У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і подано практичні рекомендації для розв’язання наукової проблеми щодо становлення та підвищення ефективності функціонування банківського капіталу в Україні в період ринкової трансформації економіки, що виявляється в обґрунтуванні функцій банківського капіталу як на мікро-, так і на макроекономічному рівні, розробленні концепційних засад розвитку банківського капіталу, виявленні чинників впливу і головних тенденцій розвитку капіталу вітчизняних банків. Дослідження важливої наукової проблеми – становлення та вдосконалення ефективного функціонування банківського капіталу в умовах ринкової трансформації економіки України дозволило, відповідно до поставленої мети дисертації, зробити такі висновки теоретичного та практичного характеру: 1. Теоретико-методологічні основи дослідження банківського капіталу в сучасній економіці ґрунтуються, перш за все, на підходах до визначення економічної категорії „капітал”. Наукові погляди на капітал є різнобічними, але спільною рисою в усіх тлумаченнях є те, що капітал розглядається у реальному секторі економіки передусім як засоби виробництва, матеріальне багатство. Водночас, у фінансовому секторі це поняття, окрім матеріального вираження, набуває й грошової форми. Банківський капітал – це сукупність банківських ресурсів у матеріально-речовій формі, у формі нематеріальних та фінансових активів, що виражені у грошовій формі, сформованих за рахунок власних коштів (внесків акціонерів (учасників)), залучених (вкладів ділових одиниць та домогосподарств) і позичених коштів на грошовому ринку, які використовуються банком для здійснення банківської діяльності задля одержання прибутку. 2. Головними мікроекономічними функціями банківського капіталу та його складових є: стартова функція, яка є початком для здійснення банківської діяльності; захисна функція, що захищає кошти вкладників і кредиторів у разі виникнення непередбачених ситуацій; функція підтримання довіри до банку; функція забезпечення оперативної діяльності, яка слугує основою для структурного розвитку банку та здійснення банківської діяльності; функція економічної безпеки, яка спрямована на усунення чи зменшення ризику діяльності банку; управлінська функція, яка дає можливість виявити ступінь участі власників простих акцій в управлінні банком; регулювальна функція, яка дає змогу органам банківського нагляду регулювати діяльність банку; розподільна функція, з допомогою якої відбувається розподіл чистого прибутку між фондами банку та акціонерами; функція індикатора права власності, яка дозволяє визначити власників банківської установи; акумулювальна функція, що полягає в нагромадженні вільних грошових коштів ділових одиниць та домогосподарств. З’ясовано, що банківський капітал виконує також низку макроекономічних функцій, серед яких: сприяння і підтримання конкуренції у банківській сфері; стабілізаційна; забезпечення економічного зростання; стимулювальна, відтворювальна і функція стратегії. 3. Центральною проблемою розвитку банківництва у нашій країні і у зарубіжних державах є визначення достатності банківського капіталу та розроблення нових методів його регулювання. Величина банківського капіталу впливає не лише на обсяги банківського кредитування та здійснення банківських операцій, а й на фінансову стабільність та надійність самого банку. Рівень банківського капіталу залежить від багатьох чинників, головними серед яких є: необхідність достатнього обсягу власного капіталу для задоволення потреб клієнтів у кредитних ресурсах; залежність від специфіки його клієнтів та характеру активних операцій банку; довіра до банківської установи; економічна і політична ситуації в країні, а також рівень інфляції; рівень банківського нагляду та регулювання. 4. Дослідження сучасного стану розвитку банківського капіталу в Україні та аналіз основних показників банківської діяльності показали, що на даному етапі розвитку вітчизняної економіки існує об’єктивна необхідність підвищення рівня капіталізації банків. Для підвищення капіталізації банків важливе значення мають: збільшення банківського капіталу за рахунок прибутків банків; уведення податкових пільг на прибуток, який спрямовується банками на збільшення капіталу; злиття та об’єднання банків (передовсім малих банків, які є фінансово нестабільними і неприбутковими і не в змозі самостійно виконати вимоги з капіталізації); залучення інвесторів (у тому числі іноземних); сприяння збільшенню залучених капіталів (активно залучати кошти населення); збільшення власного капіталу шляхом випуску привілейованих акцій і виходу банків на світовий фондовий ринок. 5. Підвищення ефективності функціонування фондового ринку дозволить акумулювати та перерозподіляти власний капітал банків. В Україні банківський капітал переживає епоху „ренесансу”, про що свідчить посилення суперечок та активізація інтересу дослідників щодо формування та структуризації банківського капіталу; банківський капітал в Україні є дуже роздрібленим між малими банківськими установами; капітал банків є слабким і недостатнім для здійснення масштабного кредитування та інвестування в економіку. 6. Формування та функціонування банківського капіталу в Україні у трансформаційний період відбувається під впливом багатьох чинників (внутрішніх і зовнішніх), які, своєю чергою, можна поділити на економічні, політичні, правові та соціальні. Критерієм поділу на внутрішні та зовнішні чинники є вплив на розвиток банківського капіталу всередині країни та з-за її меж. До внутрішніх чинників зачислено обсяги ВВП і рівень інфляції; рівень безробіття в країні; податкову та монетарну політику; збільшення готівкового обігу; організацію внутрішньобанківської роботи; науково-технічний прогрес; рівень організації регулювання та нагляду за банківською діяльністю; конкуренцію; банківське законодавство; довіру населення до банків тощо. Посеред зовнішніх чинників найвагомішими є привабливість банківського бізнесу для залучення іноземного капіталу; вступ України в СОТ та інтеграція до Євросоюзу; здійснення офшорного банківського бізнесу; відносини з іншими країнами та міжнародними організаціями; Базельська угода достатності капіталу тощо. 7. Основними тенденціями у функціонуванні та розвитку банківського капіталу в умовах ринкової трансформації економіки України основними тенденціями є: укрупнення банківського капіталу шляхом злиття та об’єднання банківських установ; збільшення сукупного обсягу капіталу банківської системи; зростання частки довгострокового кредитування; збільшення обсягів залученого капіталу, зокрема вкладів домогосподарств; зміна частки іноземного банківського капіталу у сукупному капіталі банків України тощо. 8. На основі аналізу процесу становлення іноземного банківського капіталу в Україні виокремлено основні етапи залучення іноземних інвесторів у банківську діяльність. Визначено перспективні шляхи подальшого розвитку іноземного банківського капіталу: створення нових законодавчих та нормативних актів, підвищення інвестиційної привабливості банківського сектора та зменшення ризиків банківської діяльності, а також розвиток інших секторів економіки, зокрема фондового ринку, страхового бізнесу, податкової і пенсійної систем. 9. Важливе значення для забезпечення нормального розвитку банківського капіталу в Україні має організація регулювання та нагляду за банківською діяльністю, а також відповідне законодавчо-нормативне забезпечення. Доцільним є створення Комітету з питань капіталізації банків, окремі відділи якого здійснюватимуть оцінку достатності банківського капіталу, надаватимуть рекомендації щодо злиття і поглинання банків та вдосконалення нормативно-правових актів тощо. |
