1. В ясеневих дібровах сформовані два еколого-типологічні комплекси павуків, пов’язані зі структурними елементами екосистеми, – первинний, у якому об’єднані 3 види угруповань: І – підстилки, з домінуванням Oedothorax retusus, Porrhomma pygmaeum, Pirata hygrophilus, Leptorhoptrum robustum, ІІ – трав’яного ярусу, з домінуванням P. pygmaeum, Bathyphantes nigrinus, ІІІ – чагарникового ярусу, з домінуванням P. pygmaeum, Gongylidium rufipes, і вторинний, домінантний склад угруповань якого змінюється залежно від виду й величини антропогенної трансформації екосистеми. 2. Загалом, видовий склад павуків ясеневих дібров Верхньодністровської рівнини налічує 153 види із 16 родин. Це, в основному, широко розповсюджені у межах Голарктики та Палеарктики види. Найбагатше представлені родини Linyphiidae (41,3 % фауни), Araneidae (14,4 %), Theridiidae (8,4 %), Lycosidae (6,5 %). Угруповання павуків конкретних екосистем формують 51 – 85 видів. 3. Найподібнішими за видовим складом павуків є угруповання сирої та вологої ясеневих дібров, де зберігся природний тип деревостану (коефіцієнт Серенсена – 71,5 %); максимальна фауністична відмінність спостерігається між лісовими та знелісеними територіями (43,4 – 54,4 %). 4. Угруповання павуків екосистем ясеневих дібров характеризуються такими параметрами: середня щільність (біомаса) павуків підстилки – 42,7 – 100,7 ос./ м 2 (93,1 – 457,7 мг / м 2), динамічна щільність – 9,0 – 36,7 ос. / 100 пасткодіб, середня чисельність павуків трав’яно-чагарникового ярусу – 15,6 – 27,7 ос. / 50 помахів сачком. У первинних лісових екосистемах середня щільність павуків підстилки є у 1,5 раза вищою, ніж у вторинних. Середня маса особини у підстилці та трав’яному ярусі збільшується в 1,5 – 2 рази при переході від сирих дібров до вологих і від лісових екосистем до знеліснених. Біомаса герпетобіонтів є мінімальною у насадженні ясена й у 3 – 4 рази більшою в екосистемах із природним типом деревостану. 5. Для сезонної динаміки угруповань характерне максимальне збільшення щільності та біомаси павуків у підстилці весною та восени, у трав’яно-чагарниковому ярусі – восени. Максимум динамічної щільності спостерігається у травні – червні. Характер розподілу різновікових груп павуків упродовж вегетаційного сезону незначно змінюється під впливом антропогенного навантаження на екосистеми. 6. Склад домінантів трав’яно-чагарникового ярусу є подібним на рівні родів у лісових екосистемах із однаковими умовами зволоження, а для лісових і знелісених територій відрізняється на рівні родин. При переході від лісових екосистем із сирими умовами зволоження до вологих спостерігається заміна у складі ядра чисельності та біомаси угруповань павуків гігрофільних форм мезофільними, дрібних – середньорозмірними, збільшення кількості субдомінантів і домінантів. У підстилці насадження ясена, післялісової луки та зрубу тополі, порівняно з первинними екосистемами, спостерігається спрощення сруктури угруповань павуків. 7. Для вікової структури угруповань павуків характерне переважання ювенільних особин у всіх ярусах, крім поверхні підстилки. Факторами, що зумовлюють зміни вікової структури, є затоплення та пов’язана з ним міграційна активність павуків, пересихання підстилки. Частка молоді серед населення павуків трав’яно-чагарникового ярусу у вторинних екосистемах є в 1,5 – 2 раза вищою, ніж у первинних. 8. Структура екоморф населення павуків екосистем відносно стабільна за співвідношенням видів, що належать до певних морфотипів: частка лінифій становить 27,3 – 43,1%, тенетників рослинного ярусу – 20,8 – 35,3 %, мисливців рослинного ярусу – 15,3 – 18,8 %, наземних мисливців – 7,1 – 11,2 %, наземних тенетників до 2,8 %. Останні відсутні на знелісених територіях. 9. Під впливом антропогенного навантаження відбувається зміна абіотичного та біотичного середовища, що супроводжується зміною основних параметрів структури аранеоугруповань: мінімальних – за умови збереження природного типу деревостану, максимальних – у випадку знелісення. 10. Максимальний, серед досліджених екосистем, вплив павуків на чисельність популяцій членистоногих виявлений в угрупованнях активних безхребетних поверхні підстилки сирої та вологої ясеневих дібров й післялісової луки. Енергетичний обмін павуків тут становить 36,6 – 45,5 % сумарного енергетичного обміну комплексу хижих членистоногих мезофауни та є у 5 – 7 разів вищим, ніж у насадженні ясена. Енергетичний обмін павуків підстилки у первинній заплавній екосистемі становить 27,3% сумарного енергетичного обміну комплексу хижих мезоартропод, у вторинних – 4,6 – 7,8%. 11. Структурні параметри організації угруповань павуків є чутливими інтегральними показниками основних видів антропогенного впливу на екосистеми – проведення меліоративних заходів, створення лісових культур, знелісення територій. Видами-індикаторами стану заплавної ясеневої діброви є Oedothorax retusus, Leptorhoptrum robustum, Еrigonidium graminicola, Gongylidium rufipes, Porrhomma pygmaeum, меліорованих – Diplostyla concolor, Pirata hygrophilus, Enoplognatha ovata, Tetragnatha obtusa. 12. На території заповідного урочища "Кошів" локалізовані рідкісні й типові лісові та типові лучні угруповання павуків, що потребують пасивної охорони. Вона полягає в збереженні природного типу деревостану, грунтово-гідрологічних умов, утриманні характеру й інтенсивності ведення господарської діяльності на теперішньому рівні. Мотивом охорони є еталонне значення угруповань павуків як зооіндикаційних об’єктів для відновлення типового корінного покриву Верхньодністровської рівнини, а також збереження біорізноманіття загалом. |
