У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в обґрунтуванні організаційно-економічного механізму раціонального розвитку та підвищення ефективності тютюнництва. В результаті проведеного дисертаційного дослідження зроблено наступні висновки. 1. Вирощування тютюну в Україні має майже чотирьохсотрічну історію. Найсприятливішими природно-економічними регіонами для розвитку тютюнництва в Україні є Придністров’я, Закарпаття та Крим, але в останні роки їх потенціал використовується недостатньо. Найкращим періодом у розвитку тютюнництва були 1962 – 1988 рр., коли на площах посадки 24 – 27 тис. га збирали 24 – 30 тис. т тютюну. Максимальний валовий збір – 36,8 тис. т одержано в 1972 р. – з 26 тис. га при врожайності 13 ц/га. Виробництвом тютюнової сировини постійно було зайнято 130 – 135 тис. чоловік, а також близько 2 тис. людей працювали на восьми тютюново-ферментаційних заводах України. Ринок України потребує 55 – 60 тис. т тютюну, господарства всіх форм власності виробляють тільки 2,8 – 3,4 тис. т. Для забезпечення потреб сигаретних фабрик щорічно імпортується 49 – 51 тис. т тютюнової сировини з Китаю, Індії, Молдови, Литви, США, Азербайджану, Туреччини, Бельгії, Болгарії, Німеччини, Бразилії, стимулюючи виробництво тютюну в цих країнах та створюючи там робочі місця. Виробництво тютюну у господарствах суспільного сектора України збиткове і в 2000 р. рівень збитковості досяг 29,8%, Придністров’я – 21,8%, Тернопільської області – 24,6%. Водночас у приватному секторі виробництво тютюну прибуткове, рівень рентабельності становив за останні роки 10,5 – 43,2%. 2. Причинами спаду і зниження економічної ефективності виробництва тютюну у нашій державі є: диспаритет цін – відсутність належної еквівалентності обміну між тютюновою сировиною і матеріально-технічними ресурсами та послугами, що надаються галузі; переробні підприємства тютюнової промисловості монопольно встановлюють ціни на тютюнову сировину, що не відшкодовують витрат на її виробництво; недостатня фінансова підтримка галузі державою, зовнішня незахищеність вітчизняних тютюновиробників, розрив колишніх господарських зв’язків і відсутність стабільних ринків збуту тютюнової сировини. 3. На сучасному етапі розвитку тютюнової галузі змінюється співвідношення між колективним та індивідуальним господарюванням в сторону збільшення останнього. Основними виробниками тютюну в Україні є господарства приватного сектора, де у 2000 р. було зосереджено 57,5% посівних площ (ОПГ – 53,9% і СФГ – 3,6%) та вирощено 65,9% від валового збору (ОПГ – 61,3% і СФГ – 4,6%). У приватному секторі вищий рівень урожайності, менші витрати виробництва на 1 ц продукції завдяки нижчим амортизаційним відрахуванням та відсутності накладних витрат. З підвищенням урожайності тютюну поліпшуються економічні показники розвитку галузі: знижується виробнича і повна собівартість, збільшується маса прибутку на одиницю продукції, а при її рівні 13,5 ц/га і більше та структурі якісного асортименту І сорт – 60%, ІІ – 20%, ІІІ – 10% і ІV – 10% галузь стає прибутковою. Частка тютюнництва в структурі грошових надходжень спеціалізованих господарств Придністров’я України свідчить про істотне економічне значення галузі та необхідність її розвитку в господарствах регіону. 4. Для підвищення ефективності використання організаційно-економічного механізму тютюнового виробництва в Україні пропонується: підвищити рівень концентрацiї виробництва тютюну у приватному аграрному секторi України в межах запропонованих оптимальних параметрів, що сприятиме зростанню урожайності і якості тютюнової сировини. створювати внутрігосподарські кооперативи з вирощування тютюну у великих за розмірами реформованих на основі приватної власності на землю сільськогосподарських підприємствах, якi б об’єднували власникiв особистих пiдсобних господарств на основi механiзму економiчних вiдносин, що iснує у приватному секторi. забезпечити збереження i створення робочих мiсць у тютюнництвi та рiвні економiчні умови господарювання для всіх сiльськогосподарських виробникiв тютюну. 5. Розвиток тютюнництва в перспективі можливий у кожному з новостворених аграрних формувань: приватно-орендних підприємствах, акціонерних товариствах і виробничих сільськогосподарських кооперативах; селянських (фермерських) та особистих підсобних господарствах населення. 6. Для селянських (фермерських) господарств зони Придністров’я України, що мають у користуванні 10 – 20 га ріллі, оптимальним вважається варіант з часткою посадок тютюну 2 – 4 га (20 %) і валовим збором 5 – 10 т; у господарствах розміром 21 – 50 га – тютюнове поле може займати 3 – 7,5 га (15%), валовий збір становитиме 8 – 20 т; у господарствах із загальною площею 51 – 100 га пропонуємо розміщувати тютюнові плантації на 6 – 12 га (12% в структурі ріллі). У селянських (фермерських) господарствах, у користуванні яких є 101 – 1000 га ріллі, оптимальні параметри тютюнництва знаходяться у межах 10 – 50 га з валовим збором 20 – 100т. Для приватно-орендних підприємств, господарських товариств, сільськогосподарських виробничих кооперативів, загальна посівна площа яких 101 – 1000 га і більше, частка тютюнових плантацій може бути в межах 5%. 7. Розроблено нормативи матеріально-грошових витрат і затрат праці на підставі технологічної карти. Згідно з ними, на виробництво 1ц тютюну (при урожайності 20 ц/га) необхідно затратити 219 люд.-год., на 1га – 4376 люд.-год. Матеріально-грошові витрати при цьому становитимуть з розрахунку на 1га - 6139 грн., на 1 ц – 307 грн. Нормативні показники є основою планування оптимальної потреби в коштах на оплату праці, паливно-мастильних матеріалів та інших ресурсів і прогнозування собівартості та прибутку. Ці нормативи дають можливість контролювати витрати за елементами, що є резервом здешевлення тютюнової сировини. На основі нормативних затрат праці розраховано потребу в трудових ресурсах. При наявності 10 га тютюнових плантацій можна забезпечити цілорічною роботою 18 – 22 чол., а під час сезонних робіт у тютюнництві (збирання сирого тютюнового листу та післязбиральна обробка) виникає потреба в залученні додатково ще 28 – 30 чол. 8. З метою досягнення паритетного розвитку і прибутковості всіх суб’єктів тютюнового підкомплексу необхідно вдосконалювати економічні взаємовідносини у сфері виробництва тютюнової сировини та її переробки. Співвідношення цін на тютюн і кінцеву продукцію має відображати реальний рівень достатньої ефективності взаємопов’язаних виробництв, відповідати якості їх продукції, бути узгодженим з належним рівнем споживання та платоспроможністю населення. Виходячи з цього, формування цін повинно здійснюватись за принципом ціни виробництва і концепції паритету доходу, тобто в сільському господарстві чистий прибуток і прибутковість (частка прибутку в ціні на тютюн) мають бути такою, як і в інших взаємопов’язаних сферах економіки. Доцільно встановити ціни за 1 кг тютюну в залежності від товарного сорту в межах: І сорт – 6,10 грн., ІІ – 5,30 грн., ІІІ – 4,50 грн., ІV – 3,00 грн. Запропоновані нами орієнтовні цiни забезпечать об’єктивний розподіл кінцевого прибутку на авансований капітал сiльськогосподарським формуванням i пiдприємствам тютюнової промисловостi, сприятимуть повному завантаженню виробничих потужностей тютюново-ферментаційних заводів і попиту сигаретних фабрик. Тільки в такій ситуації можливий взаємовигідний розподіл прибутку між підприємствами тютюнового підкомплексу. 9. Необхідно розширювати кооперування та розвивати інтеграційні процеси в сфері виробництва, заготівлі і переробки тютюнової сировини в межах Всеукраїнської асоціації тютюновиробників з метою раціонального використання діючих виробничих потужностей, збалансування попиту і пропозиції на сировину відповідної якості, скорочення виробничих витрат за їх статтями на вирощування, ферментацію та переробку тютюну, зростання економічних показників розвитку тютюнництва й підприємств переробної тютюнової промисловості. Доцільно розвивати контрактну систему виробництва та збуту тютюну. Оптовим продажем тютюнової сировини повинні займатися агроторгові формування різних організаційних форм: аукціони, оптові ринки, торгові центри, біржі, що гарантуватимуть виробникам реалізацію усієї виробленої продукції певної якості згідно з умовами договору. 10. Державне регулювання ринку тютюну має здійснюватись економічними методами на основі створеного законодавцями сприятливого нормативного поля, що включатиме: забезпечення стимулюючих взаємовідносин у тютюновому підкомплексі та прибутковості галузі; стимулювання інвестиційних та інноваційних процесів через сприятливу податкову, кредитну та митну політику. |