем, не санкціонованих державою, але загальновизнаних суспільством, визнаються нормою поведінки (інституалізація девіації).

в)послідовно девіантний підтип особи - підтип особи, для системи цінностей якої притаманні установки на свідоме формування соціального оточення, для якого девіація є нормою життя.

2.Делінквентний тип особи - тип особи, система цінностей якої серед установок на певні види діяльності містить в тому числі і установки на поведінкові акти, що передбачають відхилення від нормативних систем цивільного права та адміністративного права. Сумарний коефіцієнт прогностично значимих факторів для даного типу склав Е^деліктср = + 7.7

а)ситуативно-делінквентний підтип особи - підтип особи, для ситеми цінностей якої притаманна наявність установок на вчинення делінквентних дій тільки за умов надзвичайно складних життєвих ситуацій, що відверто спонукають до вчинення саме таких дій.

б)стійкий делінквентний підтип особи - підтип особи, для ситеми цінностей якої притаманна наявність життєвих установок, які обумовлюють існування навколо особи соціального оточення, в якому позитивно санкціонується відхилення від нормативних систем цивільного та адміністративного права.

в)послідовно-делінквентний підтип особи - підтип особи, для ситеми цінностей якої притаманні установки на свідоме формування соціального оточення, для якого делінквентна поведінка - звичайне явище. Як правило, представники цього підтипу є латентними злочинцями, що вже скоїли нетяжкі злочини. По суті даний підтип є останнім етапом на шляху формування злочинця.

3.Злочинний тип особи - тип особи, системі цінностей якої притаманні в тому числі і установки на поведінкові акти, для яких кримінальним кодексом передбачена кримінальна відповідальність. Сумарний коефіцієнт прогностично значимих факторів для даного типу не обчислювався, оскільки нас цікавила можливість профілактики злочину на ранніх стадіях формування мотивації злочинної діяльності.

а)ситуативно-злочинний підтип особи - це підтип особи, система цінностей якої зазнала значних деформацій, але, як правило, острах кримінальної відповідальності утримує таку особу від цілеспрямованої підготовки до вчиненя злочину. Але якщо склалася ситуація, яка сприяє вчиненню злочину, існує висока вірогідність, що особа цього підтипу його вчинить.

б) стійкий злочинний підтип особи - це підтип особи, в системі цінностей якої превалюють установки на злочинні типи поведінки.

в)послідовно злочинний підтип особи - самий суспільно небезпечний підтип, установки системи цінностей якого передбачають злочин як єдиний спосіб існування, а кримінальне середовище як єдине можливе середовище існування.

10. Однією з найважливіших форм реалізації прикладної функції кримінології є індивідуальне кримінологічне прогнозування. Вітчизняна кримінологія значне місце в кримінологічних дослідженнях приділила розробці методик індивідуального кримінологічного прогнозування.

11. Довгий час основними методологічними підходами, на базі яких розроблялись методики індивідуального кримінологічного прогнозування, за даними А.П. Закалюка, були:

клінічний підхід (достовірність дослідження залежить від кваліфікації дослідника),

детерміністський підхід (достовірність не перевищує 70%),

еталонний підхід (достовірність сягає 80%).

12. Ці підходи в процесі індивідуального кримінологічного прогнозування обумовлювали стандартний набір недоліків:

а)низький рівень достовірності прогнозу,

б)громіздкий інструментарій прогнозу,

в)складний інструментарій прогнозу.

Перераховані недоліки частково можуть бути компенсовані висококваліфікованим персоналом.

13. Позбавитись вказаних недоліків дозволяє методологія типологічного підходу, згідно з якою теоретично виявляються типи кримінальної зараженості особи та емпірично встановлюються прогностично вагомі показники та їх питома вага в процесі формування злочинця.

14. Деформації системи цінностей особи в основному відбуваються під впливом дисфункцій інститутів соціалізації.

15. Основними інститутами соціалізації підлітка сьогодні є: сім’я, школа, ЗМІ (перш за все телебачення, а згодом прогнозується Інтернет), безпосереднє соціальне оточення (виробничий або навчальний колектив, група дозвіллєвої діяльності).

Узагальнюючи сказане, можемо зробити наступні висновки:

16. Дисфункції соціальних інститутів і особливо інститутів соціалізації виступають детермінантами деформованої системи цінностей, а відтак і стійких проявів девіантної поведінки.

17 Основним інститутом соціалізації попри всі негаразди, обумовлені перехідним етапом розвитку суспільства, залишається сім'я. Економічна складова ненормального функціонування соціального інституту сім'ї дуже важлива, але не єдина. На думку дослідників, іншим важливим фактором дисфункцій сім'ї є розрив соціального та культурного циклів.

18. З кожним роком зростає питома вага ЗМІ, і особливо електронних ЗМІ, в процесі формування мотиваційної сфери неповнолітнього. Світовий досвід свідчить, що соціально неконтрольовані ЗМІ несуть значну загрозу укорінення деформованої системи цінностей, що обумовлює стійкі прояви девіантної поведінки неповнолітніх.

19. Групи дозвіллєвої діяльності за умов відсутності чіткої державної політики в цій сфері часто носять девіантний характер.

20. Із всіх державних інститутів заклади середньої і середньо-спеціальної освіти об'єктивно володіють найбільш повною та достовірною інформацією про неповнолітнього. Тому оптимальним суб'єктом збору прогностично значимої інформації є класний керівник.

Список опублікованих автором праць:

1. Джужа О.М., Корецький С.М. Проблеми девіантної поведінки (кримінологічний аспект) // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 1999. – №1. - С. 179-184.

2. Корецький С.М. Девіантна поведінка неповнолітніх: вплив факторів культури в її подоланні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 1999. – №3. - С. 81-87.

3. Корецький С.М. Індивідуальне прогнозування девіантної поведінки неповнолітніх.// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 2000. – №3. - С. 81-87.

4. Джужа О.М., Корецький С.М. Запобігання поширення СНІДу серед неповнолітніх та молоді// Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – Київ, 2000. – №4. - С. 179-184.

5. Корецький С.М. Окремі аспекти загальносоціальної та спеціальної профілактики наркоманії та ВІЛ/СНІДу // Бюлетень з обміну досвідом роботи / МВС України. - Київ, 2001. - №131. - С.34-37.