1. В історії розвитку концепції біосферних резерватів, залежно від еволюції уявлень про їх функціональне призначення, виділено три етапи. Сучасний етап характеризується переорієнтацією БР на завдання, які передбачають поряд з традиційним збереженням типових і унікальних природних комплексів раціональне управління природними ресурсами на засадах концепції сталого розвитку. У зв’язку з цим надзвичайно актуальним є оптимальне територіальне планування БР, а саме - поділ їх території на функціональні зони “А” (природоохоронного ядра), “В” (буферну) і “С” (транзитну), які повинні відображати як загальноприйняті засади територіальної структури біосферних резерватів, так і реальний природно-господарський стан їх територій. 2. З’ясовано основні закономірності територіально-функціональної організації гірських біосферних резерватів, розташованих разом із МБР ”Східні Карпати” у біомі “широколистяних лісів та рідколісся помірного поясу” Європи. Встановлено, що зона “А” займає, переважно, не більше 19% території БР, а площа буферної зони перевищує природоохоронне ядро у 2-35 разів. У семи з 12 БР частка транзитної зони становить більше 50%. Для БР цієї групи характерний як кластерний, так і компактний тип просторової організації функціональних зон. 3. Ефективним інструментом територіального планування природоохоронних територій виступає ландшафтно-екологічний підхід, для якого властиве інтегральне використання концепцій, способів та методів, що базуються як на ландшафтному, так і на екологічному підходах згідно із принципом доповнюваності. Для визначення ролі МБР в екомережі регіону розглядалось його місцерозташування у межах ключових територій екомережі, визначених за концепціями “екологічної стабільності ландшафту” та “екологічної інфраструктури ландшафту”. Такий підхід дозволяє встановити значення біосферного резервату у регіоні, його оптимальні територіальні параметри (конфігурацію, площу), функціональну роль у структурі екологічної мережі. Функціональне зонування території гірського біосферного резервату на ландшафтно-екологічних засадах здійснено за алгоритмом, що полягає у послідовному розв’язанні завдань трьох етапів: 1) створення базової планувальної моделі біосферного резервату за принципами позиційно-динамічної автономності геосистем та ландшафтної репрезентативності; 2) визначення природоохоронного ядра та буферної зони БР на основі оцінки созологічних параметрів його геосистем; 3) визначення режимних ділянок у кожній функціональній зоні БР на основі аналізу характеру трансформованості геосистем та потенційних загроз для їх функціонування. 4. Аналіз просторового співвідношення мережі БР та ключових територій екомережі Карпат, визначених за концепціями екологічної стабільності та екологічної інфраструктури ландшафту, дозволив встановити, що у межах МБР “Східні Карпати” охороняються геосистеми екологічної сполучної території загальнокарпатського рівня, яка поєднує головні ландшафтно-екологічні ключові території регіону. Останні охороняються у межах Татранського БР (Польща) та Карпатського БЗ (Україна). Розміри природоохоронного ядра разом із буферною зоною МБР (57 тис.га) не є оптимальними для збереження біорізноманіття регіону Східних Карпат (ідеальна площа – 83 тис.га), проте є достатніми для збереження мінімальної популяції найбільшого хижака регіону – ведмедя бурого. 5. З’ясовано просторове співвідношення української частини МБР із основними елементами екомережі Полонинсько-Бескидського біогеографічного округу, побудованої за концепцією “екологічної стабільності ландшафту”. Українська частина МБР охороняє ключову територію екомережі, представлену “пріоритетною територією для збереження біорізноманіття” Карпат, що визначена експертами Карпатської ініціативи (2001). У її межах окреслено “природно-географічні вікна” (ПГВ) за концепцією екологічної інфраструктури ландшафту. У межах Ужанського НПП виділено комплексні ПГВ: 1) Равсько-Черемське і Стінське середньогір’я у середній частині басейну р.Уж, 2) Тарницько-Пікуйське середньогір’я у верхній частині басейну Ужа, 3) середньогірні масиви з вершинами г.Явірник і г.Холопець на межиріччі Уж-Люта. На теренах Надсянського РЛП визначено цінне у созологічному плані басейнове “природно-географічне вікно”, що охоплює верхів’я р.Сян. 6. На основі синтезу елементів ландшафтної і басейнової структури української частини МБР “Східні Карпати” виділено території пріоритетної (ТПОЛ) і позапріоритетної охорони ландшафту та оперативні одиниці функціонального зонування – генетико-морфологічно-басейнові геосистеми (ГМБГ). До ТПОЛ віднесено середньогірні місцевості (в Ужанському НПП) і місцевості крутосхилого низькогір’я (в Надсянському РЛП), а також басейни порядкоформуючих річок третього порядку. Основні масиви природоохоронного ядра (А1, А2) та підзони буферної зони (В1, В2) виділено на основі оцінки геосистем ТПОЛ за параметрами позиційно-динамічної автономності, антропогенної модифікації лісового покриву, екосистемної і раритетної репрезентативності. До транзитної зони МБР увійшли ГМБГ території позапріоритетної охорони ландшафту. 7. Конфігурація української частини МБР є близькою до конфігурації ключової території екологічної мережі (“пріоритетної території для збереження біорізноманіття”, яка визначена експертами Карпатської ініціативи (2001)), що свідчить про її оптимальність. У схемі функціонального зонування Ужанського НПП, обґрунтованого на еколого-ландшафтних підходах, природоохоронне ядро складає 5,9 тис. га (15%), буферна зона – 16,4 тис.га (42 %) і транзитна зона – 16,7 тис.га (43%). Порівняно із попереднім зонуванням запропоновано збільшити зону “А” на 3,47 тис.га, буферну зону – на 11 тис.га. У Надсянському РЛП природоохоронне ядро складає 65 га (менше 0,01%), буферна зона – 5,9 тис.га (30,4%) і транзитна зона – 13,4 тис.га (70,6%). Порівняно із попереднім зонуванням запропоновано збільшити площу буферної зони на 5,3 тис.га. 8. Модельне режимне зонування, проведене для кожної функціональної зони біосферного резервату, показало, що у природоохоронному ядрі пріоритетним є заповідний режим із підрежимами абсолютної (праліси) та регульованої (ліси з природною структурою) заповідності, у буферній зоні – заказний режим з експлуатацією природних ресурсів низької і помірної інтенсивності, у транзитній – режим раціонального використання природних ресурсів. Досить поширеними у зонах “В” і “С” є ділянки з режимом реконструкції стану порушених природних комплексів (монокультури смереки). Режимне зонування біосферного резервату виступає основою для виділення функціональних зон Ужанського НПП і Надсянського РЛП. |
