Опертям теорії актуального членування речення тривалий час було і залишається до сьогоднішнього часу „життя” речення в умовах мовленнєвої комунікації. Різні способи розмежовувати усталений (природний, об’єктивний, прямий) і неусталений (неприродний, суб’єктивний) звороти, порядок слів окреслювали загальне тло розуміння проблеми, що все більшою мірою ґрунтувалося на врахуванні психологічних, мовленнєвих чинників комунікації. Водночас простежувалися тенденція окреслити співвідношення окремих виявів актуального членування речення з певним типом внутрішньореченнєвих позицій: підмет – присудок / присудок – підмет та ін. Найбільш викінчено основні принципи теорії актуального членування речення були сформовані В.Матезіусом, який у своїх підходах до функціонування речення мав опертям погляди А.Вейля та багатьох інших. Концептуальна викінченість підходу празьких лінгвістів полягає в тому, що вони розмежовували формально-граматичний шлях реченнєвої структурний аспект актуального членування; увівши спеціальні поняття та позначення значущості компонентів речення у мовленнєвій комунікації. У силу цього диференційними ознаками актуального членування речення є: 1) віднесеність до сфери комунікативного синтаксису; 2) реалізація в конситуації, мовленні; 3) бінарність; 4) динамічність; 5) багатоступеневість членування. Осмислення різних іпостасей речення в комунікації й простеження його „заглибленості” в текстову площину зумовило постання поряд з дихотомією „тема - рема”, також опозитивних пар „дане - нове”, „відоме - невідоме”, що відображають неадекватні спектри значущості речення та його компонентів у комунікації. 1. Актуальне членування речення – це організація речення щодо комунікативної настанови мовця. Актуальне членування не накладається на речення, а при взаємодії з конкретним лексико-граматичним матеріалом формує речення як синтаксичну одиницю комунікативного призначення. 2. Актуальне членування речення завжди бінарне: речення в аспекті його актуального членування поділяється на тему й рему, причому тема може бути як лексично вираженою, так і нульовою. 3. Поєднання реми й теми реалізує співвіднесення змісту висловлення (що міститься в ремі) з дійсністю (наявна в темі), тобто реалізує предикативне значення речення. Предикативне поєднання підмета і присудка є типовим випадком тема-рематичних відношень. Актуальне членування має безпосередній зв’язок з категорією предикативності як невід’ємної ознаки кожного речення. 4. Бінарне актуальне членування – це явище не тільки мовленнєве, але й мовне. Його слід відрізняти від суто мовленнєвого явища – членування речення-висловлення на цілу низку компонентів, різних за ступенем інформативної важливості відповідно до шкали комунікативного динамізму. 5. Слід розрізняти поняття теми й реми, з одного боку, і поняття даного / нового, відомого / невідомого – з іншого. Тема частіше виступає даним, але й може бути новим; рема частіше репрезентує нове, але й може бути даним; обидва компоненти актуального членування речення можуть бути і відомим, і невідомим. Терміни тема й рема відображають комунікативно-синтаксичний склад речення відповідно до мети мовця; терміни дане й нове – контекстні зв’язки і теми, і реми: їхнє перше або друге згадування в тексті; терміни відоме й невідоме пов’язані зі ступенем інформованості адресата, з обсягом його знань. 6. Вирізняючись специфікою синтаксичного зв’язку і семантико-синтаксичними відношеннями на загальному тлі складнопідрядних речень детермінантні складнопідрядні речення характеризуються цілим спектром особливостей власне комунікативного членування. Ієрархічний характер їхнього актуального членування виявляється в послідовному розмежуванні тематичного і рематичного компонентів на рівні цілісної структури і внутрішній тема-рематичній диференціації частин. 7. Постпозитивне закріплення нерозчленованих супровідних і наслідкових виокремлює їх на загальному тлі актуального членування в силу того, що синтаксична структура супровідних прямо корелює з комунікативною перспективою речення: підрядна частина завжди є рематичною. 8. Потенційна спрямованість до утворення окремих висловлень детермінантних умовних і мети репрезентує їх кореляцію з комунікативними інтенціями і водночас відображає можливість вільного переміщення щодо цілісної структури головної частини (пре- / постпозиція) і в її межах (інтерпозиція). Детермінантні умови і мети не можуть вільно переміщуватися в середині головної частини, що засвідчує їхню самостійну цілісність. 9. Актуальне членування детермінантних складнопідрядних речень прямо корелює з їхньою комунікативною перспективою, що охоплює, по-перше, лінеарність елементів семантичної структури (порядок просторового розташування), що визначає векторність зв’язків між елементами; по-друге, порядок слідування зв’язків і сфери їхньої дії. Комунікативна перспектива складнопідрядних речень з підрядними детермінантними наміру і супровідності прямо корелює з їхньою семантичною структурою, а в складнопідрядних реченнях з детермінантними темпоральними така кореляція постає відносною в силу позиційної закріпленості підрядної. Детермінантні локативні разом з головною частиною репрезентують дві співмірні пропозиції й актуальне членування в цьому разі є лінеарно маркованим. 10. Складнопідрядні речення з детермінантними умови репрезентують ірреальність ситуації, їхнє актуальне членування мотивоване комунікативними інтенціями, реалізація ж реальних (гіпотетичних та ін.) ситуацій зумовлює співвідношення актуального членування з лінеарністю, частотністю, посилює постпозицію рематичного компонента. 11. Особливість актуального членування складнопідрядних речень з детермінантними допусту мотивована семантичним навантаженням залежних частин. Ймовірно-, ірреально-допустова семантика детермінантних зумовлює їх препозицію як носіїв тематичного навантаження, узагальнено- та реально-допустова семантика здебільшого корелює з інтерпозицією. Актуальне членування складнопідрядних речень з детермінантними допусту є нерівнорядним, відповідно частотно мотивована препозиція залежних частин не завжди корелює з тематичним змістом, оскільки сполучники типу хоч, хоча векторно зорієнтовані на співвияв / неспіввияв певної ситуації. 12. Актуальне членування складнопідрядних речень з детермінантними відповідності є стійким у силу того, що відображає узусні тенденції маркованості відношень, відображених в аналітичному сполучнику в міру того як, чим і под. Препозиція детермінантної максимально сигналізує про її „динамічну” тематичність. До них прилягають детермінантні порівняльні з реальним виявом перебігу ситуації. Комунікативно-синтаксична організація речення не існує сама по собі, оскільки конструктивно-синтаксичний, комунікативно-синтаксичний і семантико-синтаксичний аспекти організації речення і тексту існують у нерозривній єдності. Кожне речення утворюється автором для того, щоб передавати адресату конкретну інформацію, тому воно виконує у мовленні конкретне комунікативне завдання, а отже, має конкретне актуальне членування, що відображає і реалізує це комунікативне завдання. Речення має узагальнено-номінативне значення – синтаксичну семантику, що залежить і від характеру конструктивної основи речення, і від характеру його актуального членування, і від засобів лексико-граматичного матеріалу, з якого це речення побудовано. Актуальне членування не є чимось зовнішнім щодо структури і семантики речення, а навпаки, репрезентує констатувальну силу, що організує всі словоформи так, що вони вступають у ті чи інші синтаксичні зв’язки у реченні: актуальне членування може впливати на синтаксичні зв’язки і перетворювати їх, бо речення – це одиниця комунікативного призначення, тому зміна комунікативного ракурсу не може оминути ні синтаксичну семантику, ні конструктивну базу речення. | 