Дослідження механізмів упровадження державної промислової політики в умовах трансформаційної економіки дає можливість сформулювати наступні висновки та рекомендації. 1. Державна промислова політика є невід’ємною складовою соціально-економічної політики як сукупність узгоджених заходів, що спрямовані на кількісні та якісні структурні, інноваційні та інвестиційні перетворення реального сектора економіки з метою підвищення конкурентоспроможності товарів та послуг на ринку, стимулювання економічного зростання держави. 2. Промислова політика в Україні вимагає впровадження державного замовлення комерційного характеру; підвищення ефективності управління позабюджетними фондами; довгострокового кредитування банками виробників; гнучкості податкової політики місцевої влади; формування системи гарантій під інвестиційну діяльність; кредитування інвестиційно-інноваційної діяльності; надання окремим територіям статусу зон найбільшого сприяння. 3. Державні механізми сучасної промислової політики мають спрямовуватись на всебічну підтримку інноваційних організацій у зусиллях щодо їх забезпечення промислового розвитку ринковими методами; удосконалення правової бази та стимулів подальшого розвитку мережі інноваційних структур; розвиток нових форм взаємодії наукових організацій та підприємств задля створення і впровадження інновацій; покращання систем захисту інтелектуальної власності та просування її на ринок; розширення підготовки кадрів вищої кваліфікації. 4. Запропонована бальна оцінка інновацій дозволяє визначати рівні нововведень, розробляти адекватну стратегію їх упровадження та удосконалювати механізми реалізації інноваційної політики держави. 5. Ефективність інноваційного процесу визначається різними інфраструктурними факторами, організаційною структурою економіки. Підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції потребує створення сучасних зразків комплектуючого обладнання, його сертифікації відповідно до вимог міжнародних організацій, впровадження CALS-технологій. 6. Формування досконалого механізму довгострокового кредитування реального сектора, особливо інноваційної сфери, має стати одним з першочергових завдань переходу України до інноваційного типу розвитку, основним напрямком вирішення якого є відпрацювання механізму трансформації заощаджень в інвестиції через банки та системи довгострокового кредитування суб’єкта господарювання. 7. Узагальнення методичних підходів щодо побудови кластерної побудови системи розвитку промисловості України свідчить, що механізми прискорених інноваційних змін є основою для створення інноваційного мультиплікатора, який дозволяє значно інтенсифікувати процес впроваджених новацій, прискорити їх дифузію. 8. В Україні, на відміну від поширеної у світі традиційної моделі відособлених венчурних формувань, доцільно більш повно використовувати можливості інноваційно-інвестиційних структур всередині великих компаній, залежних та напівзалежних (кептивних) інвестиційних фондів. |