1. Переломи дистального метаепіфіза плечової кістки можна розподілити на ряд подібних типів ушкоджень, які об’єднані за ознаками: топографія площини зламу; кількість фрагментів, їх зв’язок із капсулою суглоба; змінення форми суглобової поверхні. Найбільш часто (70,1%) зустрічаються переломи зі зміненням форми суглобової поверхні, коли одна площа зламу розміщена сагітально та проходить вертикально через зону вирізки блоку, а друга – горизонтально через ліктьову ямку (тип І-А, І-Б). Іноді сагітальний перелом може бути подвійним, і при цьому утворюється фрагмент, не пов’язаний з капсулою суглоба (І-В). Рідше (25,4%) зустрічаються внутрішньосуглобові переломи без порушення форми суглобової поверхні, коли лінія перелому проходить горизонтально через ліктьову та вінцеву ямки (тип ІІ). Ще рідше (4,5%) зустрічаються переломи зі зміненням форми суглобової поверхні, коли ізольовано ушкоджується латеральна або медіальна частина виростка плечової кістки, внутрішньосуглобово або площина зламу виходить за його межі (тип ІІІ). 2. При ушкодженнях І-А, І-Б, ІІ типу, коли всі відламки з’єднані з капсулою суглоба, можливе повне або часткове відновлення форми суглобової поверхні при закритій репозиції шляхом тракції або лігаментотаксису. При переломах типу І-В (наявність вільного фрагмента в порожнині суглоба) і ІІІ типу ефективність закритого вправлення сумнівна, тому методика хірургічного втручання повинна передбачати можливість артротомії, відкритого вправлення і внутрішньої фіксації. 3. Для фіксації відламків після їх закритої репозиції при переломах типу І-А, І-Б ІІ використовують апарати (А.С. СССР № 1611334, Патент України № 31496 А), що передбачають надійну їх фіксацію, корекцію залишкових деформацій і можливість функції ліктьового суглоба. Для фіксації короткого дистального відламка (при переломах ІІ типу) може бути використаний один стержень з конусною різьбовою частиною, який за рахунок ефекту “заклинення” забезпечує утримання відламка від зміщень в сагітальній площині. При переломах типів І-А, І-Б доцільно використовувати фіксацію двох коротких фрагментів двома спицями з упорними площадками. Утворена конструкція “відламки-зовнішній апарат” не є абсолютно жорсткою при поперечних навантаженнях на дистальний відламок, що існують при дозованій функції передпліччя, можливі лінійні, пружні переміщення: при конструкції з використанням стержнів вони складають 3,5-5,1 мм в сагітальній площині та відсутні у фронтальній; при конструкції з використанням спиць і стержнів – у сагітальній площині – 1,53-1,85 мм, у фронтальній відсутні. 4. Розроблені методики передбачають тракцію плеча на операційному столі, установку стержнів і спиць у відламки в топографо-анатомічно й біологічно обґрунтованих зонах, що забезпечує надійність фіксації, можливість ранньої функції ліктьового суглоба та кінцівки, хорошу переносимість процесу лікування пацієнтом. 5. При використанні закритого вправлення та зовнішньої фіксації апаратом у 23,8% хворих з переломами І-А, І-Б типів досягнуто повне відновлення функції ліктьового суглоба, у 66,7% хворих було незначне зменшення амплітуди рухів до 117,5±1,7, у 9,5% хворих мало місце обмеження амплітуди до 87,5±7,5. Паралельно встановлено, що у цих хворих мало місце помірне порушення форми суглобової поверхні, яке реєструвалося у фронтальній площині за критерієм А.Н. Каралина. У 25% хворих з переломами ІІ типу отримано повне відновлення амплітуди рухів у ліктьовому суглобі, і у 75% вона була обмежена до 121,1±3,0. Це свідчить про те, що наприкінці функція суглоба залежить не тільки від анатомічного відновлення форми суглобової поверхні, але й від стану параартикулярних тканин. У хворих, яким було виконано відкрите вправлення відламків та внутрішня фіксація, мало місце більш виражене порушення функції суглоба порівняно з хворими, у яких була виконана закрита репозиція. Амплітуда рухів у середньому склала 78,6±7,1. |