1. Історіографічний аналіз наукових праць, прямо чи опосередковано присвячених проблемі дослідження, засвідчив недостатній рівень її науково-теоретичного опрацювання. Історія діяльності архівної служби МВС України не досліджувалася. До цього часу не вивчалися інформаційні ресурси відомства, специфіка їх формування. Відповідно, не здійснювалася наукова класифікація цієї унікальної категорії історичних джерел, не розглядалися сучасні методи їх репрезентації. 2. Виявлений та опрацьований дисертантом у фондах державних та відомчих архівів України комплекс архівних джерел дозволив дати оцінку розвитку відомчої архівної справи, проаналізувати етапи формування інформаційних ресурсів. 3. На базі значного масиву документів реконструйовано історію виникнення, функціонування галузевої архівної служби органів внутрішніх справ, основні напрямки діяльності, численні реорганізації, що призвели до масових втрат документів. Уперше досліджено архівну справу силового відомства в контексті архівного будівництва СРСР та УРСР, діяльності НКВС, МОГП, МВС, визначені чинники, що впливали на особливості формування інформаційних ресурсів. Діяльність і основні періоди існування архіву проаналізовано в загальному руслі подій політичного життя України. Окреслено і проаналізовано фактори, що визначали особливості формування інформаційних ресурсів та сучасний стан репрезентації цього важливого сегменту Національного архівного фонду України. Досліджено причини створення закритих архівних фондів та обмеження доступу науковців до інформаційних ресурсів. У 1917–1928 рр. державною архівною службою УСРР закладалися основи централізації архівних документів, завдячуючи чому, навіть за умов постійних реорганізацій міліції, змін її функцій цінні архівні документи вдалося зберегти. 1929–1940 рр. позначені формуванням єдиних методологічних та методичних підходів у архівній справі. Проте, на початку 30-х рр. повністю припинилася передача відомчих документів на державне зберігання. Створення у 1935 р. в системі НКВС спеціальних архівів для накопичення оперативної та архівної інформації про особу, спонукало до децентралізації цінних відомчих джерел. Передача в 1939 р. Архівного управління та системи державних архівів у підпорядкування НКВС обумовила жорстку регламентацію доступу до архівних фондів, але не забезпечила надходження відомчих документів до сховищ державних архівів та їх збереження. Упродовж 1941–1946 рр. оперативні групи із працівників міліції та архівістів забезпечували евакуацію та повернення архівних документів центральних державних архівів, оперативно-довідкових картотек та особових справ співробітників НКВС і здійснювали розшук втрачених історичних документів на визволеній від нацистських загарбників території України. Війна показала недостатню підготовленість як держави в цілому, так і відомства зокрема до роботи у воєнних умовах. На державному рівні не було своєчасно і належними чином розроблено заходи щодо евакуації архівів. Це привело до того, що НКВС, евакуювавши обліки, не забезпечило збереження відомчої нормативної бази та документів діловодства. 1947–1983 рр. характеризуються масовою втратою цінних історичних джерел через непрофесійну експертизу цінності документів. Причиною цього стала ліквідація архіву як структурного підрозділу міністерства, що призвело до скорочення кваліфікованих фахівців архівної справи і в подальшому обумовило проведення експертизи цінності документів непрофесійними працівниками. Через об’єктивні обставини, зумовлені засекреченістю діяльності відомства, державна архівна служба була неспроможна втручатися в процес формування інформаційних ресурсів відомства і забезпечити їхнє збереження. Теоретичні й методичні напрацювання в галузі архівістики не впроваджувалися в діяльність відомчої архівної служби. 1984–2002 рр. характеризуються докорінними змінами в архівній службі органів внутрішніх справ України. Надання архіву МВС права зберігання документів державного архівного фонду обумовило розробку нормативної бази щодо організації відомчої архівної служби. Погодження нормативних документів з Головархівом України (з 1998 р. – Держкомархівом) обумовило виконання вимог щодо формування архівних фондів та їх збереження. У 90-х рр. уперше розпочалося розсекречення архівних документів минулих десятиліть, що обумовило доступ до них науковців, підготовлено перший Довідник про склад та зміст архівних документів МВС України, який дозволив науковцям ознайомитися з складом архівних джерел, які тривалий час були недоступними не лише широкому загалу, але й фахівцям. Період характеризується активною розробкою автоматизованих інформаційно-пошукових систем обліку репрезентативної інформації соціально-правового характеру. Створення в системі МВС України галузевого Державного архіву стало суттєвим кроком у розвитку відомчої архівної служби. Проте через низку об’єктивних причин деякі завдання реалізуються повільно. Зокрема, не здійснена централізація документів системи МВС України, повністю не забезпечується належне збереження інформаційних ресурсів МВС, УМВС, оперативне їх розсекречення, належний доступ науковців тощо. 4. Проведене дослідження підтвердило доцільність централізованого зберігання документів Національного архівного фонду України в системі державних архівів. Створення галузевого Державного архіву МВС України, враховуючи реалії розвитку архівної галузі нашої країні, може бути лише тимчасовим заходом. Засекреченість діяльності відомств, що особливо характерно для військових, силових структур стримує комплексне дослідження історичних подій. Відомчий принцип зберігання документів зберігався до кінця минулого століття і продемонстрував свою недосконалість. Ідея державної централізації архівних документів була реалізована в Європі наприкінці першої чверті ХХ ст. У США і Канаді у другій чверті ХХ ст. були створені Національні архіви. Враховуючи досвід Російської Федерації, Узбекистану, Азербайджану, держав Європи, які надали силовим відомствам право тимчасового зберігання архівних документів держави, доцільно йти шляхом централізації цінних історичних джерел у державних архівосховищах. Лише централізоване зберігання документів надасть можливість дослідити процес історичного розвитку в повному обсязі. 5. Одним із шляхів вирішення проблеми збереження архівних джерел силових відомств є створення Державного архіву України військових, силових відомств. Централізація документів НАФ, що утворюються в діяльності Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони, Служби безпеки та інших силових структур України забезпечить збереження архівних джерел, створить умови для комплексного дослідження важливих подій з історії держави. Фахова експертиза забезпечить збереженість найцінніших джерел, уникаючи дублювання, консервації маловартісної інформації. Після експертизи залишатимуться лише ті документи, що можуть корисно прислужитися суспільству. 6. Дослідження виявило причини втрат цінних архівних документів, однією із яких було слабке кадрове забезпечення. Відсутність кваліфікованих фахівців – архівістів обумовило низький рівень експертизи цінності архівних джерел як на стадії формування справ у діловодних службах, так і при зберіганні в архіві. І це проблема не лише МВС України, а й більшості силових відомств і навіть багатьох установ, підприємств України, архіви яких працюють на правах відомчих. Це не випадково, адже в спеціалізованих навчальних закладах системи МВС ніколи не готувалися спеціалісти з архівної галузі. Донині в цих закладах не читаються лекції з історіографії, джерелознавства, архівної справи. Друга причина – специфіка діяльності міністерства. Відсутність у структурі республіканського МВС впродовж 23 років архівного підрозділу підтверджує той факт, що силове відомство ніколи не розглядало архів як самостійну структуру, використовуючи його як базу оперативно-довідкової інформації. Цим визначався критерій цінності документів. Діючу систему не цікавила доля людини і лише цим можна пояснити вилучення та знищення облікових документів про розкуркулення селян, виселення “трудармійців”, “указників” та інших категорій громадян. Навіть підпорядкувавши собі систему державних архівів, НКВС, МВС протягом 1938–1960 рр. нав’язувало свої правила допуску до архівних джерел та формування джерельної бази. Третя причина – засекреченість діяльності силового відомства, що не дозволяло державній архівній службі втручатися в процес формування архівних фондів, здійснювати контроль за проведенням експертизи цінності архівних документів та їх збереженням. Постійні зміни структури міністерства, його численні трансформації, відсутність правової бази архівної справи, зміна адміністративно-територіального поділу в державі теж обумовили безповоротні втрати документальної бази історії органів внутрішніх справ. Друга світова війна теж стала катастрофою для багатьох довоєнних документів. 7. Дослідження виявило правову неврегульованість організації відомчої архівної справи щодо розсекречення історичних джерел та організації доступу до них дослідників. Якщо ситуація в архівній галузі держави характеризується демократизацією доступу до архівних документів, масовим розсекреченням документів, що значною мірою забезпечує оприлюднення багатьох нових, часом сенсаційних фактів нашої історії, то в системі МВС цей процес уповільнений. Закритість відомчих архівів не дозволяє ввести до наукового обігу унікальні документальні масиви, які по праву могли б стати цінним джерелом у вивченні історії України. 8. Проведене дослідження підтвердило доцільність організації видавничої діяльності в ДА МВС України. Через відсутність фахового історичного журналу до суспільної свідомості не доноситься інформація про складну історію міліції та інших підрозділів внутрішніх справ, детермінованість її дій умовами тоталітарної держави. 9. У результаті дослідження до наукового обігу введено документальний комплекс ДА МВС України, який протягом тривалого часу був виключений з інформаційного поля гуманітарних наук, розширено джерельну базу історичних досліджень, що допоможе сприйняти історичні події у новому ракурсі, розкрити невідомі раніше сторінки історії українського народу, по новому оцінити діяльність міліції у різні історичні періоди. Архівні джерела допоможуть знайти відповідь на низку нагальних і болючих питань, що цікавлять істориків, сприятимуть відродженню правди про трагічні й складні сторінки нашого минулого. 10. У процесі діяльності органів внутрішніх справ сформувалися значні документальні масиви – важливі історичні джерела, які відображають не тільки внутрішні аспекти діяльності силового відомства, а й різноманітні сторони суспільно-політичного, економічного і духовного життя України, починаючи з 30-х рр. Узагальнення та висновки дослідження сприятимуть повнішому уявленню про інформаційну цінність і вірогідність службової документації МВС, дозволить внести зміни в оцінку діяльності цієї ланки державного апарату. Документи про голодомор в Україні, виселення членів сімей ОУН-УПА, кримінальні справи судових і позасудових органів, справи спецпоселенців – це унікальні документи, що характеризують владу, засобом управління якої був масовий терор. Представлена інформація про склад та зміст документів дає можливість дослідникам суттєво розширити коло джерел новітньої історії України. Зважаючи на те, що частина архівних документів органів внутрішніх справ досьогодні зберігає гриф секретності, особливо актуальним є застосування новітніх технологій, що значно полегшить доступ до архівних документів і забезпечить оперативний пошук архівної інформації. Архівні ресурси відомства МВС України мають інтегруватися до Національної архівної інформаційної системи, що нині створюється, за єдиними принципами описування документів. |
