Анотація до роботи:

Тортіка О.О. Алано-болгарське населення Північно-Західної Хазарії в етносоціальному та геополітичному просторі півдня Східної Європи. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук із спеціальності 07.00.02 – всесвітня історія. Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. Харків, 2006.

Дисертація присвячена вивченню історичних процесів, що відбувалися наприкінці VII – у третій чверті X ст. у середовищі алано-болгарського населення Північно-Західної Хазарії – в лісостеповому Подонні-Придонеччі. Історія цього регіону розглядається в межах військово-політичної та державної структури Хазарського каганату, а також у тісному зв'язку з існуючою там системою соціально-економічних відносин та торгових шляхів. Зрозуміло, що такий підхід спонукає виділяти ширший контекст історичних та етногенетичних процесів, що відбувалися в Східній Європі в другій половині VII – третій чверті X ст. Завдяки комплексному аналізові фрагментарних даних письмових, нумізматичних та археологічних джерел, розміщених у відповідному просторово-часовому контексті, була отримана цілісна картини історичного розвитку алано-болгарського населення Північно-Західної Хазарії наприкінці VII – третій четверті X ст. Визначені основні характеристики цього населення (етнічні, соціальні, геополітичні), відтворені напрями та ймовірні перспективи його розвитку, форми контактів із сусідами, причини загибелі та зникнення.

Таким чином, без претензії на остаточний охват усієї неосяжної сукупності археологічних або контекстних історичних фактів були виявлені основні структурні елементи, історико-географічні орієнтири й базові закономірності історії лісостепового Придонеччя у хазарський час, наприкінці VII – на початку X ст. Очевидно також, що подібна модель не виключає подальшого її уточнення, доповнення, а можливо, з часом, і переосмислення окремих висунутих положень.

Етнічний склад населення Північно-Західної Хазарії сформувався в результаті складних процесів, викликаних хазарським завоюванням Дніпро-Донського межиріччя. Основними мешканцями степової смуги цього регіону як у дохазарський період, так і після хазарської навали були протоболгари. Напевне, в цей час відбувається змішення представників різних протоболгарських племен, які і без того мали складний етнічний склад (тюркський, іранський, угорський). Необхідно підкреслити, що тенденція до етнокультурного зближення вказаних етнічних груп не була реалізована остаточно, її розвиток був перерваний насильно. Можна припустити, що кочові протоболгари південного Придонеччя у IX ст. прилучаються до складу спочатку угорських, а після 889 р. і печенізьких орд, кардинально змінюючи напрям свого історичного розвитку. Характерно, що некрополі лісостепових протоболгар багатші за степові. Зокрема, в них знайдена значна кількість інвентарю, зброї, неодноразово зафіксовані поховання з конем. Напрошується висновок, що лісостепове протоболгарське населення, разом з аланами, могло виконувати якісь прикордонні, військові функції.

У VIII ст. у басейні Сіверського Дінця з’являються алани, переселені центральним хазарським урядом з Північного Кавказу. Метою цієї акції могло бути ослаблення потенційного супротивника на Північному Кавказі – власне аланських племінних союзів; створення форпосту на північному заході, на межі з данницькими слов'янськими племенами; забезпечення землеробської бази в місцях, неприступних для нападів арабів.

Саме алани, найчисельніші та найорганізованіші мешканці регіону, перенесли сюди елементи своєї військової та соціальної структури, характерні втім, для кочового та напівкочового населення всього Євразійського степу. Напевно, для алано-болгарського конгломерату Подоння-Придонечья ще передчасно говорити про розвиток класового, феодального суспільства. Фактично воно існувало в умовах племінного ладу, розвиненого й ефективного, що забезпечував усі внутрішні потреби суспільства та зовнішні військово-політичні функції. Подібний суспільний лад мав традиційну ієрархічну структуру, що базується на пануванні великої сім'ї в системі родинних відносин. Подібні сім'ї об’єднували декілька поколінь родичів та налічували від кількох десятків до сотні людей. Така сім'я була характерна як для аланів, так і для кочових або напівкочових аїлів протоболгар. Вони брали безпосередню участь у формуванні військових загонів та були здатні виставити десяток воїнів (типова низова одиниця організації кочового війська).

Великі сім'ї, що вели самостійне господарство та мали свої ділянки забудови на селищах, за кровноспорідненим, псевдокровноспорідненим або територіальним принципом об’єднувалися в громади. Наявність у Північно-Західній Хазарії великих центрів скупчення населення свідчить про дуже ймовірне існування саме територіального принципу проживання різних груп людей. Такі громади мали військовий потенціал – сотню або декілька сотень воїнів.

Наступним елементом соціальної організації алано-болгар, напевно, було плем’я або невелике об'єднання племен. На чолі таких людських спільнот були керманичі, ватажки військових загонів, родова аристократія, представники місцевих харизматичних кланів. Найудалішим визначенням для такої системи соціальної організації є дефініція, запропонована О.В. Коротаєвим – «вождівство». Племена – вождівства в традиційній військовій структурі народів Євразії асоціюються з великим військовим загоном, що був здатний виконувати самостійні бойові завдання (тисяча).

Племена – вождівства, зазвичай, об'єднувалися в союзи племен – складні вождівства. В письмових джерелах вони розглядаються вже як стратегічні військові контингенти, чисельністю близько десяти тисяч чоловік. Імовірно, подібні групи населення контролювали в хазарську епоху імперські чиновники, характерні для тюркських державних утворень – тудуни. Де були ставки таких тудунів та які саме території вони контролювали, неможливо встановити навіть гіпотетично, ніяких даних про цей факт не існує. Більше того, дослідження останніх років свідчать, що та особлива роль, яка традиційно відводилась в науковій літературі Верхньосалтівському комплексу, була зумовлена не стільки реальним місцем об'єкта, скільки недостатнім вивченням інших комплексів.

Північно-Західна Хазарія в складі своїх вождівств, складних вождівств та окремих общин входила до суперскладного вождівства, «кочової політії» – Хазарського каганату. Навряд чи можна всерйоз сприймати думку про конфедеративний характер хазарської держави. Конфедерація передбачає, принаймні, добровільне входження в неї її членів та певну внутрішню свободу. В межах хазарської держави, навпаки, спостерігається переважання правлячого етносу та насильне включення до складу об'єднання різних народів та племен. Утримували ці народи також за допомогою насильства, нацьковування один на одного, династичних браків – заручництва.

Імовірно, місце Північно-Західної Хазарії у військово-політичній системі каганату пережило певну еволюцію. Зокрема, воно трансформувалося від практично повного підкорення центральній владі у момент переселення аланів з Північного Кавказу в Подоння (у другій половині VIII ст.) до формування відносно самостійної військово-племінної структури (до середини – кінця IX ст.). Рівень самостійності регіону та його відокремленості від хазарської влади коливався, залежав від посилення або ослаблення центрального уряду.

Швидкий розвиток економіки регіону та послідовна етнокультурна консолідація різнорідних груп населення, що входили до нього, відбувалися на фоні ослаблення впливу Хазарського каганату в Східній Європі. Ці факти свідчать про виникнення можливостей для оформлення в лісостеповому Подонні-Придонеччі незалежного від Хазарії етнополітичного утворення. Через зовнішні військово-політичні причини тенденція ця не була реалізована, а Північно-Західна Хазарія просто припинила своє існування. Як і раніше, неможливо точно пояснити причини загибелі культури. Зрозуміло, що це пов'язано з кінцем хазарської епохи. Проте, які конкретні події викликали відхід населення, невідомо. Найвірогіднішим поясненням уявляється військово-політичний тиск з боку Давньої Русі, взагалі, та похід Святослава 965 р., зокрема.

Як один з факторів історії Північно-Західної Хазарії, зазвичай, розглядають процес посідання кочівників на землю. Втім, його ознаки, що виявляються, перш за все, в традиціях домобудівництва, не є настільки масштабними та визначальними, як це здавалось раніше. При уважнішому вивченні так зване «велике посідання» розпадається на декілька локальних процесів, викликаних до життя не закономірностями «стадіального характеру», а конкретними історичними причинами. Зокрема, індивідуально осідали збіднілі кочівники, котрі не мали худоби й можливості кочувати, а також переможені, пограбовані, вигнані зі своїх територій біженці. Водночас, повносилі кочові суспільства в умовах надлишку пасовищ та худоби стадіальної тенденції до посідання не мали, навпаки вони продовжували успішно кочувати, задовольняючи всі основні потреби завдяки потенціям кочового скотарства. Осілий характер побуту населення Північно-Західної Хазарії, як і деяких пам'яток степового Придонеччя, не повинен та не може пояснюватися результатами посідання кочівників на землю. Напевно, він був зумовлений спочатку осілим способом життя, відповідним господарством та культурою племен, що переселилися в Подоння-Придонеччя.

Пошуки контекстних історико-географічних орієнтирів (для розуміння місця Північно-Західної Хазарії в історичному житті Східної Європи VIII–X ст.) змусили ще раз оцінити існуючі гіпотези про «ім'я» (етноніми) мешканців цього регіону. У зв'язку з цим виникла необхідність звернутися до проблеми локалізації буртасів, а також до оцінки висунутих Г.Є. Афанасьєвим аргументів на користь буртаської ідентифікації аланського населення лісостепового Подоння-Придонеччя. Проведений з цією метою аналіз письмових джерел (арабо-перської традиції, єврейсько-хазарських документів тощо), а також відповідних археологічних матеріалів довів, що буртаси могли локалізуватися у районі середнього Поволжя. При цьому їх етнографічні ознаки відповідають археологічним характеристикам будь-якого лісостепового населення між Волгою та Доном. Таким чином, гіпотеза про тотожність буртасів із лісостеповим варіантом СМК є, на наш погляд, помилковою та не може бути використаною щодо реконструкції історичної географії Північно-Західної Хазарії. Вважаємо, що віддалені від центрів письмової культури алано-болгари Подоння-Придонеччя, котрі знаходилися в руслі хазарської політики, могли фігурувати в середньовічних документах під ім'ям хазар або, іноді, асіїв (асів), як припускають деякі дослідники.

Подальше вивчення історико-географічного контексту довело, що найближчими природно-географічними об'єктами, що дозволяють виявити найважливіші фактори історії регіону, є Дон та Керченська протока. Саме в цьому геополітичному просторі відбувалися події, які не могли не вплинути на становище Північно-Західної Хазарії. Протистояння Хазарського каганату та кочівників (перш за все, печенігів та гузів), хазарської (хазаро-візантійської) митної політики та військово-торгових інтересів русів (росів, русі); самостійна політика північнокавказьких аланів; лукавства візантійської дипломатії – усе це визначає зміст історичного процесу в зоні Керченської протоки та Нижнього Дону у VIII–X ст. Саме тут знаходилися ті «дев'ять кліматів Хазарії», з яких хазари одержували необхідні життєві блага, зокрема і продукти землеробства. Крім того, це на них не без участі візантійської політики коїли напади північнокавказькі алани.

Найяскравіші конфлікти між хазарами та русами, зафіксовані авторами письмових джерел, відбувалися в першій половині X ст. По-перше, це розгром русів у районі Ітіля після грабіжницького походу останніх на Каспій у 912/13 р. По-друге, військовий конфлікт у зоні Керченської протоки між русами Хельгу та хазарами Песаха, що також закінчився поразкою русів у 941 р.

Характерно, що в цих умовах добре озброєне, організоване та войовниче населення Північно-Західної Хазарії, напевно, успішно протистояло загонам річкових розбійників та торговців – русів. Привертає увагу факт відсутності скандинавських матеріалів на пам'ятках регіону. Водночас, будівництво добре укріплених городищ на високих берегах Дінця, наявність чудово екіпірованих загонів, місцевої військової еліти свідчать про достатньо комфортний та незалежний стан населення цього регіону. Воно не знаходилось в зоні работоргівлі, не було джерелом рабського товару та жорстко контролювало річки та річкові шляхи, які проходили через регіон. У результаті, основні рухи русів у східному напрямку здійснювалися по самій Волзі, Дніпру й Оці, Чорному й Азовському морях, Керченській протоці та Дону, але ніяк не по Дінцю та його притоках.

Як свідчить аналіз матеріалу нумізматики та предметів імпорту, так звана «східна торгівля» майже не досягала Подоння-Придонеччя. На те було декілька причин: 1) великі відстані та ризики торгових експедицій через степи та вододіли, що відлякували східних купців; 2) відсутність у регіоні найпривабливіших товарів – рабів та хутра. Останнє, очевидно, було викликане тим, що населення Північно-Західної Хазарії мало свою досить ефективну економіку та не потребувало подібних форм підвищення свого добробуту або, принаймні, вони не були тут основними.

На Дінці існував свій режим зовнішньої торгівлі, ніяк не пов'язаний з работоргівлею та торгівлею куфічним сріблом. Невипадково арабо-перські географи мають дуже туманні уявлення про Дон, та й іноді тільки-но про його нижню течію і взагалі нічого не знають про Сіверський Донець. Можливо, тут велася мінова, безгрошова торгівля з візантійськими містами Криму та Таманню. Основними товарами в цій торгівлі з боку носіїв СМК були продукти землеробства та скотарства. Візантійські купці як товари використовували, зазвичай, вино, можливо – олію, нафту, тканини, пахощі і намиста. Таким чином, на шляху Керченська протока – Азовське море – Дон – Донець існував типовий для античного, римського, пізніше – візантійського населення Кримського півострова режим торгівлі з периферією варварства. Як уявляється, така торгівля була одним з чинників візантійсько-хазарської політики в зоні Керченської протоки та Нижнього Дону.

Тільки після того, як руси осіли у Києві та перейшли до цілеспрямованих територіальних загарблень у Східній Європі, ситуація змінилася. Імовірно, десь у контексті військово-політичних взаємовідносин, що загострилися, між слабіючим Хазарським каганатом та набираючою силу Руссю необхідно шукати причини загибелі СМК. Зникла культура та відповідна періоду хазарського панування цілісність населення, але не зникли, не загинули повністю носії цієї культури, мешканці Північно-Західної Хазарії.

Можна припустити, що протоболгарські роди в нових умовах шукають собі нових патронів. Вірогідно, що вони вливаються до складу кочових об'єднань печенігів, гузів, а також стають сателітами руських князів у Пороссі або на Чернігівщині. Частина аланів, очевидно, іде на північ, в райони мешкання мордви або слов'ян, де дуже швидко асимілюється та втрачає звичні культурні ознаки. Можливо, велика частка аланів, через загрози з боку Русі, навпаки, йде на південь, не виключено, що на середній та нижній Донець, до Криму, на Північний Кавказ. Тут їх ім'я – Ясси, відоме протягом тривалого часу, аж до монгольської навали.

Публікації автора:

Монографії

1. Северо-Западная Хазария в контексте истории Восточной Европы: вторая половина VII – третья четверть X вв. – Х.: ХГАК, 2006. – 555 с. (34,7 друк. арк.).

Статті у наукових фахових виданнях

2. Историческая география Великой Болгарии Кубрата (630–660 гг.) // Анали. – София, 2001. – №3–4. – С. 68–82.

3. Методика эколого-демографического исследования традиционных кочевых обществ Евразии // Археология восточноевропейской лесостепи: Вып. 15. Средневековые древности евразийских степей / К 75-летию С.А. Плетневой. – Воронеж, 2001.– С. 141–161.

4. Особливості менталітету ранньосередньовічних кочівників Східної Європи // Східний Світ. – 1999. – №1–2 / ETYMON. До 80-річчя академіка О. Пріцака. – К.: Істина, 2001.– 270–278.

5. Протоболгарские погребения Подонья-Придонечья VIII–Х вв.: проблема поливариантности обряда и этноисторической интерпретации // Степи Европы в эпоху средневековья. – Донецк: ДНУ, 2001. – Т. 2. – С. 191–218.

6. Восточнославянские племена Днепровского Левобережья, Подонья, Придонечья в контексте хазарской истории: этнополитическая модель взаимоотношений // Хазарский Альманах. – Х., 2002. – Т. 1. – С. 140–150.

7. “Киевское письмо” хазарских евреев: к проблеме критики содержания источника // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. – Симферополь, 2002. – Вып. 9. – С. 235–242.

8. Проблема посідання кочівників та особливості її вирішення в радянський період розвитку історичної науки // Вісник ХДАК: Зб. наук. пр. – Х.: ХДАК, 2002. – Вип. 10. – С. 11–20.

9. Евразийство в современной номадистике: возможности для использования в позитивном научном исследовании // Сходознавство. – К., 2002. – Вип. 17. – С. 103–111.

10. Військова справа протоболгарських племен Східної Європи у дохозарські часи (V–VII ст.) // Східний Світ. – 2003. – №4. – С. 98–108.

11. К вопросу об исторической интерпретации легенды о переправе гуннов через Боспор Киммерийский // Боспорские исследования. – Симферополь, 2003, – Вып. 3. – С. 62–72.

12. «Дев’ять Кліматів» Костянтина Багрянородного та Північно-Західна Хозарія: Проблема локалізації й ідентифікації // Вісник ХДАК: Зб. наук. пр. – Х., 2004. – Вип. 12–13. – С. 33–43.

13. Боспор Киммерийский в Хазарское время по данным арабо-персидских и хазаро-еврейских авторов // Боспорские исследования. – Симферополь, 2004. – Вып. 5. – С. 362–388.

14. Соціально-політична та військова структура населення Північно-Західної Хозарії // Вісник ХДАК: Зб. наук. пр. – Х., 2004. – Вип. 14. – С. 29–40.

15. Работорговля в Восточной Европе в период существования Хазарского каганата. Ч. 1. // Східний Світ. – 2004. – №2. – С. 98–118.; Работорговля в Восточной Европе в период существования Хазарского каганата. Ч. 2. // Східний Світ. – 2004. – №3. – С. 76–88.

16. До питання про характер хазарської присутності у Дніпро-Донському межиріччі наприкінці VII – на початку VIII ст. // Історичний журнал. – 2004. – №8. – С. 115–125.

17. Етносоціальна природа русів (росів, русі) за даними ранньосередньовічних авторів IX–X ст. // Історичний журнал. – 2004. – №10–11. – С. 102–108.

18. Лесостепное Подонье-Придонечье и Горный Крым в хазарское время: опыт сравнительного анализа // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. – Симферополь, 2005. – Вып. 11. – С. 459–489.

19. Династические браки как элемент внешней и внутренней политики Хазарского государства // Східний Світ. – 2005. – №1. – С. 90–106.

20. «Река славян» в системе географических реалий Восточной Европы в VIII–X вв.: по данным средневековых арабо-персидских авторов // Боспорские исследования. – Симферополь–Керчь, 2005. – Вып. 9. – С. 221–250.

21. Північно-Західна Хозарія, буртаси, мордва: проблема господарсько-культурної й етнічної ідентифікації // Вісник ХДАК: Зб. наук. пр. – Х.: ХДАК, 2005. – Вип. 16. – С. 4–16.

22. Река «Буртас» средневековых восточных авторов: проблема локализации и идентификации // Хазарский Альманах.– Х., 2004. – Т. 3. – С. 176–185.

23. Война «царя» русов Хельгу и «баликчи» хазар Песаха по данным Текста Шехтера (Кембриджский Аноним): геополитический аспект // Східний Світ. – 2005. – №3. – С. 37–48.

24. Северо-Западная Хазария в военно-политической системе Хазарского каганата: К постановке проблемы // Степи Европы в эпоху средневековья. – Донецк: ДГУ, 2005. – Т. 4. – С. 7–16.

25. Розташування буртасів арабо-персидських авторів: до реконструкції історичної географії Східної Європи в хозарські часи (VIII–X ст.) // Вісник ХДАК: Зб. наук. пр. – Х.: ХДАК, 2005. – Вип. 17. – С. 37–49.

26. Евреи и иудаизм в Хазарском каганате: к вопросу о формулировке современной научной концепции хазарской истории // Хазары, евреи и славяне. Т. 16. – Москва-Иерусалим: Мосты культуры-Гешарим, 2005. – С. 175–184.

27. Доно-донецкий торговый путь и славяне Днепровского левобережья: историографические традиции и реальность // Східний Світ. – 2006. – №3. – С. 29–37.

Інші статті та матеріали виступів на конференціях

і читаннях

28. Историческая география Хазарского каганата и экологически возможная численность населения кочевых хазар // Вісник МСУ. – Сер.: Юдаїка. – 2000. – №3.– С. 146–168.

29. Концепция истории Хазарского каганату Л.Н. Гумилева: опыт критического анализа // Материалы восьмой ежегодной международной междисциплинарной конференции по иудаике. Ч.1. – М., 2001. – С. 149–178.

30. Проект музея иудаики Международного центра хазароведения Восточноукраинского филиала МСУ // Вісник МСУ. – Сер.: Юдаїка. – 2002. – №8.– С. 72–85.

31. Иудео-хазарский период истории Хазарского каганата: к продолжению критики концепции Л.Н. Гумилева // Хазарский Альманах. – Х.-М., 2003. – Т. 2. – С. 109–117.

32. Раскопки селища салтово-маяцкой культуры у с. Металловка (2003–2004 гг.) // Археологічні дослідження в Україні 2003–2004 рр.: Зб. наук. пр.– К.-Запоріжжя: ІА НАНУ – «Дике Поле», 2005. – Вип. 7. – С. 176–178.

33. Неопубликованная рукопись А.П. Ковалевского: тернистый путь научного творчества // Хазарский Альманах. – К.-Х., 2005. – Т. 4. – С. 177–181.

Тези

34. “Евразийство” в современной номадистике: возможности для использования в научном исследовании (методология или идеология) // V Сходознавчі читання А. Кримського: Тези доповідей міжнародної наукової конференції. м. Київ. 10–12 жовтня 2001 р. – К., 2001. – С. 99–101.

35. Евреи и иудаизм в Хазарском каганате: к вопросу о формулировке современной научной концепции хазарской истории // Хазары. Второй Международный коллоквиум: Тезисы. – М., 2002.– С. 68–70.

36. Феномен кочевой культуры // Духовна культура в інформаційному суспільстві. 24–25 січня: Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції. – Х.: ХДАК, 2002. – С. 76–77.

37. К вопросу об исторической интерпретации легенды о переправе гуннов через Боспор Киммерийский // Боспор Киммерийский. Понт и варварский мир в период античности и средневековья: Сб. науч. мат. III Боспорских чтений. – Керчь, 2002.– С. 239–241.

38. Работорговля в Восточной Европе в период существования Хазарского каганата // VI Сходознавчі читання А. Кримського: Тези доп. міжнар. наук. конф., м. Київ, 30–31 жовтня 2002 . – К., 2002. – С. 197–201.

39. Экологически возможная численность кочевого населения Великой Болгарии (Старой Болгарии, Болгарии Кубрата) // Сурож, Сугдея, Солдайя в истории и культуре Руси-Украины: Материалы научной конференции. г. Судак. 16–22 сентября 2002 г. – Киев–Судак, 2002. – С. 249–252.

40. Боспор Киммерийский в хазарское время: по данным арабо-персидских и хазаро-еврейских авторов // IV Боспорские чтения: Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Керчь, 20–24 мая 2003 г. Материалы. – Керчь, 2003. – С. 267–269.

41. «Климаты» Константина Багрянородного и Северо-Западная Хазария: проблема локализации и идентификации // VII Сходознавчі читання А. Кримського: Тези доп. міжнар. наук. конф. м. Київ, 4–5 червня 2003 р. – К., 2003. – С. 139–141.

42. Социально-политическая и военная структура населения Северо-Западной Хазарии (VIII–Х вв.) // Культурні комунікації в інформаційному суспільстві: Матеріали міжнар. наук. конф., 21–22 листопада 2003 р. – Х., 2003. – С. 44–45.

43. Феномен поліетнічності на прикладі салтівської археологічної культури хазарського часу (VIII–Х ст.) // Восьмі Сумцовські читання: Зб. матеріалів наук. конф., присвяч. 100-річю XII археол. з’їзду, 12 квітня 2002 р. – Х.: ХИМ, 2003. – С. 23–25.

44. Этносоциальная природа русов (росов, руси): по данным раннесредневековых авторов (IX–X вв.) // Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи: Матеріали міжнар. наук. конф. – Х., 2004. – С. 155–157.

45. «Река славян» в системе географических реалий Восточной Европы в VIII–X вв.: по данным средневековых арабо-персидских авторов // V Боспорские чтения. Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Этнические процессы. г. Керчь, 20–24 мая 2004 г.: Сб. науч. мат. – Керчь, 2004. – С. 370–374.

46. К вопросу о характере хазарского присутствия в Днепро-Донском междуречье в конце VII – начале VIII вв. // VIII Сходознавчі читання А. Кримського: Тези доп. міжнар. наук. конф., м. Київ, 2–3 червня 2003 р. – К., 2004. – С. 157–160.

47. Династические браки как элемент внешней и внутренней политики Хазарского государства // Одиннадцатая ежегодная международная междисциплинарная конференция по иудаике. 3–5 февраля 2004 г. Тезисы докладов: Иудеи и хазары. Археология. – М., 2004. – С. 2–4.

48. Река Буртас средневековых восточных авторов: проблема локализации и идентификации // Проблемы истории и археологии Украины: Материалы V междунар. науч. конф. г. Харьков, 4–6 ноября 2004 г. – Х., 2004. – С. 88–89.

49. Северо-Западная Хазария, буртасы, мордва: проблема хозяйственно-культурной и этнографической идентификации // Тезисы докладов двенадцатой ежегодной международной междисциплинарной конференции по иудаике. Секция: Иудеи и хазары. Археология. г. Москва, 1–3 февраля 2005 г. – М., 2005. – С. 16–20.

50. Война «царя» русов Хельгу и «баликчи» хазар Песаха по данным Текста Шехтера: геополитический аспект // VI Боспорские чтения. Боспор Киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья. Периоды дестабилизаций, катастроф. г. Керчь, 20–24 мая 2005 г. – Керчь, 2005. – С. 295–299.

51. Локализация буртасов арабо-персидских авторов и Подонье-Придонечье в VIII–IX вв. // IX Сходознавчі читання А.Кримського: Тези доп. міжнар. наук. конф., м. Київ, 1–2 червня 2005 р. – К., 2005. – С. 96–98.

52. Торговля с мусульманскими странами в Восточной Европе в VIII–X вв., Доно-Донецкий торговый путь и Северо-Западная Хазария: проблемы и мнения // Тринадцатая ежегодная международная междисциплинарная конференция по иудаике. г. Москва. 31 января – 2 февраля 2006 г. Тезисы докладов. Секция: Иудеи и хазары. Археология. – М., 2006. – С. 20–22.

53. «Остров басилов» и «семидесятирукавный Атил» «Армянской Географии»: проблема локализации // Восточная Европа в древности и средневековье: Восприятие, моделирование и описание пространства в античной и средневековой литературе. XVIII Чтения памяти члена-корреспондента АН СССР В.Т. Пашуто. г. Москва, 17–19 апреля 2006 г. Материалы конференции. – М., 2006. – С. 197–202.

54. Доно-Донецкий речной путь, лесостепное Придонечье и византийская Таврика в VIII–X вв.: характер и направления торговых связей // Боспорские чтения. Вып. VII. Боспор киммерийский и варварский мир в период античности и средневековья: Сб. мат. конф. / Ред.-сост. В.Н. Зинько. – Керчь, 2006. – С. 282–286.

55. Некоторые факторы речного судоходства в Восточной Европе в VIII–X вв. и Доно-Донецкий торговый путь // X Сходознавчі читання А. Кримського, присвячені 135-річчю із дня народження А. Кримського: Тези доп. міжнар. наук. конф., м. Київ, 5–6 жовтня 2006 р. – К., 2006. – С. 191–193.

Навчально-методичні матеріали

56. Археология: Программа и методические указания // Историческое образование: Программы общих курсов и методические указания. Для студентов дистанционной формы обучения. Т.1. – Х.: НМЦ “МД”, 2001. – С. 49–64.

57. Євреї в Хазарському каганаті та Київській Русі // Нариси з історії та культури євреїв України. – К., 2005. – С. 17–37.

58. Основи археології. Програма та навчально-методичні матеріали // Х.: ХДАК, 2004. – 28 с.