У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в розробці антикризової технології як механізму реалізації цілей державного управління в Україні. На основі проведеного дослідження й узагальнення його результатів зроблено низку висновків та запропоновано рекомендації, які мають теоретичне і практичне значення. Отримані наукові результати підтверджують гіпотезу, покладену в основу дослідження, а реалізована мета й завдання в сукупності дають змогу розглянути наукові проблеми, що мають важливе значення для державного управління. Отже, на основі дослідження антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління можна зробити такі висновки. Аналіз напрацювань у галузі державного управління дає підстави констатувати, що в них недостатньо уваги приділено антикризовим технологіям у державному управлінні. Криза починається з конфлікту, що її породжує, оскільки порушується динамічна рівновага системи. Внутрішнє середовище намагається відновити її, а тому активізується, поляризується, що призводить до загострення протиріч. Якщо конфлікти виникають надто часто, а їх розв’язання відкладається, настають кризи. Соціально-політичний конфлікт варто визначити як загострення бізнесово-владних протиріч економіко-політичної еліти країни з метою збільшення власних прибутків за допомогою влади та цілеспрямованого впливу на виконавчу владу й суспільство. Врегулювання та розв’язання конфліктів – терміни, що не збігаються за змістом. Державне управління має ґрунтуватися на профілактиці конфліктів та запобігати їм. Систематизація матеріалів, в яких розглядають конфлікти, кризи і кризові явища, дає змогу уточнити визначення кризового явища як об’єктивного виразу соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку держави й суспільства, що суттєво впливає на зміну або знищення наявної системи, не надаючи їй нової якості в умовах, що постійно змінюються. Відповідно криза є об’єктивним виразом соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку держави й суспільства, що змінює або знищує наявну систему, надаючи їй нової якості в умовах, які постійно змінюються. Кризу слід охарактеризувати як множинність взаємопов’язаних ситуацій, що підвищують складність і ризик управління. Загальносистемна криза означає, що основні компоненти суспільства перебувають у такій взаємній невідповідності, що розбалансованість системи не можна подолати в межах наявного соціально-економічного устрою. Одним із основних чинників системної кризи в Україні є криза державного управління. Успішне подолання системної кризи залежить від швидкого і повного розв’язання першочергових завдань, спрямованих насамперед на трансформацію функцій та структури органів виконавчої влади з поступовим посиленням функціонального принципу управління та реформування інституту державної служби.
Визначення державного управління як засобу суспільного впорядкування передбачає, що цілі державного управління мають виражати бажаний, можливий та необхідний стан об’єкта управління, який має бути досягнуто. За джерелом виникнення й змістом, складною й логічною послідовністю основні види цілей державного управління утворюють певну структуру і, крім того, з точки зору суспільних перспектив вони поділяються на стратегічні, тактичні й оперативні. Обґрунтованість і дієвість цілей державного управління визначається їх залежністю від певних ресурсів і забезпеченості ними. Формуванню структури цілей державного управління, її ієрархізації, дослідженню взаємозв’язку між цілями різного змісту, їх логіці при досягненні основної мети сприяє формування “дерева цілей”. Досягнення цілей державного антикризового управління здійснюється через реалізацію комплексу функцій з дотриманням принципів, використанням методів і форм державного управління. На практиці важливе значення має зв’язок принципів управління з методами управління. Дієве застосування принципів державного антикризового управління передбачає досягнення системності державного управління. Характеристика державного управління у кризових умовах має на меті дослідження реалізації цілей держави через функції, що спрямовані на забезпечення цілісності та умов ефективної життєдіяльності суспільства. Функції державного управління реалізуються, як правило, через організаційно-правові форми, які можна поділити на два блоки: правові та організаційні. Особлива роль методів управління полягає в тому, щоб створити умови для чіткої організації процесу державного управління, використання сучасної техніки і прогресивних технологій для організації управлінського процесу, забезпечення його максимальної ефективності. Засоби державного управління можуть бути технічними, спеціальними, інформаційними та комунікаційними. Різноманітність методів і засобів державного управління дає змогу зробити процес управління гнучким, динамічним, дієвим. Аналіз зростання ризиків і виникнення в України кризових ситуацій передбачає застосування особливих технологій під час формування та здійснення цілей державного управління – технологій державного антикризового управління як цілеспрямованого, специфічного, нестандартного процесу. Для цього необхідне виконання в логічній послідовності взаємопов’язаних управлінських функцій щодо розв’язання конкретних проблем із використанням форм, методів, принципів, засобів, ресурсів державного управління. Вирішальне значення для застосування конкретних технологій і типів реакції керівної системи на види і фази розвитку кризової ситуації має цільова орієнтація органів державного управління. Мистецтво управління в кризових умовах полягає в тому, щоб перетворити потенційний ризик на нові можливості, обравши правильну стратегію управління ним, тобто зниження ризику, уникнення кризи та мінімізація рівня його впливу на суб’єкт діяльності. Характеризуючи кризові явища в суспільстві, слід зазначити, що недоцільно їх заперечувати, а навпаки, варто здійснювати випереджальний аналіз, пошук дієвих моделей компромісу, розробку технології взаєморозуміння, конструктивних відносин та обопільних взаємодій між органами влади, державного управління і громадськістю. Антикризове управління на практиці означає надання конфліктному процесу форми, що забезпечує мінімізацію невідворотних політичних, соціальних, економічних втрат. Технологія антикризового управління – це комплекс заходів, що послідовно здійснюються з метою запобігання кризі, її профілактики, подолання, зниження негативних наслідків. Вона ґрунтується на прогнозуванні кризових явищ як формі гіпотетичного відображення майбутнього, що розкриває сукупність впливу тих факторів, які в даний час впливають на розвиток об’єкта державного регулювання; та діагностуванні потенційних криз. Вирішальне значення для застосування конкретних технологій має цільова орієнтація органів державного управління.
Технологія державного антикризового управління має розроблятися з урахуванням конкретних обставин і є свого роду мистецтвом управління та основним фактором його успіху. Вона включає сукупність способів і процесів циклічної цільової діяльності суб’єкта, що спрямована на зміну стану об’єкта, досягнення заданих наперед результатів; систему методів і методик виявлення та використання прихованих потенціалів соціальної системи відповідно до цілей її розвитку, соціальних нормативів і стандартів. Особливістю технологій антикризового управління є їх практичність, орієнтованість на конкретні справи, вчинки, рішення, ресурси і дії. Узагальнення базових напрямів застосування антикризових технологій як механізму реалізації цілей державного управління дає змогу сформулювати низку практичних пропозицій щодо вдосконалення державного управління процесами застосування антикризових технологій у цій сфері, а саме:
оптимізувати згадані процеси в практиці роботи органів виконавчої влади і місцевого самоврядування антикризових технологій, спрямованих на підвищення результативності діяльності влади; створити у сфері державного управління для дієвого запобігання кризам з використанням технологій запобіжного характеру резервну систему державного управління; забезпечити у галузі внутрішньої політики на рівні законодавчо-нормативного регулювання перехід до розробки й реалізації антикризових програм, що спрямовані на забезпечення зайнятості, стимулювання сукупного попиту населення та підтримку конкурентоспроможності вітчизняного виробництва; у сфері реалізації системою державного управління України антикризових програм необхідно: об’єктивне визначення цілей, пріоритетних напрямів антикризової діяльності; формування команди фахівців; планування та розробка проекту антикризової програми; узагальнення основних параметрів проекту антикризової програми; постійне обговорення можливих альтернатив його виконання; впровадження проекту; оцінка та оприлюднення очікуваних результатів антикризової програми. |
