У дисертації запропоновано вирішення наукового завдання теоретичного обґрунтування й розробки пропозицій щодо вдосконалення механізмів державної підтримки розвитку підприємництва в аграрній сфері України в ринкових умовах. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає змогу сформулювати такі висновки. 1. Численні дослідження теорії та практики аграрного підприємництва, дотримання об’єктивно існуючих економічних законів створюють підстави для запровадження системного механізму цілеспрямованої державної підтримки розвитку індивідуального та асоційованого підприємництва в аграрній сфері. Основною метою нормативних актів, стимулюючих підприємництво в аграрній сфері України, які були прийняті в кінці 90-х років минулого століття, є забезпечення багатоукладної економіки. В ході їх реалізації розвитку набули такі форми, як: фермерські асоціації і союзи, сільськогосподарські товариства (спільні підприємства), агрофірми й інші корпоративні сільськогосподарські об’єднання. Виконання заходів Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні забезпечило подальший розвиток підприємництва в аграрній сфері, зокрема, вдосконаленню нормативно-правової бази у сфері господарської діяльності, інформування громадськості та підвищення освітнього рівня підприємців з питань ведення власної справи, зниження соціальної напруженості та зменшення безробіття в регіонах, особливо сільській місцевості. Проте практика вказала на те, що активізація підприємницької діяльності в аграрній сфері сприяє не вдосконаленню способів господарювання на землі, а стимулюючому характеру підтримки такої діяльності. У свою чергу, податковий протекціонізм підприємництва в аграрній сфері України полягає в державній підтримці сільськогосподарського виробництва без урахування ефективності його організації. 2. Виявлено, що, враховуючи недостатню бюджетну підтримку аграрної сфери в Україні, держава все ж фінансує галузь у певних обсягах, однак на даний час їх недостатньо. Це призводить до виникнення найгостріших проблем на селі. В той же час державна підтримка аграрного сектору не є єдиною необхідною умовою для виходу галузі з кризи. Тому доцільно скористатися досвідом високорозвинених країн у цьому питанні та трансформувати його в нашій країні в напрямі надання сільському господарству постійної фінансової допомоги в різних формах з метою максимально повного забезпечення населення продовольством за помірними цінами при нормальній прибутковості виробництва. 3. Показано, що схема виділення координаційно заміщаючих і доповнюючих інструментів держави в сільському господарстві відіграє ключову роль у визначенні оптимальної державної підтримки підприємництва в аграрній сфері, але не забезпечує їх взаємозв’язку. Необхідним моментом стає врахування внутрішньосистемної структури економічних інструментів і міжсистемних зв’язків, що сприяє розвитку підприємництва в сільському господарстві. Виходячи з цього, існуючу класифікацію інструментів державного впливу на розвиток підприємництва в аграрній сфері доповнено наступними складовими елементами: координуючі інструменти держави у виробництві сільськогосподарської продукції, які мають стимулюючу роль; інструменти підтримки сільськогосподарського ринку шляхом досягнення максимального рівня реального виробництва; інструменти державної підтримки суб’єктів підприємницької діяльності в сільському господарстві шляхом розрахунку оцінки економічної ефективності їх функціонування; інструменти трансформації дрібнотоварного виробництва в систему агробізнесу. 4. Визначено, що ефективним інструментом державної підтримки дрібних і середніх ферм, сільськогосподарських товариств, особистих селянських господарств і фермерських об’єднань стає франчайзинг і лізинг. Їх використання забезпечує стабільність аграрного підприємництва і сприяє раціональному використанню інформаційних, технологічних і фінансових ресурсів підприємств. Розроблено пропозиції щодо подальшого впровадження та вдосконалення методів державної підтримки франчайзингу, лізингу та кредитування як фінансових інструментів господарювання в аграрній сфері, що є найважливішими завданнями державної політики сприяння індивідуальному та асоційованому підприємництву. Зазначено необхідність активізації процесу державної підтримки підприємництва, що потребує створення сприятливих умов для залучення інвестицій через налагодження ефективного механізму взаємодії інвесторів, орендарів, органів виконавчої влади та неурядових організацій. Крім цього, підтримка кооперативного руху, вдосконалення системи оподаткування, нова технічна політика, застосування сучасних інноваційних технологій у сільськогосподарському виробництві та переробці продукції дозволять удосконалити механізми підтримки індивідуального й асоційованого підприємництва та сприятимуть їх розвитку. 5. З’ясовано, що необхідність підвищення рівня державної підтримки індивідуального підприємництва в аграрній сфері України обумовлюється скороченням реальних доходів сільськогосподарських товаровиробників, зменшенням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, погіршенням основних економічних показників підприємницької діяльності в галузях рослинництва і тваринництва. Тому запропоновано показник оцінки ефективності державної фінансової підтримки розвитку підприємництва в сільському господарстві визначати як відношення прибутку його економічних суб’єктів до капітальних інвестицій держави. Так, у процесі визначення статей витрат у державному бюджеті на підтримку підприємництва в рослинництві і тваринництві правомірно використовувати коефіцієнт приросту прибутку індивідуальних ферм, сільськогосподарських товариств, кооперативних і корпоративних сільськогосподарських об’єднань. 6. З урахуванням вимог СОТ розроблено диференційований підхід до державного регулювання розвитку підприємництва на селі з використанням заходів мікрорівня (від оновлення виробничих потужностей, підвищення рівня ефективності та конкурентоспроможності виробництва до об'єднання підприємців в асоціації з метою захисту своїх інтересів) та макрорівня (від розвитку ринкової інфраструктури, сприяння реалізації інноваційних проектів підприємців до налагодження контактів між вітчизняними виробниками та іноземними партнерами). 7. Обґрунтовано основоположні принципи вільного аграрного підприємництва (використання різноманітних форм власності, господарювання і розмірів підприємств; переважний розвиток малого підприємництва; збереження і раціональне використання наявної матеріально-технічної бази виробництва продовольства) та відповідно до них визначено шляхи державної підтримки його розвитку, серед яких: запровадження контрактного підприємництва на діючих і новостворених державних та колективних підприємствах; розширення кількості та розмірів фермерських й особистих селянських господарств; розвиток агроцехів підприємств інших галузей економіки; розвиток агродільниць міських жителів. 8. На підставі отриманих результатів дисертаційного дослідження запропоновано розробити Програму державної підтримки підприємництва і фінансового забезпечення аграрного сектору. Вона має бути спрямована на: формування конкурентного середовища; визначення пріоритетів кредитування; подолання монополізму переробних структур. Її реалізація повинна базуватися на адресній державній фінансовій підтримці. В регіонах пропонується створити агенції з питань реалізації такої програми відповідно до завдань Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року. |
