1. В результаті обробки гельмінтологічного матеріалу від 361 тюленів п’яти видів, що здобуті у водах Антарктики (район островів Баллені, море Дюрвіля), констатовано та досліджено 5 видів колючеголових червів: Corynosoma arctocephali, C. bullosum, C. hannae, C pseudohamanni та C. shackletoni. Для порівняння з південними видами передосліджені акантоцефали C. validum, C. villosum та C. semerme від тюленів трьох видів з Берингова та Чукотського морів (Північна півкуля). В наслідок описано новий вид Corynosoma erignathi Stryukov, 2000 від морського зайця з Північної Пацифіки. Встановлено, що вид Corynosoma evae Zdzitowiecki, 1984 є синонімом виду C. arctocephali Zdzitowiecki, 1984. 2. Найбагатіша фауна акантоцефалів роду Corynosoma у морського леопарда (4 види); у південного морського слона – 2, у тюленя-крабоїда та тюленя Уедделла – по одному виду. У тюленя Росса акантоцефали не знайдені взагалі. Чисельність паразитів в середньому на одного звіра найвища у тюленя Уедделла (41,6 екз.) та південного морського слона (приблизно 400). Тюлень-крабоїд та морський леопард інвазовані ними набагато слабше (0,9 та 1,5 єкз. відповідно). 3. На підставі кількісних показників інвазії та зрілості червів визначено ранг специфичності (головний, другорядний, абортивний або каптивний) кожного хазяїна по відношенню до паразита. Для C. pseudohamanni головним хазяїном є тюлень Уедделла, другорядним – крабоїд, абортивним – південний морський слон. З’ясовано особливості локалізації кожного виду. Констатована субнормальна локалізація деяких з них. Вивчена віково-статева структура окремих популяцій акантоцефалів. Майже у всіх хазяїв переважають самиці, кількість яких в 3-4 рази більша, ніж самців. 4. Проаналізовано особливості та розмах індивідуальної мінливості за 24-28 пластичними та 4 меристичними ознаками акантоцефалів Corynosoma arctocephali, C. bullosum, C. hannae, C pseudohamanni та C. shackletoni. Найбільш сталими ознаками у всіх груп є: розміри та форма тіла та хоботка, довжина гострія максимального гачка на хоботку, розміри яєць. Доволі сталими є також ширина гострія, довжина та ширина кореня максимального гачка, ширина основи шийки, довжина хоботкової піхви. Ці ознаки мають оцінюватися як особливо важливі в таксономічному сенсі. У всіх досліджених видів встановлено статевий диморфізм у відмінностях форми та пропорцій тіла, середніх значень та коефіцієнтів варіації різних ознак. На підставі цього запропоновано проводити порівняльний аналіз з урахуванням статі червів. 5. Анализ гостальної мінливості у C. pseudohamanni та C. bullosum показав: особини від другорядного хазяїна крупніші, ніж від головного, проте фіксуючий апарат (хоботок) найбільш розвинений у червів з абортивних хазяїв. 6. За ступенем реалізації фенофонду самиці всіх досліджених видів перевищують самців за кількістю поздовжніх рядів гачків, гачків в ряду та за кількістю передніх гачків, проте самці повніше реалізують фенофонд популяції за кількістю базальних гачків (виняток становлять C. pseudohamanni від південного морського слона та C. hannae). Констатовано, що в районі островів Баллені мешкає єдина популяція C. рseudohamanni, так само як і C. bullosum. 7. Вид Corynosoma pseudohamanni в тихоокеанському секторі порівняно з атлантичним має бідніше коло хазяїв (3 проти 4), нижчі показники інвазії (наприклад, у тюленя Уедделла екстенсивність становить 75% проти 100% та інтенсивність 3-256 екз. проти 500-1000 екз.), але більші розміри тіла, хоботка, багатьох внутрішніх органів, яєць (0,112 мм0,037 мм від тюленя Уедделла та 0,117 мм0,037 мм від крабоїда з тихоокеанського сектору проти 0,108 мм0,036 мм з атлантичного), а також більше різноманіття за кількістю поздовжніх рядів гачків на хоботку (7 варіацій у тюленів з Пацифіки проти 5 – у тюленів з Атлантики) і в той же час – менше різноманіття за кількістю гачків в ряду (6 варіацій проти 10 відповідно). 8. Вид C. bullosum в тихоокеанському секторі Антарктики також має бідніше коло хазяїв (2 проти 4), менші розміри тіла (7,3-11,9 мм проти 9,6-13,4 мм у самців та 11,9-19,4 мм проти 13,6-19,7 мм у самиць) та багатьох внутрішніх органів, проте більші ширину бульбуса та хоботка, довжину максимального соматичного шипика та розміри яєць (0,131 мм0,038 мм проти 0,118 мм0,037 мм), а також більше різноманіття за числом поздовжніх рядів гачків (5 варіацій у тихоокеанських акантоцефалів проти 3 – у атлантичних) та помітно менше різноманіття за числом гачків в рядку (4 варіації проти 11 відповідно). 9. Вид C. arctocephali з тихоокеанського сектору має менші: розміри тіла (4,2-5,5 мм проти 6,9-7,7 мм у самців та 5,0-6,6 мм проти 7,7-9,6 мм у самиць), а також багатьох внутрішніх органів та довжини хоботка, проте більшу ширину хоботка та максимальну довжину яєць (0,173 мм проти 0,159 мм відповідно), а також більше різноманіття за числом поздовжніх рядів гачків (6 варіацій проти 4). 10. Більш ширше коло дефінитивних хазяїв та більша їх зараженість акантоцефалами в атлантичному секторі вказують на те, що предки справжніх тюленів, потрапивши в Антарктику, спочатку вірогидно заселили атлантичний сектор та лише пізніше – тихоокеанський. 11. Порівняння показало, що фактично всі антарктичні види коринозом мають в північній півкулі своїх «двійників», які подібні до них не лише за формою та размірами тіла, але й за іншими ознаками. Відмінності між ними дозволяють твердити про швидкості макро- и мікроеволюційних процесів у коринозом протягом останніх п’яти мільйонів років – з початку ізоляції між північними та південними представниками роду. У сформованих в нових умовах видів у процесі еволюції збільшились розміри тіла (виключення складає лише вид Corynosoma hannae); посилилось соматичне і генітальне озброєння; збільшилась довжина хоботка (або його ширина, як у C. hannae), а також довжина гачків (виключення C. arctocephali). Змінилось співвідношення крупних і дрібних гачків в кожному поздовжньому ряді на хоботку: збільшилась кількість крупних (передніх) і зменшилось число дрібних (базальних). У більшості видів у порівнянні з арктичними родичами відбулося зменшення розмірів яєць. 12. Коринозоми в еволюційному відношенні виявилися більш консервативними, ніж, наприклад, цестоди, сумісно з якими вони паразитують у антарктичних тюленів. Так, цестоди за вказаний відрізок часу встигли еволюціювати до рівня трьох самостійних родин (Baylisiidae, Baylisiellidae та Glandicephalidae). Вони дали також новий рід Flexobothrium в межах родини Diphyllobothriidae, а антарктичні акантоцефали за цей же час змогли еволюціювати лише до рівня нових ендемічних видів в межах роду Corynosoma. |
