Анотація до роботи:

Гришина О.С. Банківське фінансування та регулювання інвестиційної діяльності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.04.01 – Фінанси, грошовий обіг і кредит. – Інститут економічного прогнозування НАН України, Київ, 2001.

Дисертацію присвячено теоретичним, методологічним і практичним питанням щодо банківського фінансування та регулювання інвестиційної діяльності.

На основі узагальнення теоретичних та практичних розробок розглянуто сучасні тенденції розвитку ринку капіталів, що дозволило систематизувати неодноразові спроби перебудувати існуючі схеми інвестування. Проаналізовано світовий досвід регулювання фінансових ресурсів в господарському обігу, який охоплює різноманітні підходи щодо використання державних важелів та стимулів інвестиційної діяльності.

Розглянуто механізм регулювання у фінансово-банківській сфері з урахуванням реальних секторних зв’язків, людського, інформаційного капіталів, спонукальних чинників. Автором охарактеризовано інвестиційні процеси в Україні. Визначено характерні тенденції і особливості генезису інвестиційної сфери у трансформаційний період розвитку української економіки в порівнянні з світовими аналогами. Обґрунтовано основні фактори, які впливають на інвестиційну діяльність: ступінь розвитку реального та фінансового секторів, премія за зовнішні фінансові ресурси з урахуванням ризиків, оцінка кредитного портфеля, інформаційний та людський капітали тощо, – які чіткіше характеризують відносини між партнерами та впливають на ефективність реалізації інвестиційних проектів. Удосконалено шляхи лібералізації діяльності кредитно-фінансових установ як головних інституційних фінансово-посередницьких структур на ринку капіталовкладень України, які стимулюють розвиток інвестиційної сфери. Сформульовано і обґрунтовано основні положення щодо регулювання інвестиційних ресурсів у напрямі стабілізації та розвитку реального сектора економіки, фінансового сектора економіки, фінансування науково-технічного прогресу, вирівнювання рівнів економічного розвитку регіонів. Запропоновано нові рекомендації та методичні підходи щодо зміцнення зв’язків між реальним та фінансовим секторами, що спрямовані на розвиток інвестиційної сфери та економічний розвиток.

На основі вивчення матеріалів та проведення досліджень теоретичних та практичних напрямів регулювання інвестиційної діяльності, зроблено наступні висновки:

1. Банківське фінансування та лібералізація процесів регулювання інвестиційної діяльності прямо впливає на економічний розвиток і трансформацію реального сектора. Розглядаючи проблеми лібералізації регулювання інвестиційної діяльності, слід мати на увазі ліквідацію обмежень у ринковій інфраструктурі, яка надає фінансові послуги суб’єктам господарювання. Цю проблему доречно вирішувати на макро- та мікрорівнях оскільки тільки за спільної збалансованості завдань, інтересів та дій органів регулювання різних рівнів можна отримати реальний синергічний ефект. Лібералізація процесу регулювання інвестиційної сфери має докорінно змінити інвестиційну політику держави з метою посилення її впливу на економіку через ринкові регулятори. В цьому напрямі необхідно модифікувати функції інвесторів та позичальників, принципи їх взаємодій за певної свободи розпорядження майном, наявності конкуренції, існування плюралізму ринку тощо. Необхідно створити інфраструктуру ринку (біржі, страхові компанії, фондовий ринок тощо), без якої неможливе його ефективне функціонування.

З ростом різноманітності та кількості фінансових установ і послуг поліпшується механізм розподілу заощаджень та інвестицій. Наприклад, страхові компанії і пенсійні фонди стають важливими джерелами довгострокового кредитування, зменшуючи потреби самозабезпечення.

2. Аналіз генезису та еволюції реформ показує, що на результат перетворень значно впливають початкові умови: регресія процентної ставки, портфельні вимоги, контролююча система, рівень приватизації, наявність субсидій, відкритість потокам капіталу, рівень інформаційного капіталу та підготовки кадрів тощо – прийняття урядом рішень, які стосуються встановлення меж, важелів, стимулів та показників регулювання інвестиційної діяльності з урахуванням індикаторів розвитку та характеристик банківських систем.

3. Заходи щодо виконання урядових програм стабілізації орієнтують регулюючі органи змінювати методи проведення кредитної політики, за яких зменшується роль прямого розподілу кредитних ресурсів і підвищується важливість непрямих інструментів впливу на ліквідність виробничої сфери, зокрема операцій на відкритому грошовому ринку, ринку цінних паперів тощо. З розвитком процесу з'являються ринки для продажу боргових зобов'язань та акцій.

4. Фінансові перетворення сприяють зростанню та розвитку суспільства, стимулюючи внески та ефективний розподіл їх в різні проекти капіталовкладень. Науково-технічний і соціально-економічний прогрес в цілому відображає тенденцію до оновлення основних фондів, забезпечуючи гарантії інвесторам щодо вкладених грошових коштів. Це викликає появу небанківських фінансових посередників, котрі пропонують позичальникам та інвесторам більший діапазон можливостей спільної взаємодії в межах діючих механізмів регулювання.

5. Проблема розробки узгодженого плану консолідованих дій держави і приватного капіталу набуває значної актуальності. Ключовим інститутом реалізації "бюджету розвитку" повинен стати державний Український банк реконструкції і розвитку, необхідність створення якого проголошується вже давно, проте досі ідею не реалізовано.

6. В сучасних умовах, на наш погляд, виникає потреба реформування банківської системи, насамперед нормативної бази її регулювання, з метою оздоровлення інвестиційної сфери та стимулювання її фінансування банківськими установами, що неможливо без подолання розриву між банківським – нині лихварським – і промисловим капіталами, а також без нормалізації функціонування реального сектора економіки. Реалізація таких вимог без сумніву буде сприяти створенню умов для нормального кругообігу банківського капіталу, його акумулювання, трансформації в ефективні інвестиції для подальшого приросту і обігу промислового капіталу з найменшими витратами і з максимальним використанням всього позитивного, що напрацьовано.

7. Доцільний рівень державного втручання у розподіл інвестиційних ресурсів має включати:

– встановлення пільг банкам та фінансовим посередникам, які здійснюють інвестиційне забезпечення розвитку реального сектора;

– зміну банківського законодавства в частині нормативних актів НБУ щодо банківських інвестиції у реальний сектор економіки які полягають у:

а) рефінансуванні і резервуванні в залежності від галузевої структури кредитного портфеля;

б) відшкодуванні маржі між ставкою комерційного банку і обліковою ставкою НБУ з інвестиційних проектів;

в) звільненні від податків реінвестованого прибутку, введенні податкових канікул на період повернення підприємством інвестиційного кредиту;

г) врахуванні вартості цінних паперів нефінансових установ у регулятивному капіталі банку;

– розробку "бюджету розвитку" як програми концентрації і витрачання інвестиційних ресурсів з централізованих і децентралізованих джерел тощо.

8. До важелів та стимулів економічного регулювання, які дозволять вийти на траєкторію інноваційного зростання з найменшими витратами, слід віднести:

створення сприятливих умов для приватних капіталовкладень у науково-технічну сферу з використанням венчурних механізмів;

вирівнювання та підвищення інноваційного потенціалу регіонів і територій шляхом активізації потенціалу існуючих науково-технічних ресурсів та стимулювання банківського фінансування;

ширше використання можливостей технологічних трансфертів в національному і міжнародному масштабах тощо.

Потрібно впроваджувати організаційно-економічні заходи, які сприяють регіональному інноваційному розвитку, а саме:

спеціальні цільові програми на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях;

прямі державні субсидії і цільові асигнування регіональних (місцевих) органів влади;

податкові пільги, направлені на стимулювання регіонального інноваційного розвитку;

наукові та технологічні, інноваційні проекти;

інкубаторії малого інноваційного бізнесу;

центри з передачі технологій з державного сектора в промисловість під егідою держави і місцевих органів виконавчої влади;

консультації підприємцям та інші заходи.

9. Невирішені проблеми банківського фінансування інвестиційної діяльності показують роль, місце і перспективи регіональних банків. Вони виявилися стійкішими і життєздатнішими, а їх збереження і розвиток не так обтяжливі для держави, як деяких системних столичних банків. Причини такої ситуації різні. Це менша участь регіональних банків у піраміді державних цінних паперів, менший обсяг ризиків, гнучкіший і оперативніший банківський менеджмент, відсутність в областях "живих" грошей, поширення негрошових форм розрахунків, краще знання клієнтури і велика довіра, а також підтримка регіональної адміністрації і інші фактори. Але головна причина полягає в тому, що регіональні банки проявили кращі можливості пристосування до реальних умов економічного життя країни.

Публікації автора:

1. Гришина О.С. Вплив основних фінансових індикаторів на економічне становище України // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць Одеського держ. економічного ун-ту.– Одеса, 1999. – С. 59–64.

2. Гришина О.С. Використання системного й ситуаційного підходів під час розгляду економічного становища України // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць Одеського держ. економічного ун-ту.– Одеса, 1999. – С. 219–223.

3. Гришина О.С. Можливі варіанти фінансової стабілізації України // Труды Одесского Государственного Политехнического Университета: Научный и производственно-практический сборник по техническим и естественным наукам.– Одесса.– 2000. – Выпуск 1.– С. 230–232.

4. Гришина О.С. Аналіз розгляду грошово-кредитної політики України // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць Одеського держ. економічного ун-ту.– Одеса, 2000.– С.288–292.

5. Редькін О.С., Гришина О.С. Щодо лібералізації відношень між інвестиційною сферою та реальним сектором економіки // Вісник соціально-економічних досліджень: Зб. наук. праць Одеського держ. економічного ун-ту. – Одеса: ІРЕНТТ, 2001.– Випуск 9. – С. 7–12. (Особисто автором розглянуто варіанти лібералізації відношень між інвестиційною сферою та реальним сектором економіки).

6. Редькін О.С., Гришина О.С. Лібералізація інвестиційних процесів в Україні // Фінанси України. – 2002.– №2.- С.115-123. (Особисто автором обґрунтовано сутність та підходи щодо лібералізації інвестиційних процесів в Україні).

7. Редькін О.С., Гришина О.С. Проблема формування первинного і вторинного фондового ринку // Теорія управління організацією: стан та перспективи: Зб. наук. праць за матеріалами VI міжн. наук.-практ. конф.– Київ–Трускавець.– 2000.– С.151–153. (Особисто автором розглянуто варіанти формування первинного і вторинного фондового ринку).

8. Гришина О.С. Стратегія змін в фінансово-банківській сфері // Теорія та практика управління у трансформаційний період: Зб. тез доповідей Всеукраїнської наук.-практ. конф.– Донецьк: Ін-т економіки промисловості НАН України, 2001.– Т1.– С. 389–393.

9. Редькін О.С., Гришина О.С. Сучасні тенденції розвитку ринку капіталів // Стан та засоби підвищення ефективності підприємницької діяльності: Матеріали наук.-прак. конф. – Миколаїв. – 2001. – С. 91–96. (Особисто автором проаналізовано сучасні тенденції розвитку ринку капіталів).