У дисертаційній роботі на підставі клінічних, інструментальних, імунологічних та біохімічних досліджень розкрито імунопротеолітичні аспекти перебігу пептичної виразки дванадцятипалої кишки, ускладненої шлунково-кишковою кровотечею, патогенетично обґрунтовано доцільність застосування імуномодулятора імунофану з метою корекції виявлених змін та підвищення ефективності загальноприйнятого лікування. 1. Серед жінок із ускладненою пептичною виразкою дванадцятипалої кишки переважають пацієнтки у віці старше 40 років (70,5 %) у порівнянні із чоловіками (28,9 %) відповідного віку. При пептичних кровотечах ІІІ ступінь засіяності Нelicobacter рylori трапляється майже у два рази частіше, ніж у хворих із неускладненим перебігом захворювання. Тому ІІІ ступінь засіяності Нр та вік жінок старше 40 років можна розцінювати як фактори ризику розвитку шлунково-кишкової кровотечі. Не знайдено особливостей клінічної та ендоскопічної симптоматики, тривалості захворювання, супутніх захворювань серед хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки залежно від тяжкості її перебігу. 2. При пептичній виразці дванадцятипалої кишки, ускладненій кровотечею, виявлено достовірно вищу продукцію ФНП-, ІЛ-8 та ІЛ-4 на фоні дефіциту ІФН- у порівнянні із хворими із неускладненим перебігом. 3. При пептичних виразках дванадцятипалої кишки, ускладнених кровотечею, виявлено вірогідне у порівнянні із неускладненим перебігом зниження вмісту загальної кількості Т-лімфоцитів (CD3), цитотоксичних клітин (CD8 та CD16), підвищення експресії активаційного маркера (CD25) та адгезивних молекул (CD11b, CD54). 4. У хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки встановлено активацію системного та місцевого протеолізу, які були у тісному прямопропорційному зв’язку із ступенем обсіменіння слизової оболонки шлунка Нelicobacter рylori. Найвищий рівень сумарної протеолітичної та еластазоподібної активності, інгібіторів протеїназ був у хворих на пептичну виразку, що ускладнювалась шлунково-кишковою кровотечею. 5. Незважаючи на клінічну ефективність стандартного антихелікобактерного лікування у хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки, ускладнену кровотечею, у фазу клінічної ремісії зберігається активація Тh2-лімфоцитів, гіперпродукція ІЛ-8 та при дефіциті ІФН- зрушення з боку клітинного імунітету та системи протеолізу. Предикторами розвитку кровотечі є рівні цитокінів та показники клітинного імунітету в період загострення, що дорівнюють або вищі для ІЛ-8 - 62,8 пг/мл, ФНП- - 82 пг/мл, CD11b – 34 %, CD54 – 42 %, а також що дорівнюють або нижчі для ІФН- – 82,0 пг/мл, CD8 – 23 %, CD16 – 16 % або для збереження відхилення цих показників від показників здорових у період клінічної ремісії, що є підставою для призначення імуномодулюючої терапії. 6. Частота ерадикації після трикомпонентної антихелікобактерної терапії у хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки, ускладнену шлунково-кишковою кровотечею, є вірогідно нижчою (63,4 %), ніж у хворих із неускладненою пептичною виразкою (88,0 %), що можна пояснити виявленими більш глибокими порушеннями клітинного імунітету (дефіцит цитотоксичних клітин, гіперекспресія молекул адгезії та активаційних маркерів), цитокінової регуляції (гіперпродукція ІЛ-4, ІЛ-8, ФНП- та дефіцит ІФН-) та системи протеолізу (підвищення протеолітичної активності та зниження вмісту інгібіторів протеїназ). 7. Залучення до схеми лікування хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки, ускладнену кровотечею, імунофану нормалізує показники клітинного імунітету, цитокінової регуляції, системного та місцевого протеолізу, достовірно підвищує частоту ерадикації Нр (до 88,9 %) та зменшує частоту рецидивів клінічної симптоматики (до 20 %), попереджує рецидиви виразок і кровотеч протягом першого року спостереження. |
