В дисертаційній роботі вирішено важливу наукову задачу науково-методичного обґрунтування створення регіонального інтеграційного угруповання за участю країн Північної Африки і розробки науково-практичних рекомендацій щодо рівноправного включення арабо-африканських країн до системи міжнародного розподілу праці. У результаті проведеного дослідження зроблено такі висновки. 1. Процес формування міжнародної економіки як цілісної системи не завершено, у системі світового господарства відбуваються значні зміни: вплив світогосподарських процесів стає потужним чинником розвитку національних економік, посилюється взаємозв’язок і взаємозалежність між різними структурами світової економіки, змінюються суб’єкти світогосподарської взаємодії, зростає їх кількість; розвиток світогосподарських відносин призвів до виникнення вищих товарних форм: товар – об’єкт, товар – програма. 2. В результаті проведеного дослідження під сучасним світовим господарством запропоновано розуміти багаторівневу територіально-галузеву систему, що ієрархічно і динамічно розвивається, засновану на міжнародному розподілі праці, в якій здійснюється безперервний процес виробництва, розподілу, обміну і споживання благ і послуг; під інтеграцією – по-перше, процес розвитку глибоких зв’язків між національними економіками, створення міжнародних господарських комплексів, які охоплюють близькі за рівнем розвитку держави; по-друге, процес свідомого регулювання економічних зв’язків між національними економіками, в результаті якого структурні зрушення в охоплених нею державах мають тенденцію до виникнення більш ефективних пропорцій. 3. Розроблено класифікацію факторів впливу на розвиток міжнародного розподілу праці за такими класифікаційними ознаками: природно-географічні (природно-кліматичні умови, природні ресурси країни, освоєння території країни, чисельність населення, економіко-географічне розташування країни); соціально-економічні (чисельність робочої сили в країні, рівень розвитку НТП, рівень розвитку управління, масштаб та серійність виробництва, виробнича та соціальна інфраструктура, особливості історичного розвитку, напрями розвитку зовнішньоекономічних зв’язків); фактори НТП (рівень економічної диверсифікації виробництва, рівень темпів морального зношення обладнання, рівень та обсяги НДДКР, оптимальні розміри підприємства з точки зору вимог НТП, економічна вигідність функціонування підприємств). 4. Стратегія економічного розвитку арабо-африканських країн в системі світового господарства базується на таких основних принципах: всебічна трансформація економіки і суспільства; ринкова спрямованість економічних перетворень; експортна орієнтація національних економік; імпорт капіталу і технологій з розвинутих країн; покращення умов для міжнародної торгівлі, доступу на національні фінансові ринки; регулювання демографічних процесів. 5. Аналіз включення арабо-африканських країн до світогосподарських процесів дозволив зробити наступні висновки: 1) всі країни регіону (за винятком Лівії) належать до країн, що розвиваються, рівень їх соціально-економічного розвитку і доходів є нижчим за середньосвітові показники; 2) існує значна диференціація макроекономічних показників між країнами регіону; 3) серед арабо-африканських країн на даному етапі розвитку відсутня країна – лідер, як це мало місце в інших регіонах світу, нестабільність політичного становища перешкоджає проникненню в національні економіки іноземного капіталу і інвестицій. 6. Найбільш активно розвиваються міжнародні економічні зв’язки країн арабо-африканського регіону з країнами Європейського Союзу: взаємна торгівля арабо-африканських країн становить незначну частину від обсягів торгівлі з країнами ЄС. При цьому спостерігається асиметрія інтересів євро-магрибської інтеграції: Євросоюз розглядає інтеграцію з північноафриканськими країнами як тривалий процес, північноафриканські країни прагнуть більш швидкого розвитку процесу економічної інтеграції з метою отримання фінансово-економічної допомоги, новітніх технологій і капіталу, полегшеного доступу на ринки товарів і робочої сили ЄС. На основі проведеного аналізу запропоновано поняття ядра країн мінімальної неодиничної розмірності, на яке припадає максимальний обсяг взаємної торгівлі, застосування даного поняття дозволило виділити два ядра взаємної торгівлі між країнами ЄС і Магрибу: 1) Італія, Франція, Лівія, Алжир - 29,6% сумарного обсягу взаємної торгівлі; 2) Італія, Франція, Німеччина, Лівія, Алжир – 36,7%. 7. В системі міжнародного розподілу праці арабо-африканські країни спеціалізуються на виробництві сировинних ресурсів (фосфоритів), енергоносіїв (нафти і природного газу), сільськогосподарської продукції (бавовна). При цьому між країнами регіону і високорозвинутими країнами світу встановився режим нееквівалентного обміну – розвинуті країни штучно підтримують низькі ціни на сировинні товари арабо-африканських країн, в той час як ціни на технології і промислові вироби, що імпортуються останніми, вартість фінансових послуг і обслуговування боргових зобов’язань, суттєво завищені. 8. Стосовно арабо-африканських країн пріоритетним має стати розвиток інтеграційних процесів на регіональному рівні зі створенням цілісного регіонального господарського комплексу – макрорегіону - з повномасштабною структурою виробничих сил, для чого арабо-африканським країнам необхідно подолати значні розходження в рівнях соціально-економічного розвитку, несприйнятливість до науково-технічного прогресу, сформувати власну дослідницьку базу і перейти до інтенсивного типу зростання, подолати зовнішню залежність в отриманні капіталів і технологій, а також неспроможність розвивати виробництво без зростання обсягів експорту. В основу перспективної інтеграційної моделі розвитку арабо-африканського макрорегіону доцільно покласти синтез моделей «наздоганяючого розвитку», технологічних систем (технодинаміки), конкурентних переваг і кластерів М.Потрера і афрорегіонів (на основі досвіду створення євро регіонів). 9. Розвиток інтеграційних процесів на півночі Африки з метою формування макрорегіону з повномасштабною структурою виробничих сил має відбуватись через: співробітництво національних господарств; ліквідацію бар’єрів у русі товарів, послуг, капіталу, робочої сили між країнами регіону; зближення ринку кожної окремої країни з метою утворення єдиного (спільного) ринку; стирання відмінностей між економічними суб’єктами, що належать до різних держав; скасування будь-якої форми дискримінації іноземних партнерів в кожній з національних економік та ін.. 10. Потреба в інвестиціях для розвитку технологій, НДДКР, вкладень в людський капітал, трудові навички та ін. обумовила необхідність одночасно з регіональною інтеграцією створення відкритого зовнішньоторговельного режиму і сприятливого інвестиційного клімату в макрорегіоні. Оцінку привабливості новоутвореного макрорегіону для потенційних інвесторів запропоновано здійснювати за розробленим алгоритмом оцінки інвестиційної привабливості територіальних інтеграційних утворень. Зроблено висновок, що необхідною є розробка і реалізація нової політики інвестування макрорегіону з метою забезпечення умов сталого розвитку арабо-африканських країн і більш активного включення національних економік до світового господарства. |
