1. Агропромислова інтеграція – це форма територіально-виробничого комбінування та об’єднання в єдине ціле технологічно та економічно пов’язаних між собою сільгосптоваровиробників і промислових формувань (що здійснюють переробку вирощеної сировини), а на більш високому рівні розвитку – і торговельних та інших обслуговуючих структур – з метою одержання синергічного ефекту, забезпечення ефективного функціонування всіх її учасників за рахунок раціонального інвестування і одержання готової конкурентоспроможної продукції. Кооперація – це соціально-економічна категорія, яка виражає відносини між людьми в процесі їх співробітництва для реалізації економічних інтересів і досягнення взаємовигідної мети на основі використання їх ресурсів – за рахунок справедливого розподілу одержаного ефекту. 2. В агропромислових підприємствах, переробні структури яких використовують сировину власного виробництва, при обчисленні сукупної вартості виробленої ними продукції необхідно усунути подвійне врахування сировини. До специфічних показників економічної ефективності агропромислових формувань необхідно віднести: вихід продуктів переробки на 1 га посівів (насаджень) сировинних культур; коефіцієнт забезпеченості сировиною; собівартість одиниці конкретного виду кінцевої продукції (а у випадку випуску кількох її видів продукції – витрати на 1 тис. грн. їх вартості); питому вагу сільського господарства, переробної промисловості та торгівлі в сукупних затратах і прибутку інтегрованої структури. При оцінці ефективності функціонування сільськогосподарських виробничих кооперативів першочергову увагу доцільно надавати показникам використання робочої сили. Основними показниками ефективності діяльності агросервісних кооперативів повинні бути: обсяги наданих послуг на одиницю відпрацьованого часу, вартості основних і сукупних виробничих засобів та матеріально-грошових витрат; ступінь виконання договірних зобов’язань; собівартість одиниці послуг та розміри тарифів по них; прибуток на 1 тис. грн. основних та сукупних виробничих засобів; прибуток на 1 працівника; рівень рентабельності. Узагальнену рейтингову оцінку ефективності функціонування агропромислового формування (у тому числі його аграрної сфери) доцільно здійснювати за наступними показниками: вартістю товарної продукції на 1га сільгоспугідь; доданою вартістю на 1 працівника; прибутком на 1 тис. грн. вартості сукупних виробничих засобів; рівнем рентабельності та рентабельністю продаж. 3. У 2000 р. в країні було створено 2719 сільськогосподарських виробничих кооперативів, з яких 50 – на Миколаївщині, але в наступні роки мало місце поступове зменшення їх кількості. У результаті на 1.01.2004 р. в області нараховувалось лише 8 таких формувань, що призвело до помітного зменшення їх часток в обсягах більшості видів аграрної продукції. Але доходність їх аграрної діяльності в 2003 р. була вищою, ніж в сільгоспідприємствах інших організаційно-правових форм. 4. В останні роки в Україні все більше поширення одержують сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, але темпи їх розвитку є досить повільними, що повязано з рядом висвітлених в роботі причин. Нині провідні позиції в їх складі займають багатопрофільні структури, питома вага яких на 1 січня 2004 р. становила: по Україні – 40,2%, на Миколаївщині – 65,4%. 5. Основною організаційною формою інтеграції в Миколаївській області є агропромислове підприємство, де виробництво сільгосппродукції поєднується з її переробкою. Серед підсобних цехів господарств провідні позиції належать млинам, хлібопекарням та олійням. Проте ступінь використання їх потужностей є досить низьким. Наявність в аграрних підприємствах переробних структур є досить вигідною для них, бо продукція останніх відрізняється більш високою ефективністю. Наприклад, рентабельність вирощування винограду в господарствах корпорації „Миколаївсадвинпром” у 2001-2003 рр. становила 16,7-51,4%, виготовлення виноматеріалів – 39,4-60,3%, а вин – 70,0-99,0%. Завдяки наявності переробних цехів у господарствах виграють не тільки загальна, а й сільськогосподарська діяльність. 6. В умовах загострення конкуренції на ринку зростає доцільність існування більш великих агропромислових формувань. Їх засновниками на Миколаївщині могли б стати перелічені в роботі найбільш крупні переробні підприємства (кожне – у своїй сфері). Розвиток інтеграції особливо необхідний у цукрово-буряковому, виноградарсько-виноробному та овоче-плодоконсервному виробництвах. 7. У розвитку кооперативного руху потрібно орієнтуватись, насамперед, на створення кредитних, збутових, постачальницьких і особливо – багатопрофільних обслуговуючих кооперативів. Обслуговуюча кооперація відрізняється достатньо високою ефективністю. Створення 8-а фермерами Снігурівського району Миколаївської області за розробленим нами бізнес-планом обслуговуючого кооперативу по переробці зерна та насіння соняшнику дозволить їм вже в перший рік його функціонування одержати 84379 грн. додаткового прибутку і підвищити на 29,5% рівень рентабельності своєї діяльності. У майбутньому ж розміри їх прибутків і рентабельності значно зростатимуть. 8. У сучасних умовах сільгоспвиробникам необхідна державна фінансова підтримка, однією з найважливіших складових якої є ціноутворення (основні напрями удосконалення якого висвітлені в роботі). Потребують покращання і кредитні відносини. Передбачена законодавством часткова компенсація банківських відсотків по кредитах повинна бути більш суттєвою і надходити до підприємств своєчасно та в повному обсязі. У складі кредитів, що надаються сільгосппідприємствам, слід збільшити частку довгострокових. В країні доцільно створити фонд кредитної підтримки агротоваровиробників. 9. Економічні відносини агропромислових формувань на ринку можуть здійснюватись за наступними підходами: встановленням обґрунтованих цін на сільськогосподарську продукцію, що постачається на переробку; розподілом кінцевого результату (грошової виручки, прибутку), в основу якого покладаються нормативні витрати учасників інтеграції. В роботі запропонована методика визначення цін на сільгоспсировину, якість якої вимірюється за вмістом основної речовини. Між учасниками інтегрованого формування доцільніше розподіляти не грошову виручку, а чистий прибуток – за наведеною в дисертації методикою. 10. Потребують удосконалення і внутрішньогосподарські економічні відносини. Між підрозділами й адміністрацією підприємства дані відносини повинні будуватися за аналогією з відносинами підприємства з державою, а між структурними підрозділами – за аналогією з відносинами між підприємствами. Застосовувана нині система оплати праці вимагає перегляду. При визначенні розмірів індивідуальних заробітків працівників перевагу слід надавати безтарифній системі. Розподіл доходів між членами обслуговуючих кооперативів повинен здійснюватись у відповідності з участю кожного з них в одержанні кінцевого результату. 11. Ефективний розвиток АПК є неможливим без розвиненої ринкової інфраструктури. Найбільш досконалою формою організації торгівлі є біржова, яка дозволяє сформувати в регіонах єдиний прозорий ринок. Спеціалізовані біржі і оптові ринки повинні функціонувати під контролем сільгосптоваровиробників і держави. Досягненню вигідної для господарств реалізації вирощеної ними продукції сприяє і проведення аукціонів, які найдоцільніше організовувати на кооперативних засадах. 12. Для забезпечення успішної реалізації продуції, яка виробляється в АПК, необхідно покращувати її якість та зовнішнє оформлення, встановлювати на неї більш гнучкі ціни (завдяки зниженню її собівартості), відновлювати колишні ринки збуту тощо. Конкурентоспроможність вітчизняних товарів, на жаль, носить ціновий характер, тоді як їх собівартість вища, ніж іноземних. До того ж в останні роки в структурі експортної продукції зростає частка її сировинної складової. Для усунення цього недоліку необхідні докорінна перебудова виробництва та державна підтримка експорту (шляхом його субсидування та пільгового кредитування). | 