У дисертації наведено вирішення актуальної наукової проблеми, яка полягає в комплексному дослідженні механізмів формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я. Розроблено методологічні та науково-прикладні підходи, інформаційно-аналітичну модель, що забезпечують можливість їх упровадження в практичну діяльність суб’єктів управління охороною здоров’я. Отримані в ході виконаного дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета і завдання дослідження дають можливість зробити такі висновки й пропозиції. 1. Аналіз наукових праць за темою дисертаційного дослідження засвідчив, що проблема формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я в період суспільних реформ не досліджувалась як системний об’єкт управління. У працях вітчизняних науковців розглядаються різні аспекти теорії й практики державного управління системою охорони здоров’я, досліджуються окремі механізми її функціонування, однак наукова розробка проблеми щодо формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я є недостатньою. Саме тому надзвичайно актуальною є потреба створення оптимальної моделі формування та реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я, яка б забезпечила виведення вітчизняної охорони здоров’я з тривалої системної кризи та відповідала європейським стандартам щодо забезпечення якості життя населення України. 2. Встановлена неадекватність між рівнем державного управління охороною здоров’я, місією державної політики в даній галузі та рівнем здоров’я населення України, який сьогодні кваліфікується як незадовільний: в Україні впродовж останнього десятиріччя спостерігається зростання загальної смертності населення в межах 4%, тоді як у країнах Європи, навпаки, – відбулося її зниження на 4%, а середня тривалість очікуваного життя в державі на 5-10 років менша, ніж в економічно розвинутих європейських державах. За вказаний період загальна захворюваність в Україні зросла на 10,6%, поширеність хвороб – на 38,9%, природний приріст має від’ємний характер і коливається від –5,8 до –7,8 на 1000 осіб, загальна кількість населення скоротилася на 7,7%, що, очевидно, загрожує національній безпеці держави. 3. Виявлено, що в процесі реформування системи охорони здоров’я України виникла низка негативних факторів та їх наслідків, які обумовлюють наявність загальної проблеми щодо формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я, а саме суперечності між: – обсягом фінансування з державного бюджету й місцевих бюджетів системи охорони здоров’я і потрібним обсягом інвестицій для розвитку галузі охорони здоров’я до рівня світових стандартів, що призводить до поступового руйнування наявної інфраструктури системи охорони здоров’я України; – необхідністю правового регулювання суспільних відносин у галузі охорони здоров’я й відсутністю належної нормативної бази для інтегрування складових елементів галузі в єдиний медичний простір України, що призводить до нецілеспрямованого й безпланового розвитку складових галузі; – ціноутворенням на медичні послуги і неспроможністю широких верств працюючого населення України споживати ці послуги внаслідок низького рівня оплати їх праці, що призводить до обмеження можливостей з відновлення здоров’я населення України і, як наслідок, стає однією з причин зниження рівня і середньої тривалості життя в Україні в умовах активного збільшення кількості людей пенсійного віку; – потребою широкого розвитку в Україні приватного сектору охорони здоров’я та відсутністю відповідного правового поля для функціонування лікувально-профілактичних закладів приватної форми власності; – необхідністю запровадження в Україні системи загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування й відсутністю належного законодавчого забезпечення для його введення. 4. Визначено, що “державна політика в галузі охорони здоров’я” – це стратегія і тактика політичного курсу, пов’язаного з діяльністю держави щодо збереження та зміцнення фізичного й психічного здоров’я та соціального благополуччя населення України як найважливішої складової її національного багатства, що втілені в законодавстві країни і виявляються у забезпеченні розвитку людського потенціалу українського народу. Державна політика України в галузі охорони здоров’я базується на визнанні права кожного громадянина на охорону здоров’я, забезпеченні його захисту та гарантії усім громадянам реалізації їх прав на медичну допомогу. 5. Обґрунтовано, що державна політика відіграє надзвичайно важливу роль у суспільному житті: вона покликана своєчасно виявляти назрілі проблеми розвитку суспільства, аналізувати їх, встановлювати причини виникнення, складнощі, суперечності та знаходити шляхи розв’язання цих проблем. У сфері державної політики приймаються відповідні державно-політичні рішення, розробляється відповідний інструментарій, створюється механізм їх реалізації. Серед основних домінант державної політики України в галузі охорони здоров’я виокремлено наступні: розробка загальнодержавних програм щодо попередження серцево-судинних та судинно-мозкових захворювань, протидії захворюванню на туберкульоз, боротьби з онкологічними захворюваннями, розвитку сімейної медицини; створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги та інформатизації галузі; запровадження сучасних економічних механізмів у діяльність закладів охорони здоров’я, чіткого розмежування бюджетних асигнувань на первинну, вторинну та третинну лікувально-профілактичну допомогу; забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я різних форм власності та різних відомств в єдиному медичному просторі держави; невідкладне здійснення комплексу заходів щодо підвищення рівня забезпечення населення медичною допомогою та лікарськими засобами, особливо в сільській місцевості, виділення приміщень для сільських лікарських амбулаторій та вдосконалення системи профілактичних медичних оглядів населення. 6. Доведено, що зацікавленість вітчизняних дослідників питаннями правового регулювання медичної діяльності в Україні пояснюється низкою ключових факторів, які й зумовлюють потребу українського суспільства у знаннях у сфері нормативно-правового забезпечення медичної діяльності, серед яких найважливішими є такі: зростання кількості нормативно-правових актів системи охорони здоров’я України; потреби практичної діяльності лікувально-профілактичних закладів, де найчастіше й виникають проблеми медико-правового характеру; запити юридичної практики, які свідчать про зростання ролі спеціальних знань, пов’язаних з особливостями правового регулювання медичної діяльності; підвищення правової грамотності населенні у сфері отримання медичних послуг, що проявляється і збільшенням кількості скарг та позовних вимог у випадку надання медичної допомоги незадовільної якості. 7. Обґрунтовано, що психічне здоров’я слід кваліфікувати як психічне благополуччя, що характеризується відсутністю прояву психічних захворювань, чим забезпечується адекватна регуляція поведінки і діяльності в певних умовах. Це поняття відображає медичні та психічні критерії, що регламентують духовне життя. Психічне здоров’я є різновидом особистого немайнового блага, яке є невіддільним від особи. Психічне здоров’я слід розуміти як динамічний процес психічної діяльності, якому властиві детерміновані психічні явища та адекватність реакцій на соціальні, біологічні та фізичні умови. До основних критеріїв психічного здоров’я належать: відповідність суб’єктивних образів дійсності і характеру реакцій (дій) на зовнішні подразники та зміну і значення життєвих ситуацій; адекватний відносно віку рівень зрілості емоційно-вольової та пізнавальної сфер особистості; адаптованість щодо макро- і мікросоціальних способів; здатність самоуправляти поведінкою, свідомо планувати життєві цілі та підтримувати активність щодо їх досягнень. Встановлено, що сьогодні в Україні відбувається процес активного переусвідомлення пріоритетів і цінностей у сфері психічного здоров’я населення. Змінюється сутність психіатрії, на перший план виходить необхідність об’єктивної оцінки таких чинників, як особистість пацієнта, його світоглядні позиції і настанови, релігійні погляди, соціокультурні особливості життєвого укладу, рівень соціальної адаптації, а проблема психічного здоров’я населення України повинна бути визнана одним з провідних пріоритетів державної політики, важливою характеристикою людського потенціалу та чинником національної безпеки. 8. Обґрунтована і побудована інформаційно-аналітична модель формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я. Основними складовими даної моделі є наступні елементи: комплексний аналіз показників здоров’я населення, у тому числі й показники психічного здоров’я; регіональні особливості території України; можливості ресурсного (передусім, фінансового та кадрового) забезпечення; належне правове регулювання медичної діяльності; результати наукових досліджень даної проблеми; активна участь громадських організацій у формуванні та експертизі держаної політики; врахування результатів виконання відповідних державних цільових програм на покращення здоров’я народу та зарубіжного досвіду з формування та реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я. Розроблена у процесі дослідження інформаційно-аналітична модель формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я передбачає: наукове обгрунтування місії та комплексний аналіз усіх складових державної політки України у сфері охорони здоров’я; визначення її принципів та ключових завдань; узгодження та взаємообумовленість інтересів населення та суспільства в цілому; своєчасне виявлення негативних тенденцій, які можуть впливати на рівень національної безпеки, через аналіз показників стану здоров’я, смертності та очікуваної тривалості життя; правове регулювання суспільних відносин в галузі охорони здоров’я. 9. Складна та багатогранна проблема, що досліджується, не вичерпується аспектами, розглянутими в дисертації. Основними пріоритетними напрямами подальших досліджень державної політики в галузі охорони здоров’я з урахуванням ступеня розробленості даної проблеми можуть бути: виявлення особливостей при формуванні регіональних цільових програм на покращення здоров’я населення України; дослідження місця і ролі громадських, у тому числі й лікарських організацій у процесі формування та реалізації державної політики в галузі охорони здоров’я; вироблення наукового підходу до питань правового механізму державного регулювання процесів формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я; виділенні медичного права в окрему галузь права України та створення Медичного кодексу; необхідність гармонізації національного законодавства України в галузі охорони здоров’я з правовими стандартами країн ЄС; створенні цілісної методології управління якістю в галузі охорони здоров’я. 10. Урахування основних наукових результатів виконаного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду та потреб сучасного стану системи охорони здоров’я дозволяють сформулювати та запропонувати для втілення в практичну діяльність галузі охорони здоров’я такі практичні рекомендації: внести необхідні зміни до законодавства України щодо вдосконалення нормативно-правової бази зі стандартизації медичної допомоги в Україні та її узгодження з міжнародними нормативно-правовими актами; прискорити прийняття Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування”, нової редакції Закону України “Основи законодавства України про охорону здоров’я”, законів України “Про права пацієнтів” та “Про права медичних і фармацевтичних працівників”; розробити національну програму безперервного підвищення якості медичної допомоги; розробити і прийняти Концепцію державної політики України у сфері охорони здоров’я з використанням результатів даного дослідження. Вказана Концепція має передбачати: визначення ролі держави в регулюванні усіх складових системи охорони здоров’я в єдиному медичному просторі України; створення завершеної вертикалі та ефективної організаційної структури управління галуззю охорони здоров’я, що включає лікувально-профілактичні заклади різних форм власності; внесення відповідних ініціатив органами державного управління галуззю щодо забезпечення балансу між попитом та пропозиціями на медичні послуги тощо; розробку національних і регіональних заходів щодо покращення здоров’я нації здійснювати на основі чітко сформульованої мети та завдань, грунтуючись на достовірних даних та з використанням передового зарубіжного досвіду; розробити, затвердити та запровадити у практичну діяльність охорони здоров’я типові форми договорів про надання платних медичних послуг та інформованої згоди пацієнта на медичне втручання. Таким чином, дисертаційна робота є першим завершеним комплексним дослідженням механізмів формування та реалізації державної політики України в галузі охорони здоров’я. |