Дисертаційна робота спрямована на розв’язання важливого економічного завдання формування політики інноваційного розвитку проблемних регіонів. Виконане дослідження дало змогу дійти таких висновків: 1. Здійснення аналізу та узагальнення викладених в економічній літературі теоретичних поглядів на розвиток депресивних та проблемних регіонів (територій) показало, що це питання вимагає подальшого вдосконалення на рівні понятійного апарату. Доведено, що проблемні регіони – території, малі міста, які через системні прорахунки економічного, соціального та політичного характеру на державному рівні втратили конкурентоспроможність. Проте вони й дотепер володіють достатнім потенціалом, і за умови застосування сучасних принципів стратегічного управління, характерних для постіндустріального суспільства, може стати основою для вирівнювання ситуації і забезпечення економічного зростання. 2. Дослідження методів вирішення проблем регіонального розвитку розвинених країн світу показує, що застосування механізмів вирішення регіональних проблем має супроводжуватися розробкою державної політики, основою якої є інноваційний напрямок розвитку. Інноваційний напрям розвитку проблемного регіону – цілеспрямований та керований процес інноваційних змін у різних сферах життя, спрямований на досягнення високої якості життя на території проблемного регіону з метою задоволення поточних і перспективних потреб населення цього регіону та інтересів держави. Головною метою державної інноваційної політики є стратегічна орієнтація розвитку виробництва на створення і широке застосування принципово нових машин, матеріалів, комплексних технологічних систем, ефективне освоєння науково-технологічних розробок, забезпечення соціально-економічних, організаційних і правових умов для постійного відтворення і ефективного використання науково-технологічного та інноваційного потенціалу проблемного регіону. 3. Побудова інноваційної моделі розвитку проблемних регіонів базується на розвинутій та дієвій інноваційній інфраструктурі, яка на сьогодні є однією з найменш розвинутих сторін як державної, так і регіональної інноваційних систем. Проведені дослідження існуючих видів інноваційних структур дало змогу здійснити їх класифікацію, завдяки якій конкретні регіони зможуть визначити для себе їх основні особливості й обрати найоптимальніші варіанти. Обґрунтовано положення, що для регіонів, які мають соціально-економічні проблеми розвитку, кожна інноваційна структура може бути центром створення сприятливих ділових умов для їх вирішення. 4. В результаті аналізу методологічних підходів до формування інноваційної політики розвитку проблемних регіонів з’ясовано, що це питання потребує суттєвого вдосконалення при розробці системного методичного інструментарію. В зв’язку з цим запропонована методика формування інноваційної політики розвитку проблемних регіонів, система соціально-економічного дослідження та прогнозування розвитку проблемних регіонів; вдосконалені критерії проблемності міст, оцінки науково-технологічної та інноваційної активності, узагальнені методи формування інноваційної політики розвитку проблемних регіонів. З метою забезпечення оптимальної ефективності формування інноваційної політики розвитку проблемних регіонів запропонована схема моніторингу соціально-економічних показників. Для прогнозування обсягів реалізованої промислової продукції, робіт, послуг у містах, районах та інших адміністративних одиницях розроблено методичний підхід, який враховує вплив факторів, що характеризують науково-технологічну та інноваційну активність регіонів, застосування якого на практиці дозволить робити розрахунки інноваційного потенціалу регіону в інтегральному вигляді. 5. На основі ґрунтовного аналізу розвитку території (на прикладі м.Первомайськ з подальшим поширенням результатів на інші об’єкти регіонального значення) виявлено, що негативні явища, спричинені економікою країни в часи перебудови, значно відбилися на місцевому рівні. Так, неможливість реалізації механізмів промислової та науково-технічної кооперації через розпад колишнього СРСР і відсутність тривалий час ринкових методів управління призвели до занепаду машинобудівної галузі, яка до того більшою часткою була представлена підприємствами ВПК, не дозволило переорієнтуватись на випуск конкурентоспроможної продукції. Зниження економічних показників вплинуло на функціонування соціального середовища, яке також має негативний стан. 6. Дослідження науково-технологічного потенціалу на прикладі проблемної території показують його достатній рівень порівняно із середньоукраїнськими показниками. З іншого боку, сучасний стан інноваційної діяльності цього регіону можна вважати незадовільним. Виявлено проблеми державного, регіонального та підприємницького рівнів, що заважають ефективній науково-технологічній та інноваційній діяльності, до яких можна віднести: недостатність фінансування для забезпечення наукових досліджень та впровадження інноваційних розробок; недовершеність нормативно-правової системи регулювання і стимулювання інноваційної діяльності; низька результативність організаційного ресурсу корпоративних структур, що формуються на регіональному рівні; відсутність дієвої системи пріоритетів розвитку науково-технологічної сфери; повільне формування сучасного ринку інноваційної продукції; неготовність державного та регіонального апарату управління до діяльності, що спрямована на інноваційний розвиток економіки. 7. Запропонована модель інноваційного розвитку проблемних регіонів передбачає застосування комплексу організаційно-економічних механізмів, спрямованих на стимулювання інноваційних процесів за допомогою адекватної викликам зовнішнього та внутрішнього середовища державної і регіональної політики; посилення уваги до науки і освіти як пріоритетів державної підтримки; формування ефективної інноваційної інфраструктури. 8. Виявлено, що важливою складовою побудови політики інноваційного розвитку проблемних регіонів виступає здійснення соціально-економічного прогнозування за допомогою економетричних моделей. Використання запропонованих моделей дасть можливість вибрати найкращий варіант прогнозу для приросту обсягу промислового виробництва за рахунок активізації науково-технічної та інноваційної діяльності промислових підприємств регіонів. 9. Розроблено структуру науково-інноваційного технологічного комплексу, який має забезпечити інтеграцію освіти з реальним сектором економіки для вирішення соціально-економічних проблем регіонів і реалізації цільових та галузевих програм, пов’язаних, насамперед, з технологічним розвитком галузей. Побудова комплексу передбачає поєднання традиційного і віртуального ведення бізнесу. 10. Доведено, що основним інструментом механізму реалізації державної політики інноваційного розвитку має бути проектний підхід, зокрема для досліджуваного об’єкта запропоновано до реалізації шість напрямків-програм: „Інноваційне машинобудування”, „Інноваційний малий бізнес”, „Інвестор”, „Наука + Освіта”, „Інноваційна культура суспільства”, „Електронне місто”, розроблених за принципами функціонування інноваційної економіки. 11. Для узгодження та координації зусиль з реалізації інноваційної політики проблемного регіону та вирішення тактичних завдань державного і регіонального рівнів запропоновано організаційно-економічний механізм управління, в якому держава як носій загальнонаціональних інтересів на етапі здійснення трансформаційних процесів відіграє провідну роль, особливо в частині визначення пріоритетів соціально-економічного розвитку на інноваційній основі. Отримані в роботі наукові та практичні результати сприятимуть вирішенню проблемності регіонів, підвищенню рівня їх соціально-економічного розвитку та забезпеченню темпів якісного зростання національної економіки в цілому. |
