У дисертаційній роботі вирішено актуальне наукове завдання щодо теоретичного обґрунтування адекватних сучасним умовам механізмів реалізації державної регіональної політики, спрямованої на забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів. Отримані в процесі дослідження результати підтвердили покладену в його основу гіпотезу, а їх узагальнення дає можливість сформулювати відповідні висновки і рекомендації. 1. Аналіз наукових публікацій за темою дисертації засвідчив, що проблеми регіонального розвитку – один із магістральних напрямів науки державного управління і економічної науки. У працях вітчизняних і зарубіжних авторів висвітлюються основні теоретичні аспекти регіональної політики, пояснюються закономірності та фактори регіонального розвитку, обґрунтовуються підходи до визначення засобів регулювання міжрегіональних взаємозв’язків. Впродовж останнього часу зросла увага до проблем формування та реалізації державної регіональної політики. Однак залишаються ще недостатньо дослідженими питання формування дієвих механізмів забезпечення комплексного і збалансованого розвитку регіонів і його впливу на суспільно-політичну ситуацію в країні в сучасних умовах. Існує потреба в подальшому уточненні окремих базових понять теорії державного управління у сфері регіонального розвитку. Тобто зроблено лише перші, хоча й суттєві, кроки у напрямі обґрунтування розбудови раціональних механізмів сучасної державної регіональної політики з позицій новітніх концепцій і теорій публічного управління. 2. Державна регіональна політика – це систематизована діяльність держави щодо визначення стратегії регіонального розвитку та взаємовідносин з іншими суб’єктами регіональної політики як партнерами з метою створення умов для комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів з урахуванням загальнонаціональних інтересів. Сучасна державна регіональна політика має розбудовуватися відповідно до концепцій сталого розвитку і демократичного врядування, згідно з принципами системності, комплексності, саморозвитку регіонів, а також принципами Європейської регіональної демократії – визнання та дотримання територіальної цілісності, збереження регіональної ідентичності, субсидіарності, ін. 3. Комплексний і збалансований розвиток регіонів є умовою переходу України до сталого розвитку і виконує роль стабілізаційного чинника в економічній, соціальній, культурній, політичній, ін. сферах суспільного життя. Наявність раціональної системи взаємовідносин “центр – регіони”, яка забезпечує суспільну злагоду й економічний прогрес, є обов’язковою умовою поглиблення в країні демократичних процесів. Державне забезпечення комплексного і збалансованого розвитку регіонів досягається використанням відповідних правових, організаційних, економічних, фінансових, ін. механізмів. 4. Нормативно-правову базу формування та реалізації державної регіональної політики становлять Конституція України, закони України “Про Генеральну схему планування території України”, “Про стимулювання розвитку регіонів”; прийнято Концепцію сталого розвитку населених пунктів, Концепцію державної регіональної політики, Державну стратегію регіонального розвитку на період до 2015 року. Однак в цілому політико-правове забезпечення державної регіональної політики в Україні ще не відповідає європейським стандартам. Не приведено у повну відповідність прийнятим законам інші нормативно-правові акти, законодавчо не визначено сутність державної регіональної політики і засади її формування та реалізації. Відсутнє належне інституційне забезпечення державного регулювання розвитку регіонів. 5. Незважаючи на певні позитивні тенденції в економічному розвитку країни в цілому у розвитку регіонів зберігаються значні відмінності за основними економічними і соціальними показниками, за рівнем інвестиційної привабливості, ін., що обумовлені сукупністю об’єктивних і суб’єктивних чинників. Економічний потенціал країни територіально розміщений нерівномірно. На регіональний рівень екстраполюються структурна розбалансованість промислового комплексу загалом, високий рівень енерго- та капіталоємності виробництва, що успадковані від попередньої адміністративно-командної системи. При нерозвиненості внутрішнього ринку максимальна орієнтованість промислового комплексу на експорт робить його особливо вразливим за умов світової фінансово-економічної кризи. На політичному рівні проблема регіональних диспропорцій головним чином декларується, але не підкріплюється конкретними, фінансово забезпеченими програмами дій. Зусилля органів державної влади ще не зосереджені на стимулюванні точок зростання, помітно не впливають на системне вирішення проблем депресивних територій і в цілому на вирівнювання соціально-економічного розвитку регіонів. 6. До пріоритетів державної регіональної політики у середньостроковій перспективі, відповідно до запропонованої автором змістової моделі реалізації державної регіональної політики, належить віднести суттєве підвищення конкурентоспроможності та інвестиційно-інноваційної активності регіонів, формування в них раціональної структури господарства, зміцнення міжрегіональних економічних зв’язків на основі поглиблення регіональної та галузевої спеціалізації. Їх реалізація можлива за умови системного підходу, використання сукупності організаційних (організаційно-правових, організаційно-економічних, організаційно-фінансових) і передусім стимулюючих механізмів, як от: угоди щодо регіонального розвитку; державні програми регіонального розвитку; централізовані капіталовкладення та інвестиційні субвенції; транскордонне та прикордонне співробітництво; програми подолання депресивності окремих територій. Завданням держави є створення сприятливих умов для залучення інвестицій в регіони, зокрема шляхом удосконалення нормативно-правової бази, у т.ч. спрощення процедур інвестування, вироблення системи стимулювання суб’єктів господарювання до ведення або розширення бізнесу на відповідних територіях. Умовою забезпечення результативності державної регіональної політики є продовження процесу децентралізації, удосконалення бюджетних відносин, наближення національного законодавства з питань регіональної політики і регіонального самоврядування до європейських стандартів. 7. Завдання підвищення дієвості впливу держави на процеси регіонального розвитку обумовлює потребу модернізації механізму оцінювання результатів діяльності місцевих органів виконавчої влади. Належить змістити акценти з констатації показників досягнутого рівня соціально-економічного розвитку регіонів, що має місце сьогодні, на аналіз їх динаміки, виявлення негативних тенденцій і їх причин, вироблення конкретних заходів щодо вирішення назрілих проблем і надання органам влади допомоги у їх розв’язанні, а також запровадити моніторинг результатів діяльності регіональних органів виконавчої влади щодо створення сприятливих умов для залучення інвестицій в економіку адміністративно-територіальних одиниць. 8. Постала об’єктивна необхідність раціоналізації взаємовідносин по горизонталі в системі ЦОВВ і в трикутнику “органи публічної влади – бізнес – наука”, створення організаційних структур, покликаних забезпечити міжсекторну взаємодію, і таких, що здійснюють інноваційну діяльність (технопарків, інноваційних центрів, бізнес-інкубаторів, ін.) і фінансову підтримку інвестиційних проектів, спрямованих на соціально-економічний розвиток регіонів. Виробленню рішень з урахуванням інтересів усіх суб’єктів політики регіонального розвитку і узгодженню їх взаємодії слугуватиме відновлення і активізація роботи Ради розвитку регіонів при Кабінеті Міністрів України, створення аналогічних за призначенням структур при регіональних органах виконавчої влади. Спрямування економічної діяльності найбільших бізнесових груп на проблемні зони території країни, в цілому на вирішення питань реструктуризації регіональної економіки може бути забезпечено завдяки використанню державою насамперед стимулюючих інструментів, а також здійсненню системи заходів щодо подальшої легалізації капіталів цих суб’єктів господарювання, їх підтримки на зовнішніх ринках, ін. Актуальним завданням залишається налагодження тісної співпраці місцевих органів публічної влади з асоціаціями малого і середнього бізнесу. Йдеться про формування загальнодержавних та регіональних міжуправлінських і проблемних мереж, суб’єктами яких є різні за природою неієрархічні актори, яких об’єднують спільні інтереси і які обмінюються ресурсами задля реалізації (просування) цих інтересів, визнаючи, що кооперація є найкращим способом досягнення спільних цілей. 9. З метою формування комплексного механізму реалізації державної регіональної політики запропоновано: а) утворити центральний орган виконавчої влади з питань державної регіональної політики – Міністерство регіонального розвитку України – шляхом реорганізації Міністерства регіонального розвитку та будівництва із входженням до нього Департаменту регіонального розвитку Міністерства економіки України; б) переглянути Положення про інші ЦОВВ з метою уточнення функцій відповідних органів з питань проведення державної регіональної політики і визначення механізмів взаємодії щодо її реалізації по горизонталі і вертикалі державного апарату, а також співпраці з неурядовими організаціями і бізнесом; в) розробити та прийняти Закон України “Про основні засади формування та реалізації державної регіональної політики”, який визначав би поняття, сутність, принципи, учасників (об’єкти та суб’єкти), цілі, завдання, інституційні інструменти, механізми реалізації, фінансове забезпечення, моніторинг здійснення державної регіональної політики, і внести відповідні доповнення чи зміни до інших законів та підзаконних актів; г) Кабінету Міністрів України ініціювати укладання угод щодо регіонального розвитку з усіма регіональними органами місцевого самоврядування; д) розглянути на урядовому рівні можливість створення та діяльності на депресивних територіях вільних економічних зон та територій пріоритетного розвитку; е) утворити при Міністерстві регіонального розвитку Інститут місцевого та регіонального розвитку з метою забезпечення наукового супроводу розв’язання проблем державної регіональної політики, реформування територіального устрою і територіальної організації влади; є) заснувати при Міністерстві регіонального розвитку Фонд регіонального та місцевого розвитку; ж) розробити та прийняти Закон України “Про агентства регіонального розвитку”, який визначив би статус цих утворень, основні засади функціонування – місію, цілі, функції, принципи, а також форми власності; з) запровадити у практику роботи Верховної Ради України щорічні слухання з питань реалізації державної регіональної політики (доповідей Кабінету Міністрів України). 10. У контексті досліджуваної проблеми важливого значення набувають подальші наукові розвідки з питань взаємодії Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади з місцевими органами публічної влади, приватним сектором, зокрема великим бізнесом, щодо здійснення державної регіональної політики, ефективного використання наявних регіональних ресурсів як запоруки сталого розвитку регіонів і країни в цілому. |
