Дослідження текстотипу „комерційний контракт” стимулювалося усвідомленням все більш зростаючої ролі англомовних офіційно-ділових документів у соціальному бутті світового співтовариства. Попри те, що лінгвістичні виміри текстів ділової сфери спілкування в цілому та текстів КК зокрема неодноразово ставали об’єктом дослідницької уваги, їхні когнітивно-дискурсивні витоки ще не були предметом спеціального дослідження. У такий спосіб головною настановою роботи стало з’ясування системної організації цього текстотипу як продукту когнітивно-дискурсивної діяльності. Сфера ділової комунікації дозволяє говорити щонайменше про два види ділового дискурсу – усний (існує в акустичній сфері) та писемний (текстовий континуум офіційно-ділових паперів). Поняття писемного дискурсу корелює з поняттям офіційно-ділового і загальнонаукового стилів, а усна форма його реалізації – ще й з розмовним регістром кодифікованої літературної мови. За способом накопичення й подання інформації текст КК є трансльованим дискурсом. У ньому відбивається планомірний рух від усного ділового спілкування до остаточно фіксованого офіційно-ділового тексту високого рівня стандартизації, інтегрованого в дискурсивний континуум ділової комунікації. Це – глибоко конвенціалізований мовленнєвий твір, який є результатом напруженої інтелектуальної роботи певного кола комунікантів – ділових партнерів. Поєднання ментальних і комунікативних зусиль обох сторін при створенні документу, що адресований їм обом, робить текст КК автореферентним. Автореферентність визначає й загальне іллокутивне підґрунтя текстів комерційних контрактів – директивну спрямованість, що набуває вигляду білатерального комісиву: обидві сторони беруть на себе юридично визначені зобов’язання, що підлягають неодмінному виконанню. Такі обов’язки не можуть бути зміненими, модифікованими чи якимось чином відкорегованими, а їх невиконання автоматично викликає накладення санкцій, що чітко закріплено в тексті КК, у т.ч. і в окремих його структурно-композиційних блоках, які групуються у три структурно-логічні частини – інтродуктивну, основну та фінальну. При цьому окремі структурно-композиційні блоки несуть різне прагматичне навантаження: інтродуктивна частина виконує фатично-інформативну функцію, а основна – регулятивно-інформативну. У такий спосіб весь актомовленнєвий каркас комерційного контракту вибудовується шляхом прагматичної контамінації різновекторних, але взаємоузгоджених іллокуцій. Маючи свої телеологічні витоки в мотивах і цілях ділових партнерів, які вступають у певні економіко-правові стосунки, текст КК розгортається в опорі на специфічний паттерн своєї змістової організації – своєрідну когнітивну карту, яка конституюється за рахунок сталих когнітивно-логічних компонентів – концепт-ідеї, дискурсивно зумовленої концептосистеми, предметно-центричного фрейму, а також макроконекторів і операторів, що забезпечують локальну і глобальну зв’язність КК та, зрештою, його когнітивно-комунікативну єдність. Концептосистема КК є жанрово й дискурсивно детермінованою, а тому виявляється специфічною саме для цього текстотипу. Вона базується на стадіальній презентації інформації, в межах якої використовуються гіперконцепти з подальшою їх деталізацією на дискурсивно марковані образи у вигляді власне концептів і гіпоконцептів. Когнітивно-дискурсивна природа та прагмасемантична специфіка тексту „комерційний контракт” зумовлюють цілеспрямоване використання мовних ресурсів при його аранжуванні. Зі всією очевидністю це простежується на шляхах і способах вибору лексико-семантичних і структурно-граматичних засобів його вербальної організації. Когезійним стрижнем лексико-семантичної організації КК є термінологія, яка складається із загальновживаного, офіційно-ділового та економіко-правового прошарків. Терміни разом із відповідними клішованими словосполученнями утворюють когнітивно-семантичний каркас КК та зумовлюють його специфічний частиномовний рисунок, основу якого складають іменники, дієслова та дієприкметники. При цьому іменники маркують імена діячів та імена об’єктів у відповідній галузі діяльності, а дієслова – акціональну складову цієї діяльності. Номінативна організація текстів комерційного контракту задається жанрово-мовленнєвою та когнітивно-семантичною специфікою ділового дискурсу. Цією ж специфікою визначається й вибір способів його предикативного аранжування – морфологічних і синтаксичних. Когнітивно й функціонально релевантними засобами морфологічної організації текстів КК є темпоральна, модальна та персональна сітки. Предикативне аранжування текстів англомовних КК має й чітко визначені синтаксичні контури, що характеризуються тяжінням до простих і паратактичних побудов. Когнітивно-дискурсивні засади цього факту криються в паритетному субстраті прагмасемантичної сутності КК як такого. Використання різноструктурних реченнєвих утворень свідчить про гнучкість його синтаксичної організації, яка повністю задовольняє комунікативні та інформаційні потреби його творців і користувачів. Поряд із цим у текстовій матерії КК активно діють синтаксичні процеси, спрямовані на спрощення або на ускладнення організації висловлення. Регулюючи довжину й глибину синтагматичних ланцюгів, ці процеси стають важливим інструментом впровадження синергетичних тактик, що мають місце при конституюванні тексту КК як холістичної одиниці, в якій гармонійно взаємодіють конституенти функціонально-прагматичного, когнітивно-семантичного і структурно-граматичного порядку. Механізми продукування й функціонування комерційного контракту підкоряються чітким вимогам своєї вербальної „упаковки”, яка визначається синергетичною взаємодією мовних засобів різних рівнів – лексичного, морфологічного, синтаксичного, що в сукупності сприяють успішному втіленню його специфічних прагманастанов і когнітивних схем їх реалізації. Комерційний контракт – це структурно, змістовно й функціонально завершений мовленнєвий продукт, що належить до ділового дискурсу зі всіма характерними для нього рисами. Він становить собою конвенціалізований офіційно-діловий текст високого рівня стандартизації, має білатерально-комісивну спрямованість, володіє власною концептосистемою та конституюється специфічним набором засобів свого лексичного і граматичного аранжування. Оскільки в межах цього підходу залишається невирішеними чимало проблем, пов’язаних із типологією дискурсів і з когнітивно-семантичною організацією їх складових (текстотипів), то їх дослідження в межах когнітивно-дискурсивної парадигми знання є перспективним із точки зору теорії жанрів і стилів, лінгвокультурології, стилістики тощо на матеріалі не тільки германських, але й інших природних мов. |