Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Філософські науки / Соціальна філософія та філософія історії


Зражевський Сергій Фрідріхович. Адаптація як соціальний процес: буттєвісні вияви та практичні експлікації : дис... канд. філос. наук: 09.00.03 / Східноєвропейський ун-т економіки і менеджменту. — Черкаси, 2006. — 172арк. — Бібліогр.: арк. 161-172.



Анотація до роботи:

Зражевський С.Ф. Адаптація як соціальний процес: буттєвісні вияви та практичні експлікації. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 – соціальна філософія та філософія історії.

Дисертацію присвячено дослідженню процесів соціальної адаптації у світлі концепції самоорганізації суспільства. Автор здійснює аналіз змісту поняття «соціальна адаптація», з'ясовує можливість та коректність його міжгалузевого вжитку, зупиняється на характеристиці напрацьованих у сучасній науковій літературі класифікацій різновидів цього процесу, на особливостях його протікання в найрізноманітніших соціальних умовах. Особлива увага приділяється вивченню специфіки соціальної адаптації в умовах аномічного суспільства.

Поширюючи ідеї синергетики на соціальну сферу, дисертант намагається представити соціальну адаптацію як одну з форм соціальної взаємодії, де мають місце не відносини, побудовані на принципах суб'єкт-об'єктного зв'язку, а відносини суб'єкт-суб'єктні, характеристикою яких є рівноправність та рівноцінність усіх учасників взаємодії. Такий підхід дозволив автору по-новому осмислити сучасні соціально-адаптаційні процеси в Україні, які, попри їх аномічний характер, містять значний потенціал можливостей соціального прогресу.

У Висновках узагальнено результати дослідницького пошуку:

  1. Термін “адаптація” належить до міждисциплінарних понять і широко використовується сьогодні в найрізноманітніших галузях наукового знання. Соціально-філософський його вжиток став поширеним у другій половині ХХ століття, причому єдиної загальноприйнятої інтерпретації його змісту практично не існує. Однак, серед численних інтерпретацій соціальної адаптації все ж переважає її розуміння як пристосування соціального суб’єкта до умов навколишнього природного чи соціального середовища. Попри це автор вважає за можливе, враховуючи необхідність розмежування змісту понять «соціальна адаптація» та «пристосування», витлумачити першу як динамічний системний процес взаємодії соціального суб’єкта (людини, групи) й ситуації, в ході якої відбувається його інтеграція в суспільство. З позицій системного підходу це явище треба розглядати як безперервний процес взаємозумовлювального впливу соціального суб’єкта та його соціального оточення, успішність і адекватність якого залежить як від соціально- (чи індивідуально)-психологічних особливостей, так і від чинників середовища.

  2. Принципова відмінність соціальних систем від природних, й відтак, соціальної адаптації від біологічного пристосування, полягає, перш за все, в тому, що в них (соціальних системах) самоорганізація доповнюється організацією, оскільки в суспільстві діють люди, обдаровані свідомістю, які ставлять перед собою певні цілі й керуються мотивами своєї поведінки й ціннісними орієнтирами. Тому взаємодія самоорганізації та організації, випадкового і необхідного становить основу розвитку соціальних систем.

  3. Застосування ідеї соціальної онтології дає підстави вважати, що соціальна адаптація є іманентним виміром суспільного життя, котрий постає, з цього погляду, однією із форм соціальної активності людини взагалі. Онтологічний підхід дає можливість зрозуміти і пояснити не тільки наявність спонтанного порядку і рівноваги в системі, але й генезу їх внутрішнього механізму, їх виникнення в процесі самоорганізації. Весь комплекс внутрішніх, суперечливих процесів, іманентних самоідентифікації індивіда в перехідному суспільстві, не може бути досліджений тільки з позиції соціальної онтології. Тут необхідне залучення також і екзистенціальних підходів, що дозволяє по-новому підійти до осмислення феномену „самоорганізації душі” людини.

  4. Соціальні процеси, невід’ємною складовою яких є соціальна адаптація, характеризуються принциповою відкритістю і безповоротністю. Активність людини в них протікає таким чином, що сама людська дія не є чимось зовнішнім, а ніби включається в систему, видозмінюючи кожного разу поле її можливих станів. У цьому сенсі людина вже не просто протистоїть об’єкту як чомусь зовнішньому, а перетворюється на складову частину системи, яку вона змінює. Включаючись у взаємодію, вона вже має справу не з жорсткими предметами і властивостями, а зі своєрідними «сузір’ями можливостей». Перед нею в процесі діяльності кожного разу виникає проблема вибору деякої лінії розвитку з безлічі можливих шляхів еволюції системи. Причому сам цей вибір незворотний і найчастіше не може бути однозначно прорахований.

  5. Характерною особливістю сучасного українського соціуму є те, що він може бути розглянутий як багаторівнева система з численними динамічними нелійними зв’язками. На підставі загальних положень проведеного дослідження виявлено, що процеси соціальної адаптації в Україні невід’ємні від загальносистемних процесів самоперетворення в межах світового середовища, яке постійно оновлюється. У цьому зв’язку стає нагальною постійна кореляція (діалог) зовнішніх та внутрішніх факторів, серед яких найголовнішим та першопричинним є мораль нового суспільства, без чого неможливе ні політичне, ні економічне, ні соціальне, ні культурне оновлення міжсистемних відносин. Таким чином, гуманність, доброчинність, альтруїзм стають функціонально необхідними для виживання та стабільного існування в нових умовах. Саме вони надають головної мотивації конструктивному державному перетворенню на всіх рівнях суспільного буття.

Публікації автора:

1. Зражевський С.Ф. Соціальна адаптація: змістовно-ціннісна характери-стика та функціональне призначення // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Гол. ред. В.В. Лях. – Вип. 39. – К.: Український центр духовної культури, 2004. – 264 с. – С. 97–105.

2. Зражевський С.Ф. Адаптаційні механізми в регуляції соціальної пове-дінки. // Нова парадигма. Журнал наукових праць. Філософія, соціологія, політологія / Гол. ред. В.П. Бех. Вип. 37. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Дра-гоманова, 2004. – 273 с. – С. 57–64.

3. Зражевський С.Ф. Соціальна адаптація в контексті нормативних та інтер-претаційних підходів до розвитку соціальної взаємодії. // Нова парадигма. Журнал наукових праць. Філософія, соціологія, політологія / Гол. ред. В.П. Бех. Вип. 38. – К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2004. – 256 с. – С. 230–237.

4. Зражевський С.Ф. Трансформація особистісної адаптації в контексті пере-структуризації українського суспільства. // Мова й культура. (Науковий щорічний журнал). – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. – Вип. 6. – Т. 1. Філософія мови й культури. – 344 с. – С.168–173.

5. Зражевський С.Ф. До питання про соціальну адаптацію людини в трансформаційному суспільстві / Матеріали VІ міжнародної науково-практичної конференції «Наука і освіта 2003». – Том 14. Філософія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. – С. 15–18.

6. Зражевський С.Ф. Изменение социальной структуры общества и адапта-ционные процессы в современном мире / ХII Міжнародна наукова конференція ім. проф. Сергія Бураго К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2003. – С 9.

7. Зражевський С.Ф. Роль ідеології у адаптаційних процесах / Матеріали VII міжнародної науково-практичної конференції «Наука і освіта 2004». – Том 2. Філософія. – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. – С. 15–16.