Анотація до роботи:

ЧЕРНІЙ А.Л. Чинник кризовості у трансформуванні суспільно-політичних систем перехідного періоду. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України. – Київ, 2004.

Дисертація є політологічним дослідженням проблеми впливу кризовості на процес трансформування суспільно-політичних систем перехідного періоду. За своєю функціональною сутністю кризові явища досить суперечливі: вони мають як деструктивний, так і конструктивний виміри, однак саме перше обумовило загалом негативістський підхід до їхньої оцінки. Вперше в політичній науці досліджується конструктивістська рольова функція чинника кризовості у процесі суспільного поступу, зокрема, доводиться, що кризові явища водночас криють в собі й конструктивістське начало як іманентну складову процесу розвитку взагалі.

Парадигмальне переосмислення ролі кризовості дало змогу дослідити її об’єктивну рольову функцію, показати її конструктивістську дію в розвиткові суспільств перехідного періоду (на прикладі України та Росії). Встановлено, що проблема кризових явищ перебуває в маргінальній зоні конфліктології; стереотипне ототожнення таких понять, як ”криза” і “конфлікт”, “кризовість” і “конфліктність” відповідно позначається на об’єктивності визначення їхніх справжніх функцій у процесах розвитку.

Нетрадиційний концептуальний підхід до явищ кризовості уможливив об’єктивне тлумачення цього суспільного феномену, зокрема, врахування його конструктивістської ролі в процесі розбудови української державності. Доведено, що назріла потреба у виокремленні автономного напрямку (піднапрямку) наукових досліджень – кризології.

1. Дослідження проблеми кризовості суспільно-політичних систем перехідного періоду перебуває в маргінальній зоні конфліктології. Стереотипне ототожнення таких різнорідних понять, як “криза” і “конфлікт”, “кризовість” і “конфліктність” відповідно позначається на об’єктивності визначення їхніх справжніх рольових функцій у процесах розвитку транзитивних суспільств.

2. Власне поняття “кризовість” визначається самим функціональним станом суспільства, який сукупністю своїх параметральних характеристик обумовлює виникнення і визрівання кризових явищ. Відтак функція кризи розглядається у послідовному категорійному ряді: “Суперечність – протиріччя – конфлікт – криза – катастрофа – біфуркація”.

3. Авторський концептуальний підхід до розробки теми ґрунтується на творчому використанні положень теорії синергетики – наукового тлумачення явищ дійсності в їхньому комплексному соціоприродному вимірі. Це уможливило спробу цілісно дослідити як дисфункціональну, так і функціональну ролі кризовості як чинника процесу трансформації суспільно-політичних систем перехідного періоду.

4. Парадигмальне переосмислення рольової функції чинника кризовості – обґрунтування також його конструктивістської ролі в процесах становлення перехідних суспільств – водночас дало змогу виявити тенденцію до збільшення ступеня впливовості означеної функції на перебіг процесів нинішніх глобалізаційних трансформувань.

5. Запропонована цільова парадигма тлумачення кризових явищ в реальному дихотомному вимірі передбачає відхід від традиційного уявлення лише про їхню деструктивну роль у процесах розвитку транзитивних суспільств. Нетрадиційний концептуальний підхід до розробки проблеми кризовості уможливив об’єктивніше тлумачення самого поняття “криза”, зокрема, виокремлення таких його складових: передумови (причини) виникнення кризових явищ – передкризовий період (визрівання) – кризова ситуація – кризовий стан – загострення кризового стану (пороговий ступінь).

6. У науковому пізнанні намічається певний відхід від стереотипного сприйняття кризових явищ як суто деструктивних чинників поступу. Домінантним напрямком вивчення залишається проблема економічних криз. Тим часом, не враховується сукупний вплив на формування кризового економічного стану цілої низки різноманітних за типологією і характером криз.

7. Нинішній кризовий стан українського суспільства багато в чому пояснюється тяжінням так званого “легітимаційного синдрому” – специфічним історичним досвідом національного становлення, до того ж, ускладненого низкою новітніх ендогенних та екзогенних викликів. Зокрема, політична криза, криза управління, криза національної ідентичності, криза консолідуючої державницької ідеї суттєво позначаються на ідеологічній гетерогенності правлячої еліти, її дистанціюванні від інтересів “пересічного” громадянина, що спричинює кризу відносин у базовому суспільному форматі “Влада – народ”.

8. Сприйняття кризи як феномену, який відіграє не лише деструктивну функцію у процесі функціонування систем, дає підстави констатувати, що тенденція перманентного загострювання політичної кризи в Україні (особливо під час чергових виборів) разом з тим каталізує процес реформування держави на засадах демократії та ринкових економічних відносин. Це, у свою чергу, позитивно позначається на реалізації стратегічної мети – входження України до кола цивілізованої спільноти.

9. Тринадцятирічний досвід української незалежності, набутий в жорстких умовах системної кризовості (передусім, безкомпромісною боротьбою ідеологічних опонентів), водночас засвідчив тенденцію до зменшення ортодоксальної непоступливості сторін на основі розуміння необхідності консолідації зусиль для подолання кризових явищ соціального характеру.

10. Специфіка євразійського шляху розвитку, традиційно обумовленого історичною кризогенністю, свідчить про небезпеку потрапляння в його орбіту, тобто доводить доцільність орієнтування на західну модель розвитку як таку, що характеризується меншим ступенем кризогенності.

11. Взаємозалежність сучасних цивілізаційних процесів обумовлює глобальний характер кризових явищ. Отже, сутність поступу в поточному столітті багато в чому визначатиметься конструктивною функцією кризовості як однією з передумов прискорення процесу розвитку суспільно-політичних систем перехідного періоду зокрема і розв’язання міжнародних проблем загалом.

12. Вплив чинника кризовості на трансформування суспільно-політичних систем, який досі перебуває у форматі модерної теорії конфліктології, що нівелює реальну рольову функцію кризовості у процесах розвитку, обумовлює доцільність виокремлення автономного напрямку (піднапрямку) наукових досліджень – кризології.

Публікації автора:

У фахових виданнях:

1. Черній А.Л. Знакові транзитиви кризогенності // Дослідження світової політики. Зб. наук. пр. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. – Вип. 13. – С. 85 - 87.

2. Черній А.Л. Методологічні аспекти кризовості // Дослідження світової політики. Зб. наук. пр. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2001. – Вип. 16. – С. 95 - 98.

3. Черній А.Л. Детермінуюча роль кризових явищ // Дослідження світової політики. Зб. наук. пр. – К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2003. – Вип. 22. – С. 196 - 205.

У збірках статей за результатами наукових конференцій:

4. Черній А.Л. Подолання кризи духовності шляхом формування духовного світу на основі християнських моральних цінностей // Праці ХІІІ Міжнародної наукової конференції “Історія релігій в Україні”. Кн. І . – Львів, 2003. – С. 621 – 625.

5. Черній А.Л. Роль кризовості у процесі системних трансформувань // Матеріали VІ Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень”. Т. 1. – Дніпропетровськ, 2003. – С. 17 – 19.

6. Черній А.Л. Легітимаційний синдром суспільно-політичної кризи в Україні // Матеріали VІІ Міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень”. Т. 1. – Дніпропетровськ, 2004. – С. 7 - 8.