У дисертації на основі аналізу сучасної теорії та практики науково обґрунтовано становлення і перспективні шляхи розвитку консультаційної діяльності в державному управлінні України. Відповідно до поставлених завдань наведено нове вирішення важливого науково-практичного завдання, що полягає у виявленні науково обґрунтованих механізмів становлення і розвитку консультаційної діяльності в державному управлінні України. Результати, що отримані дисертантом, підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізовані мета й завдання дають можливість зробити такі висновки: 1. Консультаційна діяльність отримала широке суспільне визнання у всьому світі й демонструє постійні тенденції до зростання та розширення. Особливої уваги, в силу її важливості, заслуговує впровадження консультування в діяльність державних органів. Проведений аналіз наукових праць за темою досліджень вказує на те, що комплексні аспекти становлення та розвитку консультаційної діяльності в державному управлінні України, зокрема визначення її механізмів, не були до цього часу предметом спеціального дослідження. У зв’язку з цим, дисертантом проаналізовано теоретико-методологічні підходи до розуміння проблематики консультування в державному управлінні, з’ясовано особливості становлення та розвитку наукових поглядів на дану проблему в контексті зарубіжного та вітчизняного досвіду. Розроблено напрями дослідження консультаційної діяльності в державному управлінні України, які пов’язані з внутрішнім і зовнішнім консультування. Перше з них на сьогодні застосовується недостатньо ефективно і потребує значного вдосконалення, тоді як друге більш актуальне й обумовлено високим рівнем знань незалежних консультантів, гарантією конфіденційності їх роботи, володінням інформацією щодо глибинних причин виникнення проблем. Доведено, що залучення зовнішніх консультантів для роботи в органах державного управління ефективніше тоді, коли відповідні процеси у державному секторі ідентичні процесам у приватному секторі й пов’язані з вирішенням економічних питань. Зовнішні консультанти потрібні тільки за умов, коли в стратегії і тактиці державних рішень закладені дії, спрямовані на значне покращання суспільного розвитку, але існує принципова розбіжність у поглядах керівної управлінської ланки. 2. Аналіз формулювань консультаційної діяльності не дає можливості для вибору одного з них за зразок, оскільки кожне фіксує лише певний аспект консультування. На думку дисертанта, симбіоз формулювань цієї діяльності як специфічної форми може дати більш повне і системне визначення. Консультаційну діяльність у державному управлінні України запропоновано визначити як діяльність суб’єктів консультування, предметом якої є питання, що виникають у сфері розв’язання державними органами проблем, пов’язаних із підготовкою, ухваленням і аналізом виконання управлінських рішень. При визначенні принципів консультаційної діяльності використовують такі основні підходи: програмно-цільовий, який орієнтує консультаційну діяльність на кінцевий результат, взаємозалежність обраних видів консультування; системний, який виходить з розуміння і вивчення організації як багаторівневої системи, що складається з керівної й керованої підсистем. Проведено зіставлення принципів державного управління та принципів незалежних консультаційних організацій та визначено принципи консультаційної діяльності в державному управлінні України, які можна класифікувати як загальні, структурні та спеціалізовані. До загальних принципів належать принципи законності, об’єктивності науковості, ефективності, конкретності, програмно-цільового підходу. Структурні принципи передбачають комплексне вивчення і консультування, урахування зміни системи, креативність. Спеціалізовані принципи пов’язані з діяльністю консультантів, враховують їх морально-етичні норми, професійні навички. Ці принципи передбачають залучення персоналу до консультаційного процесу, рекомендаційний характер висновків і пропозицій. 3. Визначено, що механізми становлення і розвитку консультаційної діяльності в державному управлінні, крім розроблення і впровадження відповідної методології, потребують організації та послідовного здійснення консультаційного процесу з урахуванням особливостей об’єкт-суб’єктних відносин, що виникають. Кожна організація, у тому числі й державний орган, має характеристики, що безпосередньо або опосередковано впливають на хід процесу та його дієвість, серед них: власна історія; місцезнаходження; склад персоналу (віковий, за освітою, за кваліфікацією тощо); керівників на ключових посадах; неформальні відносини, що значною мірою визначають морально-психологічний клімат у колективі. Унікальність і складність сукупності цих характеристик визначають зміст консультаційної діяльності. Розроблена модель консультаційного супроводу процесу підготовки, ухвалення й аналізу виконання управлінського рішення. Дана модель є фактично супроводжуючою класичної моделі ухвалення управлінського рішення. Запропоновано організацію консультаційної діяльності в державному управлінні з позиції послідовного здійснення консультаційного процесу в умовах певних об’єкт-субєктних відносин, яким характерні такі специфічні риси: необов’язковість економічного ефекту як наслідку консультаційного процесу (безприбутковість); необхідність врахування змін (політичних, економічних, фінансових, юридичних, соціально-психологічних тощо); створення докорінно нових ситуацій, а не виправлення або удосконалення наявних; велика невизначеність майбутніх результатів; відносна незалежність зовнішніх консультантів щодо органу державного управління тощо. Показано, що процес консультування – це спільна діяльність надавача та отримувача консультаційних послуг. Запропонована дисертантом технологічна схема консультаційного процесу в державному управлінні містить чотири етапи, а саме: підготовку до консультування; діагностику; консультування з розробки альтернативних шляхів вирішення проблем; консультування з впровадження альтернатив. Учасниками консультаційного процесу є консультант і клієнт. Основною вимогою до консультанта, який працює в органах державного управління, є навчання клієнта самостійній постановці діагнозу й добору відповідних засобів виправлення ситуації, що склалася. Поведінкові ролі консультантів залежать від вибору методологічних видів консультування, зокрема проектного, процесного або навчального. 4. Виявлено два основні види класифікації консультаційної діяльності: предметну, яка вказує на предмет консультування, та методологічну, що професійно зорієнтована на консультантів залежно від вибору ними методів роботи (експертне, процесне, навчальне консультування). З позиції організації робіт, консультаційна діяльність поділяється на консультування проекту, процесу та експертизу. У державному управлінні виділено такі основні види предметної класифікації консультування: управлінське, юридичне, фінансове, якості, інформаційних технологій, кадрове, зв’язків із громадськістю, навчання, безпеки організації. Консультаційні послуги органу державного управління, що виступає як консультаційний орган, визначаються згідно із Законом України від 22 лютого 2000 року № 1490 “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, як послуги, що пов’язані з консультуванням, експертизою, оцінкою, підготовкою висновків і рекомендацій. З’ясовано, що управлінське консультування є одним з основних видів предметної класифікації консультаційної діяльності, функцією розвиваючого консалтингу та визначається ситуативно в процесі проведення конкретного консультаційного процесу. Функціями управлінського консультування, що поширюються у державному управлінні, є стратегічне планування та управління, реструктуризація, організаційний розвиток; а послуги, визначені цими функціями – організаційна діагностика, антикризове управління, управління організаційними змінами тощо. Виявлено законодавчо передбачену можливість надання консультаційних послуг державними органами у вигляді консультування, експертизи, оцінки, підготовки висновків і рекомендацій. Останні стосуються тільки організації процедури закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти. 5. З’ясовано, що ресурсне забезпечення консультаційного процесу в певному державному органі має свої особливості, які необхідно враховувати при формуванні загальної схеми консультування, співробітництва об’єкта та суб’єкта консультування у змінному чиннику часу. Зміни умов впливають на попереднє визначення завдань консультування та на весь консультаційний процес. Дисертантом розглянуто інформаційно-аналітичне забезпечення консультаційної діяльності як механізм консультаційного процесу, спрямований на досягнення поставлених цілей. Метою інформаційно-аналітичного забезпечення консультування є збір, обробка, використання, підтримка в актуальному стані баз даних, які гарантують своєчасне та надійне інформаційне забезпечення нормативно-правовою, методичною, прогнозною та поточною інформацією, а також комплексом програмних засобів, необхідних для їх аналізу. Виявлено, що зовнішнє консультування потребує певних ресурсів, а державні органи можуть просто не мати їх у достатній кількості для організації такої діяльності. Тому на даний час доцільно говорити про використання внутрішнього консультаційного потенціалу, завдяки якому можна утворити мережу загальнодержавного внутрішнього консультування на основі вже створених структурних підрозділів органів та установ. Такий підхід має передбачити систему отримання потрібних ресурсів. Визначено, що, орієнтуючись на європейський рівень культури управління в органах державної влади та адаптації до сучасних стандартів життєдіяльності, актуальним є впровадження консультування якості в діяльність державних органів. Цей процес має супроводжуватися створенням у них систем управління якістю, що передбачають інвентаризацію і наявність бази даних усіх послуг, моделюванням процесу їх отримання та надання, застосуванням підходу поетапного оцінювання якості надання послуг. 6. На підставі проведеного дослідження та отриманих результатів сформовано такі рекомендації щодо становлення і розвитку консультаційної діяльності в державному управлінні України, а саме: – внести зміни до Закону України від 22 лютого 2000 року № 1490 “Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти”, роз’яснивши законодавчо визначений термін “консультаційні послуги” щодо змісту цих послуг, обов’язковості чи можливості їх надання державними органами та для них; – розробити механізм покриття внутрішньою консультаційною мережею діяльність органів законодавчої і виконавчої влади в Україні вже наявними структурними підрозділами цих органів та установ; – у рамках проведення адміністративної реформи шляхом підготовки й ухвалення відповідного нормативно-правового акту врегулювати питання становлення і розвитку консультаційної діяльності в державному управлінні України. Подальші дослідження в предметній сфері мають здійснюватися за напрямками розвитку й застосування одержаних результатів і висновків стосовно механізмів становлення і розвитку консультаційної діяльності в державному управлінні України. |
