У дисертації наведене теоретичне узагальнення і здійснено нове вирішення наукової задачі, що полягає у розробці розрахункової методики для визначеннях максимальних витрат води з невеликих водозборів Закарпаття. Більшість сучасних методів для розрахунків максимального стоку з невеликих водозборів спирається на інформаційне забезпечення по середніх і досить крупних річках. Це в повній мірі відноситься й до території Закарпаття з її досить розвинутою гідрографічною мережею і формуванням частих дощових паводків. На підставі аналітичного огляду та перевірних розрахунків по 23 водозборах Закарпатської воднобалансової станції установлена невідповідність розрахункових величин максимальних витрат води матеріалам спостережень, особливо по малих річках. Неоднозначною є оцінка й гідрологічної ролі Карпатських лісів у формуванні паводкового стоку. Основні наукові і практичні результати автора зводяться до наступного: 1.Вперше в Україні побудована розрахункова схема для максимального паводкового стоку з невеликих гірських водозборів, яка в цьому діапазоні площ (F<550 км2) забезпечена відповідною і якісною вихідною інформацією. 2.В її основу покладено теоретичну модель А.М. Бефані (1958, 1981), розвинуту Є.Д. Гопченком (2000) та дещо видозмінену автором дисертації – стосовно малих водозборів <<1.0). Останнє значно спростило розрахунки трансформаційних функцій, пов’язаних з тривалістю руслового добігання і русло-запалавним регулюванням. 3.Для території Закарпатської воднобалансової станції обчислені максимальні модулі схилового припливу, які змінюються у широкому діапазоні (від 1.24 до 3.99 м3/скм2) та залежать від залісеності водозборів. У меншій мірі від залісеності залежать шари стоку (вони зменшуються до 18% при =100%), а в більшій – тривалість схилового припливу (вона збільшується майже у 3 рази при =100%, порівняно з незалісеними водозборами). Саме остання й визначає природну зарегульованість паводкового стоку у Закарпатті. 4.Дані про максимальні модулі схилового припливу дали змогу вперше для оцінки загального впливу залісеності гірських водозборів на максимальні витрати води під час паводків ввести комплексний показник зниження їх висоти. Коливається цей показник у Закарпатті від 1.0 при =0 до 0.29 – при =100%, тобто при повній залісеності водозборів максимуми паводкового стоку зменшуються більше, ніж у 3 рази. Цей висновок необхідно враховувати при веденні господарської діяльності в регіоні. 5.При визначенні тривалості схилового припливу використано метод чисельного вирішення задачі відносно , здійсненого автором в рамках прийнятої розрахункової формули (14) з врахуванням (15) і (16). 6.Щодо трансформаційних коефіцієнтів, обумовлених русловою трансформацією і русло-заплавним регулюванням , то слід відзначити таку закономірність – обидва вони своєю верхньою межею мають одиницю, а потім закономірно зменшуються: перший до 0.67 (при площі F=550 км2), а другий – до 0.45 (при тій же площі), але у діапазоні F<15 км2 провідну роль у трансформації паводків відіграє руслове добігання, а при F>15 км2 – русло-заплавне регулювання. 7.Установлено, що на малих водозборах редукція максимальних модулів значно нижча, ніж на середніх і великих річках регіону і характеризується вона в області F<550 км2 показником степені =0.19, що у півтора-два рази нижче, ніж у відомих розробках цього питання по Закарпаттю. 8.Перевірні розрахунки по 23 водозборах Закарпатської ВБС свідчать про задовільні результати при використанні запропонованої методики – середнє відхилення розрахункових значень від вихідних даних складає ±21.1% при середній квадратичній похибці =19.8%. Методика в цілому, а також рекомендації щодо впливу залісеності на регулювання максимального стоку пропонуються до практичного використання. 9.Враховуючи унікальність Закарпатської воднобалансової станції (за розташуванням, набором гідрологічних і метеорологічних об’єктів), програму досліджень на ній слід не скорочувати, а навпаки, розширити, здійснивши необхідні заходи по обладнанню її сучасною вимірною технікою. | 