Анотація до роботи:

Скринник М. А. Буттєві смисли національної ідентичності в українському романтизмі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.05 – історія філософії / Львівський національний університет імені Івана Франка. – Львів, 2008.

У дисертації запропоновано авторську концепцію українського романтизму як філософії національної ідентичності. На відміну від традиційних підходів, український романтизм розглянуто не як літературно-мистецький напрям, але головно як потужний ідейний рух, що означив вектор розвитку української національної самосвідомості. Як провідні методологічні принципи застосовано концепцію емотивізму М. Шелера, інтерпретацію життєвого світу Е. Гусерлем, концепцію семіосфери Ю. Лотмана та теорію наративної ідентичності П. Рікера. На базі цих підходів показано, що романтизм своїми текстами відкрив глибинні архетипні структури народного світосприйняття, виражені міфо-образами і символами народної творчості, які становлять світоглядні основи національної ідентичності. Простежено розвиток українського романтизму від його ідейних витоків до формування історіософської концепції, яка у своїй еволюції переросла у філософію та ідеологію українського консерватизму. Доведено, що основним результатом цього процесу було конституювання субстанційних духовних структур національної самодостатності на рівні національних наративних практик. Буттєві смисли національної ідентичності означені на основі інтерпретації романтиками структури українського світу та архетипної матриці «єднання–розбрат». Розкрито особливості конституювання малоросійської ідентичності, яку виражає малоросійський національний метанаратив «Історія Русів». Занепад українського світу внаслідок актуалізації моменту розбрату виражено через концепт «буттєвий блуд» в аналізі наративів Г. Квітки та М. Гоголя. Ствердження української ідентичності найповніше виражає український метанаратив «Кобзар». Аргументовано, що формування історіософської концепції «Книги буття українського народу» свідчить про конституювання української ідентичності на рівні національної самодостатності.