1. Спеціалізація – одна із форм науково обгрунтованого поділу праці між територіальними і виробничими одиницями, їх галузями, а також усередині них з метою збільшення обсягів суспільно необхідної високоякісної продукції з найменшими витратами праці і коштів. Необхідність поглиблення спеціалізації аграрного виробництва в особливій мірі стосується зерновиробничих формувань, проте загальний рівень спеціалізації господарств зернового напрямку не повинен бути надмірно великим. 2. При встановленні раціональної спеціалізації зерновиробництва перш за все необхідно визначити співвідношення між групами і видами зернових культур, а потім – і між сортами кожної з них. Для оцінки рівня спеціалізації та її ефективності найбільш прийнятною є запропонована в роботі система показників. 3. У складі зернових культур Миколаївщини переважають колосові, водночас скорочуються площі і валові збори кукурудзи та зернобобових культур. Серед груп колосових провідне місце належить озимим культурам. Економічна ефективність зерновиробництва в області в середньому за 2001-2002 рр. була більш високою, ніж у два попередні двуріччя. Проте, в порівнянні з даними по Україні в цілому доходність галузі все таки є нижчою. З провідних зернових культур вищим рівнем доходності в останні роки відрізнялась озима пшениця. Групування сільськогосподарських підприємств 4-х районів Миколаївської області за рівнем питомої ваги зерновиробництва в загальній грошовій виручці від сільського господарства показало, що з поглибленням їх спеціалізації економічна ефективність як цієї галузі, так і аграрного виробництва в цілому зростає. Оптимальна частка зерновиробництва в грошовій виручці від сільського господарства – 60,1-70,0%%. Більш високий рівень спеціалізації підприємств призводить до зниження ефективності виробництва. Позитивний вплив на ефективність вирощування зерна спричиняє також підвищення рівня концентрації галузі, про що свідчать як групування господарств, так і кореляційно-регресивний аналіз. Ріст показників ефективності при цьому має місце лише до визначеного рівня площ зернових культур. Подальше розширення їх посівів призводить до помітного зниження показників доходності. 4. Серед агрокліматичних зон Миколаївщини провідні позиції у виробництві зерна займає Центральна. На другому місці знаходитися Північна. Саме в них ця галузь відрізняється більш високою ефективністю. Остання ж є різною і по адміністративних районах. Згідно з нашим дослідженням в областну програму розвитку зерновиробництва Миколаївщини необхідно внести деякі зміни (зокрема, збільшити площі зернових культур в Арбузинському і Миколаївському районах і зменшити – в Баштанському і Жовтневому). 5. Необхідно, щоб зерновиробництво за своїми розмірами раціонально сполучалося з іншими “страховими” галузями. В результаті вирішеної нами для господарств Новобузького району економіко-математичної задачі оптимізації спеціалізації їх аграрного виробництва встановлено, що за рахунок удосконалення структури посівів підприємства цього району зможуть одержувати 22330 тис.грн. прибутку за рік. 6. Істотного удосконалення потребує структура виробництва зерна. В області необхідно зменшити площі озимих культур і розширити – ярих, насамперед – фуражних. У продовольчій групі доцільно зменшити частку озимої пшениці, розширити посіви зернобобових культур. На випадок екстремальних погодних умов важливою страховою культурою може стати тритікале. Більш значні площі зернових повинні займати ячмінь, кукурудза, гречка, просо. Одним із провідних завдань є прискорення впровадження нових найбільш ефективних сортів та гибридів. Кращі з них по провідних зернових культурах вказані в роботі. 7. Важливе значення має розвиток агропромислової інтеграції та кооперативних структур. Нами розроблено для ПСП АФ ім. Потриваєва Березанського району бізнес-план щодо створення комплексу МКМ – 1000 по переробці зерна. Необхідний для цього кредит буде повернений вже через 3 місяці його функціонування, а чистий прибуток за 1-й рік роботи становитиме 977,2 тис.грн. Кооперація у зерновиробництві може здійснюватись у формі кооперативу чи спілки зерновиробників. Ефективним інструментом забезпечення аграрних товаровиробників фінансовими ресурсами є кредитні спілки (кооперативи) та банки. 8. В Україні необхідно створити (за рахунок бюджетних і позабюджетних джерел) фонд підтримки сільськогосподарських товаровиробників, посилити інноваційні та інвестиційні процеси. Держава повинна встановлювати мінімальні граничні ціни на продукцію основних зернових культур – зокрема, пшеницю і ячмінь. В основу розподілу понаднормативного прибутку від виробничої діяльності агропромислових формувань доцільно покласти його розмір на 1 тонну переробленого зерна. В розрахунках сільгосппідприємств, які не мають власних переробних структур, зі своїми партнерами по підкомплексу краще застосовувати ціновий підхід. У державі доцільно сформувати інтервеційний фонд зерна, розширити застосовуваня заставних закупівель, скоротити бартерну та давальницькі схеми розрахунків, створити і ефективно використовувати повноцінну інфраструктуру продовольчого ринку. Сільгосптоваровиробники повинні мати помітні пільги в оподаткуванні та кредитуванні. 9. На великих підприємствах, а також в господарствах, які реалізують значну частину продукції за межі регіону, доцільно створювати маркетингові служби. Вони необхідні і на обласних та районних рівнях. Держава покликана взяти на себе функції збору, обробки і аналізу інформації про цінову ситуацію на вітчизняному і світовому ринках. Необхідно впровадити такий механізм експорту, коли він здійснюється від імені його виробника, трейдери ж надаватимуть лише агентські послуги. | 