У дисертаційному дослідженні на теоретичному й практичному рівнях вирішено актуальне наукове завдання, що має важливе значення у вивченні механізмів державного управління у сфері захисту економічної конкуренції в Україні. Отримані у процесі дослідження результати підтверджують гіпотезу, що є його основою, а реалізація мети й завдання дослідження дають підстави зробити певні висновки. Аналіз вітчизняних та зарубіжних досліджень із питань захисту економічної конкуренції свідчить про те, що, незважаючи на великий обсяг наукової літератури і значний інтерес науковців до аналізованої проблематики, досі немає спеціального комплексного дослідження, в якому б основний акцент зосереджувався не на економічних чи правових аспектах, а на аналізі механізмів державного управління в досліджуваній сфері. Відсутнє цілісне узагальнення практики діяльності органів АМКУ, всебічний аналіз його успіхів та упущень у забезпеченні державного регулювання економічних процесів розвитку конкуренції, а також наукові рекомендації оптимізації діяльності. Дослідження у сфері захисту економічної конкуренції в Україні є фрагментарними. Державна конкурентна політика до моменту свого становлення пройшла низку етапів. Перший етап характеризувався правовими заходами демонополізації старої радянської економіки та ознаменувався прийняттям Законів України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” (1992 р.), “Про Антимонопольний комітет” (1993 р.), “Державної програми демонополізації економіки і розвитку конкуренції” (1993 р.). Із прийняттям Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” (1996 р.) встановлювались правила професійної етики чесних конкурентних відносин. Значним поступом у розвитку політики держави щодо обмеження монополізму стало закріплення ст. 42 Конституції України (1996 р.) основних принципів розвитку і захисту конкуренції у підприємницькій діяльності і недопущення зловживання монопольним становищем на ринку.
На другому етапі, що тривав до 2002 р., було вжито заходи, що створили умови для практичної реалізації положень Конституції України: 1) визначено основні принципи антимонопольної політики України, що полягали у комплексному впровадженні заходів демонополізації економіки й розвитку конкуренції у взаємозв’язку з іншими напрямами економічної реформи; 2) сформовано антимонопольне законодавство України, в структурі якого є правові акти різної юридичної сили; 3) конкретизовано органи державного управління, які повинні виконувати функції у сфері демонополізації, обмеження монополізму, захисту і розвитку конкуренції, визначено завдання цих органів; 4) створено систему органів АМКУ та визначено їх правове становище, структуру, компетенцію, організацію діяльності та підзвітність. Із набуттям чинності Закону України “Про захист економічної конкуренції” (2002 р.) і втратою чинності Закону України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності” завершився другий етап формування конкурентного законодавства. Низка вжитих державно-управлінських заходів зумовила якісно новий рівень розвитку конкурентноздатного ринку: 1) завершено структурну демонополізацію окремих реґіональних ринків; 2) знято бар’єри для вступу нових СГ на ринки; 3) активізовано привентивний контроль, а також контроль щодо припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції; 4) здійснено регулювання діяльності суб’єктів природних монополій та окремих найбільш соціально-значущих ринків; 5) визначено перелік платних послуг, що можуть надавати безпосередньо органи виконавчої влади; звузилась сфера надання тих послуг, що здійснювалась раніше СГ, підконтрольними цим органам; 6) намітились тенденції поступового скасування регулювання цін (тарифів) на тих ринках, де загрози монополізації більше не існувало (тимчасове регулювання цін і тарифів здійснювалось лише у разі зловживання монопольним становищем або необґрунтованого їх зростання). 3. Встановлено, що понятійно-категоріальний апарат законодавчих актів України, країн ЄС, який визначає рівень економічної конкуренції та монопольних зловживань СГ, а також принципи його трактування і механізми застосування у багатьох випадках не співпадають. На відміну від держав із давньою традицією антимонопольного законодавства (США, Євросоюзу), в Україні з 2002 р. застосовується законодавство про захист економічної конкуренції. Має свої особливості сутність понять “концентрація СГ”, “монопольне (домінуюче) становище на ринку”, “зловживання монопольним (домінуючим) становищем”, “недобросовісна конкуренція”, “антиконкурентні узгоджені дії”, які у більшості країн трактуються як “картельна змова”. 4. Доведено, що специфічним механізмом державного регулювання монополій є контроль, який реалізується шляхом: 1) визначення монопольного (домінуючого) становища суб’єкта господарювання, складання державного реєстру СГ, які займають монопольне становище на ринку; 2) проведення моніторингу умов приватизації чи реприватизації підприємств, розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, надання АМКУ компетентних висновків щодо дозволу чи заборони їх проведення; 3) недопущення протиправної концентрації СГ на засадах політики застосування штрафних санкцій за порушення законодавства, вирівнювання відповідальності СГ, зниження розміру диференціації між великими за економічною потужністю СГ. На стадії становлення перебуває державне регулювання на ринку природних монополій. 5. Визначено, що для успішної роботи АМКУ необхідне подальше вдосконалення правових механізмів регулювання конкурентного середовища, які на сьогодні лише частково відповідають нормам права ЄС. Запропоновано низку правових заходів: а) узгодити між собою нові Цивільний та Господарський кодекси України; б) сформувати Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; в)запровадити прозорі механізми надання державної підтримки підприємцям та інститути для її моніторингу і оцінки; г) удосконалити нормативно-правову базу; процедури надання дозволів на узгоджені дії, концентрацію СГ центральними органами виконавчої влади, що були заборонені АМКУ; 6. Пропонуємо вдосконалити діяльність органів АМКУ в розслідуванні, встановленні фактів антиконкурентних змов на підставі економічного аналізу, виділенні у конкуренційному процесі двох загальних, порівняно самостійних, видів провадження: 1) у заявах і справах про надання дозволу на узгоджені дії та концентрацію, що пов’язано із наданням управлінських послуг; 2) у заявах і справах про порушення конкуренційного законодавства, що пов’язано із провадженням діяльності з контролю за дотриманням цього законодавства, виявленням і припиненням його порушень та застосуванням заходів державного примусу визначити процедури дослідження за заявою; регламентувати порядок перегляду розпоряджень і рішень за нововиявленими обставинами, оскарження розпоряджень та рішень, їх виконання та контроль за виконанням; запровадити інститут конкуренційних судів. 7. Необхідно реформувати існуючі механізми регулювання діяльності природних монополій та суб’єктів, що діють на суміжних ринках, виведення окремих сегментів ринків із стану природної монополії, зокрема транспортної галузі; потрібні: реструктуризація природних монополій на ринках житлово-комунальних послуг; запровадження конкурсних засад при закупівлі суб’єктами природних монополій сировини, матеріалів, устаткування у великих розмірах; впровадження ліцензування діяльності суб’єктів природних монополій та суб’єктів, що діють на суміжних ринках. 8. Рекомендуємо вдосконалити правові механізми у сфері діяльності органів державної влади щодо запобігання: 1) нав’язування адміністративних послуг, які є необов’язковими і непотрібними підприємцям, що є “легальним” способом віднімання частини прибутків; 2) втручання через механізми перевірок та систему дозволів у діяльність “не своїх” бізнесів та протекціонізм для “своїх”, що є незаконним використанням владних повноважень для змін у конкурентному середовищі; 3) створення штучних перепон для підприємців шляхом примушення до сплати хабарів при перевірках, отриманні ліцензій і дозволів тощо; 4) вимагання “добровільних внесків” у “кишенькові” благодійні фонди, які контролюються місцевою владою. 9. Розроблено пропозиції щодо основних напрямів удосконалення управління людськими ресурсами АМКУ: досягнення прозорості у процесі підбору персоналу шляхом запровадження на сайті та у журналі “Конкуренція. Вісник Антимонопольного комітету України” сторінки з інформацією про наявні посади; формування системи стандартизованого відбору персоналу на засадах сучасних соціальних технологій та методик “центру-оцінки”; введення практики проведення занять із членами конкурсних та атестаційних комісій; інтеграції процесу кадрового планування у загальне планування в системі органів АМКУ; запровадження у практику діяльності процедури аналізу, опису та специфікації роботи; створення цілісної системи мотивації персоналу; розробки комплексного підходу до планування та розвитку службової кар’єри, стандартизації та об’єктивності. |
