У висновках сформульовано найбільш суттєві положення і пропозиції, отримані в результаті дисертаційного дослідження даної теми, зокрема проблема автономії вирішена не тільки через обґрунтування визнання автономії волі як одного з основоположних принципів міжнародного приватного права, але й як аналіз гіпотетичної диспозитивної колізійної норми (норми з прив’язкою lex voluntatis) за допомогою спеціального методу «подвійного визнання», історичні корені якого ведуть до вчень І. Канта.
Встановлено, що при реалізації принципу автономії волі можливі три основні способи здійснення автономії сторін: два прямі і один непрямий. Категоричний вибір є класичним і найбільш повним прямим виразом автономії сторін, і конклюдентний, в т.ч. мовчазне волевиявлення, спосіб здійснення автономії є також прямим вибором права, яке мали на увазі сторони, але чітко його не виразили. Непрямий спосіб передбачає здійснення вибору права на підставі вирішення питання конкуренції колізійних норм правовопорядку lex fori. В останньому випадку часто застосовується принцип тісного зв’язку з правовідношенням.
Автономія волі не має універсального чи абсолютного характеру тільки в тій частині, стосовно якої діють імперативні норми правопорядку lex fori. Імперативними нормами є не тільки норми публічного права, але й деякі норми приватного права, а також колізійні принципи і норми.
Вибір права сторонами договору, ускладненого іноземним елементом, стосується лише питань взаємних відносин сторін договору, тобто зобов’язального статуту правочину. Форма і дійсність угоди про вибір права повинна регулюватися правом, яке застосовується до основного договору, тобто за обраним сторонами правом на основі принципу «вибір вибору права». Функціонування lex mercatoria в значній мірі залежить від визнання його державою, тому національне законодавство має, із застереженнями, пріоритет перед lex mercatoria у разі його вибору.
У випадку розщеплення договірного статуту, необхідне визнання можливості сторін в договорі підпорядковувати окремі (окрему) частини (частину) договору різним національним правовим системам, та, з іншої сторони, необхідно заборонити підкорення договору в цілому різним правопорядкам. Однак, обрання в порядку кумулятивного вибору одночасно національного права і т.з. lex mercatoria може бути визнане легітимним, якщо вважати застосування норм lex mercatoria як субсидіарне правове регулювання.
В стислій формі викладено загальні підсумки дослідження в сфері дії автономії волі сторін в міжнародному праві, які мають не тільки наукове, а й практичне значення, зокрема розраховані на вдосконалення положень чинного Закону України «Про міжнародне приватне право».
|