В дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, котра полягає у розробці механізму регулювання ринку боргових цінних паперів, аналізу кредитоспроможності емітентів цінних паперів, встановлення якісних і кількісних показників ефективного використання векселів в розв’язанні неплатежів. Основні висновки виконаного дисертаційного дослідження полягають у наступному: 1. Державне регулювання ринку векселів повинно ґрунтуватися на застосуванні принципів обмеження обсягів емісії векселів в залежності від визначених фінансових характеристик емітентів, їх кредитних рейтингів. 2. Стихійний обіг векселів сприяє взаємозалікам, призводить до економії обігових коштів, прискорює розрахунки. Але, стихійний обіг, сам по собі не може вирішити проблему неплатежів, яка пов’язана не тільки із кризою фінансів, але багато в чому залежить від існуючої системи розрахунків та загального стану фінансово-кредитної сфери. Некерований і неконтрольований процес емісії і обігу незабезпечених векселів в системі фінансових відносин з огляду на кредитні можливості банківських установ мультиплікативно розширювати грошову масу призводить до кризових ситуацій в економіці за рахунок надмірної кількості грошей в обігу. 3. З метою врегулювання питання стихійного обігу векселів, розв’язання неплатежів, мінімізації емісії боргових зобов”язань автором запропонований механізм використання Мережі залікових палат (Мережа). До функцій Мережі належать питання проведення оптимальних вексельних взаєморозрахунків її учасників, збору і первинної обробки інформації з економічного стану емітентів, розміру дебіторської та кредиторської заборгованості та наявності зустрічних вимог, розрахунку суми емісії векселів, а також функції гарантування взаємного погашення векселів підприємств. 4. Для виявлення в обігу незабезпечених векселів існуючи методи доповнені методом оцінки перерозподілу капіталу, який оснований на проведенні аналізу фінансових потоків між учасниками вексельних операцій. Сутність цього методу полягає в угрупованні зв’язків між учасниками вексельного обігу на відповідні форми, на підставі чого можна встановити характер цих зв’язків. Віднесення до тієї, або іншої форми проводиться в залежності від таких показників: ставки дисконтування, періоду врахування, періоду обігу, альтернативної ставки інвестування, яка діяла на час емісії векселів. 5. Проведений в роботі аналіз умов створення незабезпечених боргових зобов’язань дозволив зробити висновок, що емісія незабезпечених векселів досягається за рахунок створення зустрічних вимог, а вилучення таких цінних паперів із обігу можливе за рахунок реалізації вексельних взаємозаліків. При цьому, для забезпечення високого позитивного рівня таких заходів, вексельні взаємозаліки повинні проводитися регулярно з визначеним лагом. 6. Для забезпечення оптимального використання вексельних розрахунків автором був застосований принцип вартісного міжгалузевого балансу, який дозволяє відповісти на питання: яким повинен бути рівень дебіторської і кредиторської заборгованостей кожного учасника Мережі для проведення найбільш ефективного вексельного взаємозаліку, а також кількісно оцінити відсоток економії обігових коштів, визначити доцільність участі того або іншого підприємства в вексельних розрахунках, сформувати Мережу із заданою ефективністю, враховуючи особливості технологічних процесів кожного учасника. 7. Вперше запропоновано метод визначення умов емісії вексельних зобов’язань. Цей метод оснований на використанні категорії ціни капіталу, та дозволяє кількісно встановити граничні умови та рівень емісії векселів в залежності від існуючої структури позикового капіталу, розміру приведеного чистого прибутку для відповідного рівня левериджу емітента. Результати дослідження запропонованого методу, який базується на досягнутій структурі активів і пасивів, дозволяють визнати його специфічним для кожного підприємства-емітента боргових цінних паперів. 8. Запропоновано модель ринку боргових зобов’язань, яка реалізує метод визначення умов емісії векселів, та дозволяє адаптувати його до ринкових умов. Результати дослідженя показують, що ця модель забезпечує збереження ліквідності векселів, змегшує кредитні ризики, покращує інвестиційне середовище. Реалізація запропонованої моделі ринку може бути досягнена внесенням відповідних змін у спеціальні закони: „Про цінні папери і фондову біржу”, „Про господарські товариства”, „Про державне регулювання ринку цінних паперів”, а також у положення Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку стосовно емісії цінних паперів. |
