У дисертаційній роботі розглянуто нові підходи до вирішення проблеми діагностики і профілактики структурно-функціональних змін кісткової тканини у хворих на виразкову хворобу, особливо після різних методів їх хірургічного лікування. На основі аналізу клінічних і додаткових чинників, що спричиняють розвиток остеопенічного синдрому, опрацьовано диференційовані підходи до вибору оптимальних методів хірургічного лікування ускладнених гастродуоденальних виразок у хворих із остеопенічним синдромом; доведено доцільність включення у схеми лікування пацієнтів з віддаленими післяопераційними (постгастрорезекційними) ускладненнями препаратів кальцію – “Кальцій-Д3 Нікомед” як препарату остеотропної дії. 1. Із 45 хворих з локалізацією виразки в шлунку й у 68 – в дванадцятипалій кишці у 18 і 37 (40,0 і 54,4 %) чоловік виявлено нормальний стан кісткової тканини, у 16 і 28 (35,6 і 41,2 %) діагностовано остеопенію й у 11 і 3 (24,4 і 4,4 %) – остеопороз. У 4 хворих із комбінованими виразками шлунка і дванадцятипалої кишки стан норми й остеодефіциту були рівними – 50:50. Втрата мінеральної щільності кісткової тканини залежить від тривалості хвороби: при тривалості виразкового анамнезу 1-5 років у 19,0 % хворих виявлено остеопенію, 6-10 років – у 32,4 %, 11-20 років – у 65,8 % остеопенію й у 23,7 % – остеопороз; при тривалості хвороби більше 20 років остеопороз діагностовано у 100 % хворих. 2. Після органозберігальних і органощадних операцій у віддаленому післяопераційному періоді у 60,6 % пацієнтів зберігається нормальний стан кісткової тканини; у інших виявлені остеопенія і остеопороз – у 29,5 й у 9,9 % відповідно. Збереження мінеральної щільності кісткової тканини залежало від методу операційного лікування хворого на виразкову хворобу: видалення виразки шлунка – селективна проксимальна ваготомія + прицільна резекція ішемізованого сегмента; в дванадцятипалій кишці – ушивання перфоративної виразки + селективна проксимальна ваготомія, сприяли максимальному збереженню кісткової маси пацієнта. 3. Після резекції шлунка за методом Більрот-І у віддаленому післяопераційному періоді мінеральна щільність кісткової тканини збережена в нормі у 37,7 % пацієнтів, остеопенія і остеопороз виявлені, відповідно, у 37,7 і 24,6 % оперованих. 4. Після резекції шлунка за методом Більрот-ІІ у віддаленому післяопераційному періоді мінеральна щільність кісткової тканини збережена в нормі у 24,0 % пацієнтів, остеопенія виявлена у 36,0 %, остеопороз – у 40,0 %. Встановлено, що чим вищі межі резекції, тим більше хворих з остеодефіцитом. 5. Хірургічне лікування виразкової хвороби у віддаленому післяопераційному періоді призводить до значного зниження рівня гормонів гіпофізарно-тиреоїдної системи. У пацієнтів, оперованих зі застосуванням органозберігальних і органощадних операцій, рівень тиреотропного гормону знижений порівняно з контрольними показниками на 25,7 % (p<0,05), тироксину – на 8,9 % і трийодтироніну – на 11,4 %; після резекцій шлунка за методами Більрот-І і Більрот-ІІ, тиреотропний гормон був нижчий, відповідно, на 35,8 % (p<0,001) і на 28,9 % (p<0,05); трийодтиронін – на 13,0 (p<0,05) і на 19,2 % (p<0,001), тироксин – на 7,8 і на 14,9 %. 6. Оперційне лікування виразкової хвороби у віддаленому післяопераційному періоді у чоловіків призводить до порушення статевої активності, що часто залежить від методу лікування. У пацієнтів, оперованих зі застосуванням органозберігальних і органощадних методик, у 46,3 % статева активність збереглася на передопераційному рівні, у 39,0 % оперованих знизилася й у 14,7 % була відсутня. Після операцій за методами Більрот-І і Більрот-ІІ статева активність збереглася, відповідно, у 21,4 і 13,0 % чоловіків, знизилася – у 50,0 і 57,1 % і була відсутня у 28,6 і 29,9 % оперованих. Зниження статевої активності пояснюється впливом наслідків операційного лікування виразкової хвороби на функції ендокринної системи. Тобто, у чоловіків зі зниженою і відсутньою статевою активністю рівень стимулюючого гормону на статевий акт – фолікулостимулюючого гормону – статистично достовірно підвищений (p<0,001), а тестостерону знижений (p<0,01), порівняно з чоловіками зі збереженою статевою активністю. 7. У жінок після операційного лікування виразкової хвороби втрата мінеральної щільності кісткової тканини наступає швидше, ніж у чоловіків. Різні методи лікування виразкової хвороби по-різному впливають на настання менопаузи. Ближче до норми (у Україні 51-52 роки) термін настання менопаузи відзначено у жінок, оперованих зі застосуванням органозберігальних і органощадних методів лікування, – (50,36±0,33) року. При консервативному лікуванні і після операцій за методом Більрот-ІІ вона наступила значно раніше – в (47,45±0,21) і (47,60±0,22) року (p<0,001), ніж після резекції шлунка за методом Більрот-І – (49,58±0,76) року (p>0,05). 8. Вивчення у динаміці мінеральної щільності кісткової тканини у пацієнтів, оперованих зі застосуванням методик органозберігальних і органощадних операцій у яких кісткова тканина була нормальною, показало, що через 24 місяці після первинного денситометричного обстеження втрата кісткової маси сягала 0,013 г/см2 або 1,1 % (на рік 0,55 %), тобто як у нормі (0,5 %). 9. Вивчення мінеральної щільності кісткової тканини у пацієнтів з остеопорозом, оперованих за методом Більрот-ІІ, через 24 місяці після первинного денситометричного обстеження показало, що втрата кісткової маси сягала 0,062 г/см2 або 7,6 % (на рік 3,8 %), тобто в 6,9 раза більше, ніж після органозберігальних і органощадних операцій. 10. Через три місяці після резекції шлунку за Більрот-І та Більрот-ІІ у експериментальних тварин відмічено зниження маси тіла на 6,8 і 10,1 % (p<0,001) відповідно, рівнів тироксину – на 15,7 і 15,2 % (p<0,01; p>0,05), трийодтироніну – на 0,8 і 2,5 % (p>0,05), тестостерону – на 20,4 і 34,7 % (p<0,05), кальцію – на 8,5 і 14,9 %, фосфору – на 26,9 і 16,7 % (p<0,001), а також підвищення рівнів тиреотропного гормону на 16,0 і 33,3 % (p<0,001), паратиреоїдного гормону – на 32,6 і 34,6 % (p<0,001), що поєднувалося зі зменшенням гістоморфометричних показників стінки шлунка та дванадцятипалої кишки й остеометричними змінами довгих кісток. 11. Застосування “Кальцій-Д3 Нікомед” протягом 24 місяців у 65,2 % пацієнтів привело до підвищення мінеральної щільності кісткової тканини на 8,1 % (p<0,01). При цьому рівень кальцію в крові підвищувався на 5,7 % (p<0,05), фосфору – на 11,7 % (p<0,05), а рівень активності лужної фосфатази і рівень паратиреоїдного гормону знизився на 18,7 і 29,6 % (p<0,05), особливо у пацієнтів з остеопорозом і з остеопенією. У 34,8 % пацієнтів зберігся колишній рівень мінеральної щільності кісткової тканини, мінерального обміну і показники гормонів. 12. У хворих з ускладненою виразковою хворобою шлунка, поєднаною з остеопенічним синдромом, за відсутності передопераційного та інтраопераційних протипоказань, вибором методу операції є: при виразці середньої і нижньої третини шлунка (І тип) – селективна проксимальна ваготомія + прицільна резекція ішемізованого сегмента за методом Л.Я. Ковальчука або надпілорична резекція шлунка за Макі-Шалімовим і резекції шлунка за Більрот-І; при препілоричних виразках (ІІІ тип) – резекція шлунка за Більрот-І, Більрот-ІІ, а при комбінованих виразках (ІІ тип) – висічення виразки, пілородуоденопластика (дуоденопластика), селективна проксимальна ваготомія + прицільна резекція ішемізованого сегмента, резекція шлунка за Більрот-ІІ; при ускладненій виразці дванадцятипалої кишки – ушивання або висічення перфоративної виразки; при суб- і декомпенсованих пілородуоденостенозах – висічення виразки з пілородуоденопластикою в комбінації із селективною проксимальною ваготомією або резекція шлунка за методом Більрот-ІІ. РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО НАУКОВОГО І ПРАКТИЧНОГО ВИКОРИСТАННЯ ОТРИМАНИХ РЕЗУЛЬТАТІВ 1. З урахуванням отриманих результатів хворим з тривалістю виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки 5 і більше років, разом із загальноклінічними обстеженнями, доцільно визначати показники кальціє-фосфорного обміну і проводити денситометричне обстеження для виявлення остеопенічного синдрому. 2. Для точного визначення впливу будь-якого методу операційного лікування виразкової хвороби на стан кісткової тканини, хворим перед і через 6 місяців після операції доцільно проводити денситометричне обстеження. 3. У разі потреби проведення операційного лікування ускладненої форми виразкової хвороби гастродуоденальної зони, у поєднанні з остеопенічним синдромом, за відсутності протипоказань, перевагу слід надавати органозберігальним і органощадним методам операцій. Індивідуально, у тих випадках, коли органозберігальні і органощадні операції при остеопенічному синдромі не можуть бути методом вибору лікування виразкової хвороби, перевагу слід надавати методам резекції шлунка типу Бильрот-І. 4. Після операції протягом року пацієнтам рекомендують періодичні біохімічні дослідження крові з метою визначення рівня гіпофізарно-тиреоїдних і статевих гормонів. У разі виявлення функціональних порушень пацієнтів направляють до відповідних лікарів-фахівців (гастроентерологів, ендокринологів та ін..) для подальшого обстеження і лікування. 5. Необхідно взяти на диспансерний облік пацієнтів із задовільними, незадовільними і поганими результатами операцій, а також чоловіків зі зниженою статевою активністю і жінок із передчасним настанням менопаузи і тих, що знаходяться у постменопаузі, оскільки вони складають групу людей з високим ризиком розвитку остеопорозу і патологічних переломів кісток. 6. Хворим на виразкову хворобу шлунка, дванадцятипалої кишки і пацієнтам після операційного лікування виразкової хвороби не рекомендується вживати спиртні напої, каву, алюмінієвмісні медичні препарати і курити тютюн. Необхідне адекватне фізичне навантаження і оптимізація харчування: рекомендуються легкі форми фізичних вправ – біг, плавання, масаж; вживання їжі з великим змістом кальцію – молоко, м’ясо, сир, рибу. Щоденне вживання кальцію у складі їжі повинно складати не менше 1200 мг. 7. При виявленні остеопенічного синдрому пацієнтам оперованим з приводу виразкової хвороби, рекомендується кальцієвмісний препарат – “Кальцій-Д3 Нікомед” по 2 таблетки на добу протягом 2 місяців з подальшим продовженням після місячної перерви. Необхідно досліджувати кальцій-фосфорний обмін і проводити динамічне визначення мінеральної щільності кісткової тканини методом денситометрії. 8. Отримані результати експериментальної частини роботи можна використовувати на теоретичних кафедрах і в лабораторних умовах як один із способів моделювання остеопорозу в експериментальних тварин. |