1. Введення арешту до системи національного законодавства як виду кримінального покарання зумовлено історичними процесами розвитку українського суспільства та відповідає тенденціям розвитку міжнародного законодавства про покарання. 2. Арешт має певні ознаки, характерні йому, як і будь-якому іншому виду покарання. До таких ознак можна віднести те, що арешт: є заходом державного примусу; призначається від імені держави і виключно вироком суду; призначається тій особі, яка визнана винною у вчиненні злочину; призначається за вчинення саме злочину; полягає у передбаченому КК обмеженні прав і свобод засудженого (вказану ознаку необхідно розглядати через призму правового статусу засудженого); тягне за собою судимість. Наявність загальних ознак покарання дає можливість визначення поняття арешту у широкому значенні: «Арешт є заходом державного примусу, що застосовується за обвинувальним вироком суду до особи, винної у вчиненні злочину, і полягає у встановленні для неї в процесі виконання та відбування покарання специфічного правового статусу (обов’язків, прав (їх обмежень) та законних інтересів)». Окрім загальних ознак покарання, арешту характерні і специфічні ознаки, які у власній єдності характеризують цей вид покарання. До таких ознак слід відносити: особливості змісту; спеціально встановлене місце відбування (арештний дім); режим підвищеної суворості; короткочасність цього покарання. Теоретичний аналіз специфічних ознак арешту дозволяє дати визначення поняття арешту як виду покарання у вузькому значенні слова: «Під арештом необхідно розуміти вид кримінального покарання, передбачений Кримінальним кодексом України, який полягає у короткочасному триманні засудженого в специфічній установі виконання покарань – арештному домі в умовах фізичної ізоляції та режимних умовах підвищеної суворості». 3. Дослідження арешту дозволяє зробити висновок, що він є окремим та самостійним видом покарання. Арешт необхідно розглядати як покарання змістовно схоже із позбавленням волі, поєднане з ним за змістом, але яке відрізняється від нього за такими ознаками: різними місцями виконання і відбування означених покарань; різними режимами (арешту характерний режим підвищеної суворості); різними тактичними цілями; різним ступенем тяжкості злочинів, за вчинення яких ці покарання передбачені; різним колом осіб, яким ці покарання рекомендовано призначати. 4. Переосмислення місця арешту в системі покарань привело до висновку, що арешт є більш суворим покаранням, ніж обмеження волі, а тому повинен бути переміщений у цій системі ближче до позбавлення волі, оскільки він наближений до нього як за змістом, так і за суворістю. 5. Арешт, як і будь-яке інше покарання, повинен призначатися відповідно до принципів і загальних засад призначення покарання. Принципи призначення покарання є самостійною кримінально-правовою категорією і не ототожнюються із загальними засадами призначення покарання. 6. Теоретично доведено вірність законодавчої заборони застосування арешту до неповнолітніх у віці до 18 років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років. Оскільки визнано і доведено рівність чоловіка та жінки у батьківському піклуванні за дитиною, то ч. 3 ст. 60 КК потребує змін у частині заборони застосування арешту і до самотніх батьків, які мають дітей віком до семи років. 7. Доведено, що арешт є покаранням, строк якого може обчислюватися добами. У разі заміни або складання покарань, а також при зарахуванні строку попереднього ув’язнення замість вимірника «день» повинен використовуватися більш вдалий вимірник «доба». Це обумовлює відповідні зміни у ст.ст. 72 та 73 КК. 8. Теоретичний аналіз та дослідження судової практики довели, що арешт повинен призначатися за злочини невеликої та середньої тяжкості. 9. Результати дослідження практики призначення арешту приводять до висновку, що арешт може бути рекомендовано призначати таким категоріям: особам, які засуджені вперше, але характеризуються негативно; особам, які були засуджені раніше і арешт є найсуворішим покаранням, що вказане у санкції статті; особам, які не здатні відбути покарання не пов’язане із фізичною ізоляцією від суспільства, або схильні ухилятися від нього. 10. Доведена необхідність внесення змін до ст. 69 КК України для того, щоб арешт як покарання, що призначається за злочини невеликої тяжкості, могло бути заміненим на інше, більш м’яке покарання. 11. Дослідження практики призначення покарання у виді арешту судами м. Харкова виявило окремі недоліки у застосуванні цього покарання: судді вважають арешт позбавленням волі; у вироках невірно зазначається місце його відбування; застосовується звільнення від відбування арешту з випробуванням; арешт призначається з неіснуючою нині метою перевиховання засудженого; відбувається призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено у законі, при наявності сукупності злочинів, що протирічить позиції Верховного Суду України; суди надмірно застосовують взяття під варту у справах про злочини невеликої тяжкості, незважаючи на те, що це повинно відбуватися у виключних випадках. 12. Недоліком чинного КВК може бути визнано відсутність правової регламентації направлення засудженого до арешту для відбування покарання в арештний дім. У зв’язку з цим пропонується доповнити ст. 50 КВК України частиною третьою, де зазначити порядок направлення засудженого до арешту до арештного дому. 13. Теоретичний аналіз показує недосконалість поняття «місця позбавлення волі» (ст. 51 КВК) у зв’язку з чим пропонується введення поняття «місця фізичної ізоляції від суспільства». До цих місць слід віднести такі УВП: виправний центр; арештний дім (на даний момент окрема дільниця слідчого ізолятора); гауптвахта (при відбуванні арешту військовослужбовцями); дисциплінарний батальйон; виправні та виховні колонії. Засуджені, які раніше відбували покарання у місцях фізичної ізоляції від суспільства повинні триматися окремо від інших засуджених. Вважається також, що окремо від інших повинні триматися засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах. 14. Арешт як вид кримінального покарання, повинен характеризуватися наявністю прогресивної системи відбування покарання, яка дозволяє втілити принцип індивідуалізації кримінального покарання. У зв’язку з цим запропоновано створення відповідних структурних одиниць в арештних домах, в яких буде відбуватися зміна умов утримання засуджених (дільниця ресоціалізації та дільниця соціальної реабілітації). Підставами для зміни умов тримання є формальна (відбуття принаймні трьохмісячного строку) та матеріальна (становлення засудженого на шлях виправлення) підстави. 15. У порядку de lega ferenda буде доцільним: - ураховуючи специфічні ознаки арешту, внести як доповнення до ст. 60 КК України вказівку про місце відбування арешту: «Покарання у виді арешту полягає у триманні засудженого в … арештних домах»; уточнити у ст. 60 КК формулювання умов, у яких повинен відбуватися арешт: «Арешт полягає у триманні засудженого в умовах фізичної ізоляції…»; доповнити ч. 3 ст. 60 КК вказівкою на те, що арешт не може бути застосований до самотніх чоловіків, які мають на власному утриманні дітей віком до семи років, і викласти ч. 3 ст. 60 КК у такій редакції: «Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок, жінок та самотніх чоловіків, які мають дітей віком до семи років». Поєднуючи всі зауваження щодо ст. 60 КК України, необхідно змінити редакцію цієї норми: «1. Покарання у виді арешту полягає у короткочасному триманні засудженого в арештному домі в умовах фізичної ізоляції та режимних умовах підвищеної суворості на строк від одного до шести місяців. 2. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. 3. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок, жінок та самотніх чоловіків, які мають дітей віком до семи років»; - у зв’язку з тим, що відносна суворість арешту є більшою, ніж при обмеженні волі, поміняти місцями обмеження волі та арешт у системі кримінальних покарань України, тобто, обмеження волі, як менш суворе покарання, повинно передувати арешту. Відповідно, система покарань, наведена у ст. 51 КК України «Види покарань», буде виглядати таким чином: штраф; позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; громадські роботи; виправні роботи; службові обмеження для військовослужбовців; конфіскація майна; обмеження волі; арешт; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі. - змінити підставу обчислення строків покарання у ст. 73 КК «Обчислення строків покарання» з «днів» на «доби» і викласти статтю у такій редакції: «Строки покарання обчислюються відповідно в роках, місяцях, добах (у випадку призначення покарання у виді арешту) та годинах. При заміні або складанні покарань, а також у разі зарахування попереднього ув’язнення допускається обчислення строків покарання у добах». - визначити порядок та строки направлення засудженого до арештного дому для відбування покарання і викласти ст. 50 КВК у такій редакції: «Засуджені до арешту направляються до арештного дому не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами». - для уточнення понять у ч. 1 ст. 51 КВК України здійснити заміну поняття «місця позбавлення волі» на поняття «місця фізичної ізоляції від суспільства», а також доповнити цю статтю вказівкою на те, що засуджені, які раніше працювали у суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, тримаються окремо від інших засуджених. Поєднуючи зауваження щодо ч.1 ст. 51 КВК України, пропонуємо викласти її у такій редакції: «Засуджені до покарання у виді арешту тримаються в умовах фізичної ізоляції з роздільним триманням чоловіків, жінок, неповнолітніх, осіб, які раніше відбували покарання у місцях фізичної ізоляції від суспільства та осіб, які раніше працювали у суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах». - пропонується викласти назву ст. 393 КК України в такій редакції: «Стаття 393. Втеча з місця відбування покарання, пов’язаного із фізичною ізоляцією від суспільства, або з-під варти». - доповнити діючий КВК України статтею 51-1 «Зміна умов тримання засуджених до арешту» у наступній редакції: «Залежно від поведінки засудженого умови відбування покарання у виді арешту можуть змінюватися в межах одного арештного дому. Засуджені, які стали на шлях виправлення та відбули три місяці строку покарання, можуть бути переведені із відділення ресоціалізації до відділення соціальної реабілітації. Засудженим, які відбувають покарання у виді арешту у відділенні соціальної реабілітації, додатково дозволяється: - одне побачення з родичами на місяць; - одна розмова з близькими по телефону часом до 5 хвилин на місяць; - витрачати на місяць гроші в сумі до 90 відсотків від мінімальної заробітної плати для придбання продуктів харчування і предметів першої потреби». | 