В дисертації представлено теоретичне узагальнення та нове рішення наукової задачі вивчення етіології, клініко-психопатологічної структури, патопсихологічних механізмів формування дистимії та обґрунтування на цій підставі принципів діагностики та диференційованої терапії даної патології. Встановлено, що клініко-психопатологічна структура дистимії характеризується неоднорідністю та поліморфізмом, що дозволило у відповідності до етіопатогенетичних механізмів та провідних клініко-психопатологічних проявів виділити три варіанти патології: дисфоричний, сомато-вегетативний та сенесто-іпохондричний. Серед причинних чинників розвитку дистимії основними є конституційні (акцентуації характеру), психогенні (чинники психічної травматизації) та біологічні (преморбідна обтяженість органічними захворюваннями). Роль цих чинників в ґенезі кожного з варіантів дистимії є різною:
а) при дисфоричному варіанті провідне значення належить акцентуаціям характеру (астено-невротичний тип 47,6 %, лабільний – 38,1 %, циклоїдний – 14,3 %), які формують низьку стресостійкість, емоційну напругу та депресивний тип реакції на зовнішні події; б) в ґенезі сомато-вегетативного варіанту дистимії значна роль належить психогенним чинникам, які реєструються у 91,8 % хворих, характеризуються хронічною дією та поєднаністю; в) сенесто-іпохондричний варіант дистимії формується внаслідок преморбідно зміненого «грунту» (преморбідні соматичні та неврологічні захворювання реєструвалися у 91,1 % хворих у вигляді гострого бронхіту (38,8 %), гастрогодуоденіту (30,5 %), кардіопатій (23,6 %), нейроінфекцій (12,7 %), черепно-мозкових травм (5,1 %)). Клінічна картина дистимії характеризується поєднанням сомато-вегетативних, рухових, сенсорних та суто психопатологічних (переважно депресивні) проявів. Ступінь вираженості кожного виду розладів відрізняється при різних варіантах дистимії:
а) у хворих з дисфоричним варіантом домінує депресивна симптоматика зі злобливим афектом (100 %), роздратованістю (90,5 %), емоційною лабільністю (85,7 %), ідеями малоцінності (76,2 % ), підвищенням чутливості до критики на свою адресу (73,8 % ), ідеаторною загальмованістю (71,5 % ); б) при сомато-вегетативному варіанті провідними є сомато-вегетативні прояви, вираженість яких зумовлює гостроту інших (рухових, чутливих, депресивних). Сомато-вегетативні прояви реєструються у вигляді розладів шлунково-кишкового тракту (91,8 %), вегето-вісцеральних кризів (88,5 %), серцево-судинних розладів (72,1 %) та цефалгій (57,4 %); в) основу клінічних проявів у хворих з сенесто-іпохондричним варіантом дистимії складають сенсорні розлади (89,9 %) та суто психопатологічні порушення (100 %). Перші включають наявність порушень чутливості (67,1 %) та психосенсорних розладів, переважно у вигляді сенестопатій (74,6 %), другі проявляються у формі депресивних (100 %) та іпохондричних (100 %) розладів. Аналіз особистісного профілю у хворих на дистимію свідчив про його ідентичність у групах обстежених.
В структурі особистісних рис у хворих на дистимію виявлена певна протиречивість: з одного боку – незалежність характеру, схильність до лідерства та домінування, автономність у соціальній поведінці, оригінальність у вирішенні завдань; з іншого – низька самооцінка, тривожність, невпевненість у собі, труднощі у формуванні соціальних контактів, сором’язливість у нових обставинах, утруднення у прийнятті соціальних рішень. Подібне поєднання особистісних особливостей є передумовою формування у хворих внутрішнього конфлікту, який супроводжується низькою стресостійкістю, хронічною фрустрованістю та емоційною напругою. На підставі виявлених особливостей розроблено диференційовані підходи щодо лікування різних варіантів дистимії:
- у хворих з дисфоричним варіантом дистимії терапію спрямовано на корекцію особистісних акцентуацій, які зумовили та підтримують наявність внутрішньоособистісного конфлікту (використовується комплекс фармако- та психотерапії, основою якого є антидепресанти, нейролептики – коректори поведінки, раціональна та когнітивно-біхевіоральна психотерапія); - у хворих з сомато-вегетативним варіантом дистимії терапію спрямовано на подолання впливу психогенії на центри сомато-вегетативної регуляції, що досягається шляхом використання психотерапії (групової та аутогенного тренування) та фармакотерапії (антидепресанти, вегетостабілізатори та нейролептики); - у хворих з сенесто-іпохондричним варіантом дистимії усі терапевтичні заходи спрямовано на усунення органічної предиспозиції та зниження рівня соматогенної дезадаптації за допомогою використання фармакотерапії (антидепресанти, нейролептики, засоби, що впливають на метаболізм) та психотерапії (раціональна та аутогенне тренування). Розроблена система терапії хворих на дистимію характеризується вищим терапевтичним ефектом у порівнянні з методами, що використовуються традиційно (одужання - 68,7 % та 40,4 %, значне покращення - 22,4 % та 11,5 %, покращення - 7,4 % та 34,6 %, відсутність динаміки - 1,5 % та 9,7 % відповідно, погіршення психічного стану - 3,8 % в групі хворих, які лікувалися за традиційними схемами). Катамнестичні дослідження, що проводилися протягом 2-х років, свідчать про стійкість досягнутого ефекту.
|
