На підставі проведеного дослідження зроблено такі основні висновки: Процес розвитку лексичних значень є багатовекторним, зумовленим низкою чинників гносеологічного, психологічного, прагматичного і власне лінгвістичного характеру. Виникнення нових переносних значень у дієслова можна пояснити також екстралінгвістичними чинниками. Крім згаданих, на семантичні зміни дієслова може впливати його контекстуальне оточення (лексико-синтаксичне чи синтаксико-фразеологічне), аспектуальні характеристики лексеми, звукове оформлення та лексична система, в якій воно існує. Полісемія пов’язана з лексичною синонімією та словотвором. Закон семантичної аналогії, згідно з яким синоніми розвивають однакові переносні значення, є підтвердженням впливу на розвиток багатозначності системних зв’язків. У семантиці перехідної дієслівної лексеми зафіксовано її суб’єктні та об’єктні зв’язки, суб’єктна і об’єктна спрямованість дії, тому семантичні варіанти дієслова формуються зазвичай у результаті складних взаємовідношень між дієсловом і тими розрядами слів, які можуть виступати у сполученні з ним. Дієслівна полісемія ґрунтується на засадах логічної і семантичної валентності. Лексико-семантичні варіанти багатозначного дієслова можна ідентифікувати у відповідних контекстах, бо план змісту дієслівної лексичної одиниці реалізується не ізольовано, а в безпосередніх зв’язках з іншими лексемами у межах висловлення. Семантична валентність уточнює семантику логічних актантів на рівні таксономічних класів. Логічна та семантична валентності пов’язані між собою і визначають семантичну модель ситуації. У формуванні нових значень дієслів конкретної фізичної дії беруть участь семантичні ознаки первинного значення, а також семантичні категорії, що уточнюють семантику дієслова. Визначальними для формування переносної семантики дієслів конкретної дії виступають семантичні категорії суб’єкта та об’єкта: конкретність/абстрактність, істота/неістота, персональність/ імперсональність (особа/неособа). Значення дієслова варіюється відповідно до семантики іменників, що виступають у ролі суб’єкта та об’єкта дієслівної дії. Поява іменників з абстрактною (пропозитивною) семантикою у ролі об’єктів при дієслові КФД веде до його узагальненості, дематеріалізує дієслово (будувати гіпотези, різати душу, зруйнувати стосунки, знищити віру, кремсати життя тощо); при цьому абстрактні іменники зазнають опредметнення, конкретизації. Семантичну деривацію завжди супроводжує зміна семантичної сполучуваності. За дієслівної метафоричної деривації відбувається активне зрушення таксономічного класу суб’єкта та об’єкта у напрямку від людини, природних явищ, фізичних артефактів, техніки до інтелектуальних артефактів, соціальних, емоційних та психічних явищ (зарубати ворога – зарубати статтю, різати галушки – різати на іспиті, розтопити олово – розтопити сумніви, колупати землю – колупати на серці). Архаїчні семеми, що належать до маргінальних явищ мови, і застарілі значення, що використовуються в сучасному літературному мовленні для стилізації мовлення, відбивають живі процеси розвитку семантичної структури слова (ускладнення, спрощення, переінтеграцію ЛСВ) та словникового складу мови в цілому, а також взаємодію різних компонентів вихідного значення дієслова. Архаїчні (застарілі) номінації пов’язані з архаїзацією контекстного оточення лексеми, а також зникненням відповідних мовних фактів: гризти „терти, тиснути (про взуття)”, кувати речі недобрії „плести плітки”, мостити „робити постоли”, варити „повчати, читати науку”, стругати вулиці „чистити” тощо. Сленгові деривати гатити (ціну), мовчанка задовбала, різати диски, вирубатися від втоми, рубати в математиці, сікти (варити) в комп’ютерах є зразком мовної тенденції до технократизму та антропоцентризму, їх виникнення пов’язане із загальною тенденцією демократизації суспільства та мови. Індивідуально-авторські (оказіональні) значення характеризуються невисокою частотністю вживання, новизною, стилістичним та емоційно-оцінним забарвленням: копирснути кудись „полетіти”, руйнувати увагу „заважати”, копати очима „дивитися”, гризти „розмивати”, мостити „недбало будувати що-небудь” тощо. Нові значення дістають своєрідну граматичну спеціалізацію. Усю повноту граматичних ознак дієслова мають в основному значенні (Д1) та значеннях, що функціонально ускладнюють первинне (Д2, ДХ), коли дієслово сполучається з найменуванням особи – активного діяча у ролі суб’єкта дії та з іменником предметної семантики у функції об’єкта дії. У вторинних значеннях граматичні категорії дієслова, зокрема виду, перехідності/неперехідності, особи, є неповними. На семантичному рівні метафоризація зумовлює втрату частини сем вихідної семеми і появу нових сем у семантичній структурі похідної семеми. Метафоричні зрушення в семному складі семеми супроводжуються зрушеннями в характері суб’єктів та об’єктів, що сполучаються з метафоризованим дієсловом. Дієслівна метафора ґрунтується на зближенні та порівнянні двох дій за внутрішніми семантичними ознаками: способом виконання дії, метою, результатом, причиною, динамічністю, інтенсивністю тощо. Внутрішньослівними мотивантами похідних семем можуть виступати експліцитні та імпліцитні семи мети, способу, характеру дії, причини дії, кількісної характеристики матеріалу, перебігу дії у часі, характеру об’єкта дії тощо. У процесі розвитку метонімічно мотивованої семеми дієслівної лексеми не відбувається втрати чи набування якихось сем, здійснюється внутрішня перебудова семної структури: у результаті зміщення акцентів у семемі актуалізується і підкреслюється одна її частина, інша стає другорядною. З мовного погляду ця внутрішня перебудова семеми зумовлена зміною суб’єктної чи об’єктної валентності дієслова. Продуктивним щодо утворення вторинних семем у дієслів конкретної фізичної дії стало метонімічне перенесення на основі результативно-наслідкових зв’язків (суб’єктно-об’єктна метонімія) за моделями „дія спосіб виконання дії”, „дія результат цієї дії”, „дія наслідок дії” та асоціативно-поняттєвих зв’язків (об’єктна метонімія) за моделями „матеріал готовий об’єкт з цього матеріалу”, „дія видобування об’єкта тим способом, який позначає дія”. Метонімічне перенесення не змінює референтну віднесеність дієслова. У результаті вторинної номінації, що зумовлена логіко-поняттєвими, семантико-валентнісними або й словотвірними чи позамовними чинниками, розширюються значення дієслівних лексем не лише в системі мови, у мовленні, а й у стилістичних можливостях їхнього використання як синонімічних засобів, насамперед у художніх текстах. |
