Анотація до роботи:

^{Маланюк В.Я. Архітектурно-композиційні закономірності садибно-паркових утворень Київщини кінця ХVІІІ – початку ХХ століть. – Рукопис.}

^{Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата архітектури за спеціальністю 18.00.01. – теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури. Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Київ, 2007.}

^{Дисертацію присвячено дослідженню еволюції садибно-паркового будівництва на Київщині кінця ХVІІІ – початку ХХ сторіч, визначенню архітектурно-композиційних закономірностей побудови садибно-паркових утворень. Виявлені та проаналізовані історико-соціальні передумови і основні чинники виникнення, формування та розвитку садибних комплексів. Визначено регіональні особливості резиденційного зодчества та принципи садибного паркобудування, притаманні Київському регіону. Дані, отримані в процесі дослідження, можуть бути використані у лекційних курсах вищих навчальних закладів; при проведенні реставрацій та консервацій об’єктів, при оцінці історико-культурного значення пам’яток з метою їх захисту та збереження; у практичному проектуванні аналогічних об’єктів.}

^{На підставі проведеного системного аналізу фактологічного матеріалу, здійснення наукового дослідження за темою дисертації можна зробити наступні висновки:}

^{1. Стан сучасного наукового знання в галузі історіографії садибного зодчества на Київщині дає можливість констатувати, що автори попередніх досліджень не мали на меті створення цілісної картини еволюції садибно-паркових утворень, заторкували лише окремі сторони найбільш відомих об’єктів.}

^{2. Становлення і розвиток садибно-паркового будівництва досліджуваного регіону кінця ХVІІІ – початку ХХ століть були підготовлені рядом історичних передумов, які склалися залежно від суспільно-політичних та соціально-економічних обставин, викликаних перебуванням Правобережної Київщини до 1793 року у складі Речі Посполитої та подальшою державною належністю Російській імперії.}

^{3. Садибно-паркове будівництво Київщини пройшло тривалий еволюційний шлях, зазнаючи кількісних та якісних змін: зведення більшості резиденційних закладень наприкінці ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст.; затухання садибного будівництва в середині ХІХ ст.; зменшення попередніх обсягів садибного зодчества у другій половині ХІХ ст.; трансформація садибно-паркових утворень в нові типи житла – особняки в містах та дачі у приміських зонах (остання третина ХІХ – початок ХХ ст.).}

^{4. Роль головного чинника при виборі композиційних і планувальних прийомів організації просторового середовища відігравали природно-ландшафтні особливості місцевості. А визначальними для подальшого розвитку були історико-соціальні та економічні чинники, що зумовили диференціацію землевласників залежно від розмірів їх володінь – на великих (від 10 тис. дес. і вище), середніх (1–10 тис. дес.) і дрібних (до 1 тис. дес.).}

^{5. Розташування резиденційних комплексів стосовно загальної забудови населеного пункта здійснювалося: у центрі населеного пункта; на його околицях; за його межами, що впливало на вибір планувальної схеми садиби та співвідношення питомої ваги основних її структурних елементів – ядра комплексу (палац, флігелі) і рекреаційної зони.}

^{6. На садибно-паркових утвореннях Київщини кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. виразно позначилися основні мистецько-стильові напрямки: класицизму (80-і роки ХVІІІ – 30-і роки ХІХ ст.); ампіру (перша половина ХІХ ст.); романтизму (кінець ХVІІІ – 90-і роки ХІХ ст.); еклектики (середина ХІХ – початок ХХ ст.); модерну (кінець ХІХ – початок ХХ ст.).}

^{7. Архітектурно-композиційні закономірності садибно-паркового будівництва Київщини кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. полягали у: своєрідних композиційних прийомах організації ядра садиби, найбільше розмаїття яких спостерігається на межі ХVІІІ – ХІХ ст.; об’ємно-планувальній композиції садибних палаців, серед яких виділено такі типи: 1) призматичний компактний об’єм з центральним залом та анфіладою приміщень, розташованих по його периметру (ранній класицизм); 2) симетрично-вісьова, анфіладна композиція інтер’єру з двостороннім розташуванням приміщень і центрально розміщеним залом (зрілий класицизм); 3) складний, диференційований об’єм будівлі з асиметричним, комбінованим внутрішнім розплануванням (романтизм, еклектика, модерн).}

^{8. На формування присадибних парків Київщини, що були органічним невід’ємним структурним елементом садибно-паркових утворень, мали вплив як загальноєвропейські тенденції паркобудування, так і місцеві традиції. Виявлено певні аналогії з об’єктами садово-паркового мистецтва, що створювалися у цей час в Російській імперії. Для них було властивим влаштування в резиденціях великих магнатів лісопаркової зони, призначеної для полювання; поєднання господарчої і художньої функцій у присадибних парках середнього та дрібного дворянства.}

^{9. Регіональні особливості садибно-паркового будівництва Київщини кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. полягали: в архітектурно-просторовому вирішенні класицистичних палаців, яким були притаманні прямокутна форма плану, розчленування ризалітами головного і паркового фасадів, акцентування головних входів портиками, при цьому головний корпус не перекривався куполом, на відміну від російських класицистичних палаців; в архітектурно-композиційній побудові садибних палаців магнатів, які відзначалися певною камерністю і скромністю порівняно з аналогічними об’єктами великих землевласників сусідніх регіонів (Волинь, Полтавщина, Чернігівщина); в ландшафтно-планувальному вирішенні паркових територій, базою для створення яких було використання первісного ландшафту: гідрологічної мережі, дендрологічного складу місцевої рослинності, гранітних скель.}

^{10. Виявлені у процесі дослідження садибні комплекси Київщини кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. доповнюють наші знання про садибно-паркове будівництво даного історичного регіону України і мають бути враховані при формуванні Державного реєстру нерухомих пам’яток України.}

Публікації автора:

^{1. Маланюк В. Історіографія садиби Розумовських-Рєпніних у Яготині // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К., 2001. – Вип. 8. – С. 221-229.}

^{2. Маланюк В. Стилістичні трансформації садибної архітектури Київщини другої половини ХVІІІ – початку ХХ ст. // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К., 2002. – Вип. 9. – С. 193-204.}

^{3. Маланюк В. Природні чинники формування садибно-паркових утворень Київщини другої половини ХVІІІ – початку ХХ ст. // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К., 2003. – Вип. 10. – С.48-53.}

^{4. Маланюк В. Історико-соціальні чинники формування садибно-паркових утворень Київщини 2 пол. ХVІІІ – поч. ХХ ст. // Региональные проблемы архитектуры и градостроительства: Сб. науч. трудов. – Одесса: Астропринт, 2003. – Вып. 5-6. – С. 336-349.}

^{5. Маланюк В. Розвиток садибних парків Київщини кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К., 2004. – Вип. 11. – С. 263-276.}

^{6. Маланюк В. Закономірності організації внутрішнього простору будинків-палаців садибно-паркових утворень Київщини кінця ХVІІІ – початку ХХ століть // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: Сб. науч. трудов. – Одесса: Астропринт, 2004. – Вып. 5. – С. 113-121.}

^{7. Маланюк В. Розвиток функціональної організації садибно-паркових утворень Київщини наприкінці ХVІІІ – початку ХХ ст. // Українська академія мистецтва: Дослідницькі та науково-методичні праці. – К., 2005. – Вип. 12. – С. 263-273.}

^{8. Маланюк В. Археологічні знахідки в садибно-паркових утвореннях Київщини кінця ХVІІІ – початку ХХ століть // Проблемы теории и истории архитектуры Украины: Сб. науч. трудов. – Одесса: Астропринт, 2005. – Вып. 6. – С. 145-147.}

^{9. Маланюк В. Історичні передумови розвитку садибного будівництва на Київщині в кінці ХVІІІ – ХІХ ст. // Технічна естетика і дизайн. – 2004. - №3-4. – С.119-125.}

^{10. Маланюк В. Композиційні трансформації присадибних парків Київщини кінця 18 – початку 20 століття // Матеріали міжнародної наукової конференції „Міфологічний простір і час у сучасній культурі”. – К., 2003. – Ч. 3. – С. 25-26.}