У дисертаційній роботі представлено теоретичне обґрунтування та практично вирішене наукове завдання щодо покращення результатів хірургічного лікування пацієнтів із синдромом діабетичної стопи шляхом розробки нового методу – аутолейкоцитарної перфузії кінцівок з медикаментозним насиченням лейкоцитарних носіїв . 1. Аналіз клінічних проявів у зіставленні з показниками клініко-лабораторних та інструментальних досліджень підтвердили гетерогенність синдрому діабетичної стопи, який є наслідком довготривалого некомпенсованого діабету, 12,13±0,94 року при цукровому діабеті 2 типу та 20,10±2,64 року при цукровому діабеті 1 типу. Досліджувані пацієнти із синдромом діабетичної стопи мають низьку „діабетичну” обізнаність та якість життя, не використовують елементи самоконтролю за перебігом цукрового діабету, незадовільно використовують глікемічну терапію, дієту та запізнено звертаються за допомогою в умовах вираженої декомпенсації цукрового діабету. 2. Наявність видимої деформації стопи, ішемії її тканин, підтвердженої реовазографією, а саме – скорочення швидкості наповнення артерій майже ніж у 2 рази, до 0,37±0,026 Ом/с та зменшенням реографічного індексу (пульсового артеріального кровонаповнення) до 0,293±0,026 мм., артеріальна гіпертензія при середньому рівні АТ (16,30±1,76)/(8,46±2,64) кПа, перевищення нормальної маси тіла на 15%, протеїнурії з масовою концентрацією 0,363±0,138 г/м3 при цукровому діабеті 1 типу та 0,102±0,024 г/м3 при цукровому діабеті 2 типу, ретинопатії з розширенням вен першого порядку та безсудинної площі очного дна на тлі не компенсованого цукрового діабету – гіперглікемії з молярною концентрацією більше 12,40±0,37 ммоль/м3 є взаємообтяжуючими показниками ризику розвитку СДС. 3. Аутолейкоцитарна перфузія як основний метод показана пацієнтам із СДС II, III, ступеня за Вагнером та як допоміжний метод – при гнійно-некротичному ураженні кінцівки IV, V ступеня за Вагнером, що обґрунтовано даними морфометрії, які свідчать про стимуляцію лімфоцитів в осередку запалення, а саме: кількість їх великих форм достовірно збільшується з 13,80±1,31 до 25,00±1,87 в основній групі та підвищується проліферація, показником якої є достовірне збільшення периметра ядерця з появою додаткового ядерця в базальних клітинах епідермісу. 4. Розроблений новий спосіб аутолейкоцитарної перфузії ліків в уражену кінцівку в комплексі хірургічного лікування пацієнтів із синдромом діабетичної стопи дозволив уводити лікарські речовини на лейкоцитарних носіях спрямовано до патологічного вогнища та досягти довготривалої максимальної концентрації лікарських речовин у зоні ураження. 5. У порівнянні з іншими методами консервативного лікування спосіб аутолейкоцитарної перфузії ліків при СДС дозволяє прискорити загоєння виразки на 7-10 днів, при СДС II ступеня Вагнером – 20,1±1,8 дня, при СДС III ступеня – 32,4±1,6 дня, при СДС IV ступеня – 76,3±2,3 дня в основній групі, відповідно, у групі порівняння – 31,20±0,01; 43,12±2,4 та 88,28±8,09 дня. Скорочуються термін лікування та ліжко-день. Спосіб аутолейкоцитарної перфузії ліків сприяє покращенню загального стану хворих із СДС, зменшується рівень ендогенної інтоксикації. Дана стратегія зменшує кількість ампутацій в 1,4 разу, з 32 до 21,3 %, має клінічний ефект і може бути рекомендована для міждисциплінарного застосування. |