Поліпшено результати пересадки алогенної нирки в клініці шляхом оптимізації діагностики реакції відторгнення трансплантата на підставі вивчення особливостей функціонування субпопуляцій Т-хелперів периферичної крові реципієнтів, а також розробки нового підходу до комбінованої імуносупресивної терапії. 1. Встановлено, що стан імунітету хворих на термінальну стадію ХНН до трансплантації алогенної нирки характеризується підвищенням функціональної активності Т-лімфоцитів-хелперів ІІ типу та зниженням активності Т-лімфоцитів-хелперів І типу. 2. Виявлені особливості інтерлейкін-продукуючої функції
Т-лімфоцитів-хелперів І типу у реципієнтів алогенної нирки: - у період розвитку реакції відторгнення трансплантата на фоні ударних доз ІСТ зростає спонтанна продукція ІНФ-g у 2-3 рази порівняно з доопераційним рівнем; - у реципієнтів з необоротними реакціями відторгнення рівень спонтанної продукції ІНФ-g досягав 100 пг/мл і більше, а рівень продукції ІЛ-2 відповідав доопераційному рівневі або підвищувався на 10-20%; - у реципієнтів з оборотними реакціями відторгнення й наступною стабільною функцією трансплантата рівень спонтанної продукції ІНФ-g становив не вище, ніж 35,0 пг/мл та індукованої – не вище, ніж 60 пг/мл, а також відбувалося зниження продукції ІЛ-2 на 35-50% порівняно з доопераційним рівнем; - у ранньому післяопераційному періоді (1,5-2 місяці) у реципієнтів із задовільною функцією трансплантата рівень продукції ІЛ-2 знижувався на 65% порівняно з доопераційним рівнем; також знижувався показник індукованої продукції ІНФ-g і становив 32,6+1,9 пг/мл за незмінної динаміки спонтанної продукції ІНФ-g. 3. Виявлені особливості інтерлейкін-продукуючої активності
Т-лімфоцитів-хелперів ІІ типу у реципієнтів алогенної нирки: - у реципієнтів з необоротними реакціями відторгнення, незважаючи на здійснювану антикризову ІСТ, зберігався високий порівняно з вихідним рівень продукції ІЛ-4 Тх2-клітинами і низький рівень продукції ІЛ-10 – менший від 15 пг/мл; - у реципієнтів з оборотними реакціями відторгнення знижувалась продукція ІЛ-4, і показники продукції ІЛ-10 становили: спонтанної – не нижчі від 20 пг/мл, індукованої – не нижчі від 62 пг/мл; - у реципієнтів із задовільною функцією трансплантата у ранньому післяопераційному періоді (1,5-2 місяці) відзначався низький рівень продукції ІЛ-4 Тх2-клітинами – 60+25 пг/мл, тоді як на фоні підтримуючих доз ІСТ виявлялися високі показники спонтанної й індукованої продукцій ІЛ-10: 127+10,6 пг/мл та 173,7+12,4 пг/мл відповідно, що забезпечувало толерантний стан до трансплантата. 4. Виявлені особливості функціональної активності Т-лімфоцитів-хелперів І та ІІ типів дозволяють своєчасно діагностувати розвиток гострої реакції відторгнення й прогнозувати її оборотність, що сприяє виконанню адекватної тактики ведення реципієнтів у посттрансплантаційному періоді. 5. При схожості первісної клінічної симптоматики достовірно вищий рівень продукції ІЛ-10 (46,8+2,1 пг/мл – спонтанної та 84,8+4,2 пг/мл – індукованої) відзначався при інфекційних ускладненнях порівняно з періодами розвитку гострої реакції відторгнення трансплантата (25,6+3,2 пг/мл – спонтанна продукція та 44,6+5,3 пг/мл – індукована), що дозволяє вважати цей показник додатковим критерієм у диференційній діагностиці цих ускладнень. 6. У 80% потенційних реципієнтів з підвищеною експресією рецепторів до ІЛ-2 у поєднанні з високою продукцією ІЛ-2 виявлено в HLA-фенотипі DR2-антиген, що свідчить про зв`язок високої активності ІЛ-2-ланки імунітету з системою гістосумісності і дозволяє віднести таких пацієнтів до групи ризику гострої реакції відторгнення. 7. У потенційних реципієнтів встановлена індивідуальна чутливість до циклоспорину А на підставі змін проліферативної активності
Т-лімфоцитів на мітоген під впливом препарату, що дозволило циклоспорин-А-резистентних реципієнтів віднести до групи ризику розвитку реакції відторгнення трансплантата. 8. При дослідженні in vitro напрямку взаємодії імуносупресивних препаратів з використанням рівняння середньої дії виявлено: - синергічну взаємодію між сандимуном-неоралом і дексаметазоном, що співвідноситься з існуючим клінічним досвідом; - виявлені ефекти від синергізму до антагонізму при взаємодії сандимуну-неоралу і селсепту, що дає підставу для розуміння клінічного ефекту селсепту як “додаткового” імуносупресивного препарату; - виявлено “фармакологічний” антагонізм сандимуну-неоралу до про-графу, що не дозволяє рекомендувати поєднання цих препаратів у низьких дозах з метою зменшення їх токсичних ефектів при проведенні ІСТ. 9. При вивченні впливу пептидного комплексу нирок у дозі 0,5 мкг/мл на продукцію ІНФ-g Тх1-клітинами реципієнтів in vitro визначено супресорний вплив препарату у реципієнтів до операції, а після неї за стабільної функції трансплантата відсутність впливу пептидного комплексу на продукцію ІНФ-g. | 