1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове рішення наукової задачі аналізу структури, динаміки і патопсихологічних механізмів анксіозних станів у хворих на гіпертонічну хворобу і розробки патогенетичних підходів до їх психотерапевтичної корекції. 2. Анксіозні стани представлені у хворих на ГХ двома основними психопатологічними варіантами: тривогою і сполученими біологічними, ситуаційними і соціальними страхами. Вони характеризуються тенденцією до зростання інтенсивності і розширенням спектра актуальних страхів у міру прогресування і пролонгування соматичного захворювання, а також ускладнення психопатологічної симптоматики. 3. Зміст домінуючого анксіозного стану має свої особливості в залежності від клінічної форми захворювання, з тенденцією до спрямованості на власне біологічне існування у хворих на ГХ з ІХС (90,48±4,53%) і на благополуччя близьких людей в осіб, що страждають на ГХ I і II ст. (74,36±4,94%). 4. Переважним шляхом формування анксіозних станів є первинність виникнення безпричинної тривоги з наступною її фабулізацією і розвитком страху під впливом соматичного неблагополуччя у хворих на ГХ з ІХС (69,05±7,13%) і різних психотравмуючих соціальних і ситуаційних факторів у хворих на ГХ I і II ст. (57,69±5,59%). 5. Для хворих на ГХ з анксіозними станами характерним є наявність сполученої психопатологічної симптоматики у виді ведучого астенічного синдрому (95,83±1,82% спостережень) і різних астено-іпохондричних (37,50±4,42%), астено-депресивних (24,17±3,91%), астено-вегетативних (15,00±3,26%), астено-тривожних (10,83±2,84%) і інших (4,17±1,82%) неврозоподібних розладів. 6. Конфігурація психологічного профілю особистості хворих на ГХ з анксіозними станами характеризується певним ранжируванням ознак за ступенем питомої ваги: підвищенням рівня невротизації, іпохондрізації, тривожності, схильністю до формування фіксованих страхів, розширенням кола емоційно значимих стимулів. Сполучення різнонаправлених тенденцій відображає змішаний тип реагування з неможливістю як невротичного, так і поведінкового відреагування і виявляється психосоматичним варіантом дезадаптації. Високий рівень реактивної тривоги у хворих на ГХ I ст. (52,8±1,6 бала) та ГХ II ст. (58,3±2,3 бала) відображує тенденцію особистості до виникнення негативних реакцій на різні стресори. Висока особистісна тривожність у хворих на ГХ з ІХС (60,2±2,4 бала) свідчить про наявність предиспозиції, що сприяє виникненню реакцій тривоги. 7. Для перебудови психосоматичних співвідношень найбільш ефективним є застосування комплексної диференційованої системи психотерапії, що включає в себе як класичні методи раціональної і гіпносугестивної терапії, так і недирективні методи еріксоніанського гіпнозу і НЛП. Пріоритетними напрямками психотерапії у хворих на ГХ з ІХС повинна бути корекція соматичного стану з наступним впливом на анксіозні стани, у хворих на ГХ I і II ст. – дезактуалізація страхів з наступною нормалізацією соматичного стану. 8. Диференційоване застосування психотерапії сприяє перебудові структури особистості хворих на ГХ з анксіозними станами, нормалізації психічного стану, дезактуалізації страхів, зниженню рівня невротизації і тривожності, значному підвищенню рівня соціально-психологічної адаптації і нормалізації соматичного стану як результату перебудови психосоматичних взаємин. |