1. Здійснення реформи в аграрній сфері створили для сільськогосподарських товаровиробників умови для становлення ринкового середовища, до якого вони були вимушені адаптуватися. Отже, адаптація як економічна категорія набуває особливого значення в умовах ринку. У процесі дослідження встановлено, що адаптація – це безперервний процес сукупності активних заходів, які забезпечують зміни в режимі функціонування виробничо-господарського суб’єкта, його структурі та ресурсному потенціалі, що дасть змогу ефективно пристосовуватись до змін кон’юнктури ринку та нестабільної політики держави. Аграрні підприємства використовують активні та пасивні механізми, спрямовані на ефективний розвиток господарств. 2. Дослідженням встановлено, що в умовах ринкової економіки для успішної адаптації сільськогосподарських підприємств необхідно дотримувати наступних методологічних принципів: - система господарства повинна бути динамічною, мобільно й легко пристосовуватись до потреб суспільства, кон’юнктури ринку; - необхідна демократичність, свобода у виборі форм господарювання та власності; будь-яка зміна повинна відбуватися за ініціативи колективу та власників, з урахуванням потреб ринку (попиту і пропозиції, конкуренції); - форма господарювання має відповідати економічним вимогам, забезпечувати раціональне використання земельних угідь і матеріально-технічної бази; - система господарювання повинна відповідати соціальним та економічним потребам суспільства. 3. Реформи заклали основи розвитку різноукладності в сільському господарстві області. Проте реформування аграрного сектору ще не завершено. Аналіз показує, що в процесі господарювання спостерігається велика диференціація показників ефективності суб’єктів різних організаційних форм, що визначає їхній неоднаковий адаптаційний потенціал. Низькою ефективністю господарювання характеризуються сільськогосподарські виробничі кооперативи, що мають 35,5% збиткових господарств, державні підприємства та господарські товариства. Найбільш прибутковими й адаптованими є приватні підприємства, фермерські господарства та господарства інших форм власності, включаючи міжгоспи. Вибір найбільш адаптованої організаційно-правової форми господарювання до умов ринкової економіки є одним із чинників підвищення прибутковості сільськогосподарського виробництва. 4. Головною проблемою сільськогосподарського виробництва є недостатній розвиток інфраструктури ринку. Через її недорозвиненість аграрні товаровиробники не мають змоги для вигідної реалізації продукції по різних каналах. Структура каналів реалізації сільськогосподарської продукції значно змінилась: на 80% зменшились обсяги реалізації переробним підприємствам, зростає кількість продукції, виданої працівникам підприємств. Недостатньо розвинена реалізація на біржах, наслідком чого є недоодержання прибутку від реалізації продукції сільськогосподарськими підприємствами. 5. Адаптаційний потенціал сільськогосподарських підприємств, що виражається через внутрішні резерви господарств, передбачає удосконалення управління (поліпшення організаційної структури, розподіл обов’язків, делегування зобов’язань і т. д.); створення інфраструктури підприємства (матеріально-технічне й інформаційне забезпечення, внутрішньогосподарське транспортування); застосування нових технологій, досягнень науково-технічного прогресу (застосування нових елітних сортів і порід, модернізація техніки та т. ін.); стимулювання матеріальної заінтересованості працівників у кінцевих результатах. В результаті запровадження адаптаційних заходів ПСП „Конельська Попіївка” забезпечила високий економічний організаційний та соціальний ефект. 6. Динамічність розвитку ринкового середовища вимагає від сільськогосподарських підприємств для підвищення ефективності господарювання застосовувати адаптаційну стратегію розвитку. В процесі дослідження нами виділено три основних типи адаптаційної поведінки господарств. Перший тип адаптаційної поведінки – консервативний, другий тип – активний, третій тип – змішаний, тобто відсутній конкретний вибір типу поведінки. Підприємства в одних випадках розраховують на допомогу держави (пільгові кредити, пільгові умови оподаткування та ін.), а в інших – виключно на власні сили. 7. Адаптація в прямому розумінні – це механізм пристосування господарства до зовнішнього середовища та максимальне використання виробничого потенціалу підприємства. Визначено комплексний показник оцінки рівня адаптованості підприємства, який включає: рентабельність активів, рентабельність реалізації, рентабельність власного капіталу, коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт автономності, коефіцієнт стабільності економічного росту, співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості, частка дебіторської заборгованості в реалізації продукції. 8. Основні параметри, що визначають ефективність адаптації сільськогосподарських товаровиробників до умов ринкового середовища – це масштаби виробництва; технологічний рівень виробництва; продуктивність сільськогосподарських галузей; розвиток виробничої та ринкової інфраструктури (матеріально-технічне забезпечення, консультаційні послуги, ринкова інформація і т. д.); зв’язки з контрагентами й органами державного управління, які створюють зовнішнє середовище господарювання підприємства; діяльність державних органів влади, спрямована на формування зовнішнього середовища для товаровиробників (законодавство, інфраструктура, реалізація програм державної підтримки і т. д.). Для успішної адаптації сільськогосподарських підприємств до ринкового середовища, крім ефективного використання наявного виробничого потенціалу, необхідною умовою є державне регулювання адаптації господарств. Заходи державного регулювання ринкового розвитку аграрних підприємств зводяться до затвердження комплексу законодавчих актів, контрольного й виконавчого характеру, спрямованих на стабілізацію й адаптацію соціально-економічної сфери до ринкових умов, а також розвиток ринкової інфраструктури. |
