У дисертаційній роботі здійснено узагальнення теоретичних засад та обґрунтовано методичні і організаційно-практичні основи розвитку соціальної інфраструктури сільських поселень в період ринкових трансформацій аграрного сектору економіки України. На основі теоретичних узагальнень і практичного вивчення досліджуваної проблеми нами визначено, що соціальна інфраструктура - це сукупність галузей народного господарства, які в тій чи іншій мірі беруть участь у процесі задоволення потреб населення і, опосередковано, виробництва в цілому та на певній території. Стосовно авторського розуміння поняття “соціальна інфраструктура сільського поселення”, то – це певна сукупність об’єктів і закладів, що знаходяться на території даного сільського поселення і надають послуги у задоволенні життєвих потреб мешканцям, працюючих як в аграрному виробництві, так і в інших сферах, що розташовано на цій території. В результаті проведеного аналізу сучасного стану і основних тенденцій розвитку сільської соціальної інфраструктури та здійснення економічної оцінки її впливу на ефективність господарювання в аграрному виробництві в дисертації обґрунтована й розроблена п’ятирівнева схема опосередкованого впливу структурних елементів соціальної інфраструктури на ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств, яка забезпечує підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва шляхом створення належних умов життя та трудової діяльності товаровиробникам. Запропоновано кореляційну модель, на основі якої встановлено прямолінійний зв’язок між фондами соціальної інфраструктури і показниками виробничої діяльності; розраховано питомий приріст виходу валової продукції сільського господарства з розрахунку на середньорічного працівника і на 100 га сільськогосподарських угідь, а також встановлено, що найбільш впливовими факторами підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва є обсяг фондів внутрішньогосподарської соціальної інфраструктури поєднанні з ресурсним потенціалом аграрних товаровиробників.
4. В дисертації розраховано раціональну межу питомої ваги фондів соціальної інфраструктури в основних засобах аграрних підприємств, яка позитивно впливає на ефективність господарювання, що становить 7,5-15,5 %. 5. В умовах ринкових трансформацій аграрного сектора вважаємо необхідним створювати на рівні діючих господарських формувань (ТОВ, АТ, ПП, фермерські господарства тощо) умови для задоволення основних життєвих потреб сільських трудівників у послугах соціальної інфраструктури (забезпечення житла газом, водою, отримання медичних, культурних та освітніх, побутових послуг тощо). Задоволення запитів сільських мешканців понад даних меж повинно відбуватися згідно платоспроможного попиту. 6. Обґрунтування оптимального переліку об‘єктів соціальної інфраструктури аграрного виробництва передбачає виділення трьох її рівнів (вищий рівень – область, середній рівень – район, нижчий рівень – сільськогосподарське підприємство), що сприятиме необхідному забезпеченню сільських жителів життєво важливими послугами та підвищенню ефективності виробничої діяльності сільськогосподарських підприємств. 7. Визначено й розроблено організаційно-економічні моделі структур сільського обслуговування різних форм власності і господарювання (комунальне підприємство, обслуговуючий кооператив, приватний підприємець – фізична особа тощо), які в умовах аграрних трансформацій і поглиблення сільськогосподарського виробництва будуть забезпечувати життєві потреби мешканців села. На сучасному етапі найбільш ефективною організаційною формою сільського обслуговування видається комунальне підприємство територіальної громади. 8. На основі дослідження процесу приймання-передачі об’єктів соціальної сфери у комунальну власність територіальних громад запропоновано організаційно-економічний механізм його вдосконалення, який дає можливість забезпечити позитивний вплив соціальної інфраструктури сільських поселень на ефективність аграрного виробництва через виробника сільськогосподарської продукції при різних формах власності. |