У дисертації наведено теоретичне узагальнення і запропоновано вирішення науково-практичного завдання, що виявляється у дослідженні і розробці науково-методичних підходів щодо вдосконалення обліку дебіторської і кредиторської заборгованості промислових підприємств. На основі проведеного дисертаційного дослідження як теоретичних засад бухгалтерського обліку заборгованості, так і практичного аспекту даного питання можна зробити наступні висновки та надати пропозиції: 1. Одним з найбільш складних і суперечливих питань українського обліку є облік дебіторсько-кредиторської заборгованості, що пов’язано з існуванням проблеми неплатежів. В роботі розкрито економічний зміст понять “заборгованість”, “зобов’язання”, “розрахунки” та взаємозв’язок між цими термінами. Зобов’язання реєструються в обліку лише тоді, коли по них виникає заборгованість. Зобов’язання, які підлягають виконанню в майбутньому, не є заборгованістю і не відображаються в бухгалтерському обліку. Динаміка зобов’язань називається розрахунками. З врахуванням вищесказаного схиляємось до думки, що розрахунки виступають як система відносин між підприємствами, що виникають внаслідок кругообігу господарських коштів. Тому їх можна розглядати більшою мірою як категорію політекономічну, а не як бухгалтерську, адже самі розрахунки як категорія відносин в бухгалтерському обліку не відображаються. 2. Теоретичні принципи, що складають основу визнання, оцінки і розкриття кредиторської заборгованості, ще недостатньо опрацьовані, і вона тривалий час розглядалась як “зворотній бік” активів. Вважаємо, що зобов’язання визнається кредиторською заборгованістю, якщо воно відповідає наступним вимогам: визначенню кредиторської заборгованості; вимірюється; є релевантним і є достовірним. 3. В результаті дисертаційного дослідження визначено, що дебіторська заборгованість – це частина оборотного капіталу, а також вимоги на його отримання у вигляді готівки, матеріальних та інших ресурсів від господарюючих суб’єктів. Тому найбільш точна її дефініція наступна: “Дебіторська заборгованість – це матеріальні ресурси, що не оплачені контрагентами, або готівка, що вилучена з кругообігу грошових коштів.” Наведене визначення дає уявлення про економічну природу дебіторської заборгованості і визначає її місце в бухгалтерському обліку. 4. На основі критичного аналізу обліково-економічної літератури визначено, що існуючі класифікації заборгованості є неповними і охоплюють лише одну ознаку. В роботі запропоновано класифікувати дебіторську заборгованість наступним чином: в залежності від терміну погашення – на довгострокову і поточну; в залежності від операційного циклу – на товарну (операційну) і нетоварну (неопераційну). Вважаємо, що запропонований поділ, по-перше, спрощує критерії класифікації; по-друге, не суперечить встановленим стандартом вимогам щодо включення заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги до складу поточної дебіторської заборгованості, але надасть можливості, в подальшому, чітко окреслити заборгованість, за якою потрібно нараховувати резерв сумнівних боргів. 5. Згідно запропонованої в дисертації схеми класифікації дебіторської заборгованості щодо сучасного рахунку 36 “Розрахунки з покупцями і замовниками” пропонується ввести субрахунок 363 “Розрахунки за відстроченими платежами”, на якому слід обліковувати розрахунки за тією дебіторською заборгованістю по товарах, роботах, послугах, за якою було відстрочено виконання зобов’язань за договорами. Це дозволить підвищити ефективність контролю за дебіторською заборгованістю і окреслить суми заборгованості, за якою слід нарахувати резерв сумнівних боргів. 6. Основними формами рефінансування дебіторської заборгованості, що застосовуються сьогодні, є: факторинг; облік векселів; форфейтинг. Вважаємо, що сюди слід також включити уступку вимоги переведення боргу. 7. Для удосконалення обліку дебіторської заборгованості пропонуємо факторинг здійснювати по операціях за товарною (операційною) дебіторською заборгованістю, синтетичний облік якої ведеться на рахунку 36 “Розрахунки з покупцями і замовниками” та 371 “Розрахунки за виданими авансами”. По всіх інших видах заборгованостей застосування факторингу є неправомірним. 8. Запропоновано методичний підхід до аналізу дебіторсько-кредиторської заборгованості і надано пропозиції щодо покращення фінансового стану та формування кредитної політики підприємства в умовах інфляції за рахунок розширення системи авансових платежів. 9. Щодо удосконалення обліку безнадійної заборгованості пропонуємо здійснення наступних заходів: змінити назву рахунку 38 з “Резерву сумнівних боргів” на “Коригування на сумнівні борги”; списувати сумнівну заборгованість з балансу лише тоді, коли вона перетворилась на безнадійну, оскільки діючий План рахунків призначений відображати за дебетом рахунку 38 списання не безнадійної, а сумнівної заборгованості, з чим автор погодитись не може; резерв сумнівних боргів визначати на підставі платоспроможності окремих дебіторів, що дозволятиме, відновлювати заборгованість з коригуванням цього резерву; передбачити можливість проводити відрахування до резерву на підставі середніх статистичних даних, що дозволить спростити процедуру відрахувань до резерву сумнівних боргів. 10. З метою удосконалення обліку дебіторської і кредиторської заборгованості при її автоматизації, пропонується здійснити наступні заходи: застосувати програмний “конструктор” на базі інтеграції функціонального модуля з підсистемами, що пов’язані з фінансовими та виробничими аспектами управління; створити інформаційну базу дебіторсько-кредиторської заборгованості учасників розрахунків; звірити в електронній формі взаємні вимоги та зобов’язання і знайти найбільш раціональні способи погашення взаємної заборгованості; провести взаємозаліки, поступово скорочуючи обсяги заборгованості; вести облік та звітність проведених взаєморозрахунків. | 