У дисертаційному дослідженні на теоретичному й практичному рівнях вирішено актуальне наукове завдання щодо науково-теоретичного обґрунтування організаційно-правових механізмів реформи управління і фінансування в системі охорони здоров’я України на основі моделі адміністративної та фінансової автономії закладів охорони здоров’я як складової забезпечення їх мотивації до ефективного використання обмежених державних коштів та підвищення якості медичної допомоги. Результати, отримані в процесі дисертаційного дослідження, підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета і завдання дають підстави зробити такі висновки та внести певні пропозиції. Системний аналіз джерел за темою дослідження показав, що однією з основних причин негативних змін у стані здоров’я населення України є обмежене фінансування системи охорони здоров’я. Важливу роль у цьому процесі також відіграє використання недосконалої з управлінського та економічного погляду успадкованої від колишнього СРСР моделі системи охорони здоров’я, що в нових економічних умовах виявилася неефективною, втратила реальну профілактичну спрямованість і різко обмежила доступність та погіршила якість медичної допомоги. Такий стан справ вимагає суттєвих змін у державному регулюванні охорони здоров’я з урахуванням міжнародного досвіду, згідно з яким основними чинниками формування мотивацій до підвищення ефективності та якості медичного обслуговування є адміністративна та фінансова автономія закладів охорони здоров’я та запровадження системи державних контрактних закупівель медичних послуг. Результати комплексного аналізу чинного законодавства свідчать, що, зважаючи на фактичну заборону приватизації державних і комунальних закладів охорони здоров’я, встановлену ст. 49 Конституції України, рівень адміністративної та фінансової автономії таких закладів має підвищуватися без зміни їх форми власності, в рамках публічного сектора. При цьому, враховуючи особливості національного господарського законодавства, на сучасному етапі найбільш доцільною моделлю автономізації державних і комунальних закладів охорони здоров’я в Україні можна вважати модель, яка передбачає реорганізацію цих закладів шляхом їх перетворення з бюджетних установ на казенні та комунальні некомерційні підприємства із закріпленням за ними статусу неприбуткових організацій.
Використання такої моделі автономізації закладів охорони здоров’я сприятиме уникненню ризику потенційного конфлікту між бажанням підприємств отримувати максимальний прибуток і необхідністю виконання покладеної на них суспільно корисної функції, що полягає в забезпеченні населення гарантованою безоплатною медичною допомогою, яка має надаватися в рамках державних закупівель медичних послуг на договірній основі. Доведено, що основними механізмами державного регулювання процесу автономізації закладів охорони здоров’я є:
державне планування та організація господарської діяльності, спрямованої на забезпечення виробництва медичних послуг, перерозподіл коштів за різними напрямами витрат; управління людськими ресурсами (планування чисельності, добір персоналу, вдосконалення методів оплати праці персоналу, його мотивація до якісної роботи та підвищення професійного рівня); управління матеріально-технічними ресурсами та відповідними інвестиціями (кількість ліжок та інтенсивність їх завантаження, використання обладнання і приміщень тощо); державний контроль щодо визначення показників ефективності та продуктивності діяльності та їх застосування при плануванні і запровадженні реформ в діяльність закладів охорони здоров’я. Пілотні комунальні некомерційні підприємства на базі закладів охорони здоров’я Золочівського району Харківської області та Попільнянського району Житомирської області створені в умовах недосконалої чинної законодавчої бази. Зокрема, через колізії в тлумаченні податковими органами понять “суб’єкт некомерційного господарювання”, що наведене в Господарському кодексі України, та “неприбуткова організація”, що використовується в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”, невирішеним залишається питання про внесення цих закладів охорони здоров’я до реєстру неприбуткових організацій. Це зумовлює доцільність перегляду відповідних норм законодавства з метою усунення протиріч між ними.
5. Установлено, що в умовах наявного регулювання та інформаційно-аналітичного забезпечення єдиною прийнятною формою здійснення державних закупівель медичних послуг, що може бути застосована на початковому етапі діяльності закладів охорони здоров’я як автономних суб’єктів господарювання, є укладення договору про державну закупівлю медичних послуг у формі “блок-контракту” (або “пакетного договору”). Використання більш складних форм договорів про державну закупівлю медичних послуг, що враховували б як обсяги послуг, що мають надаватися за договором, так і вартість конкретних послуг, структуру пролікованих випадків захворювань тощо потребує вдосконалення підготовки управлінських кадрів, розробки та затвердження уніфікованих підходів до оцінки вартості медичних послуг, визначення єдиних державних цін (тарифів) на медичні послуги, що підлягають державним закупівлям, достатнього рівня комп’ютеризації та забезпечення медичних підприємств відповідними інформаційними технологіями. 6. Паралельно з використанням механізму державних контрактних закупівель медичних послуг в Україні необхідно запровадити інші механізми державного регулювання з метою забезпечення контролю витрат, ефективного розподілу ресурсів у секторі охорони здоров’я та підвищення якості й доступності вказаних послуг, а саме: орієнтованих на врахування результатів роботи методів оплати постачальників медичних послуг; раціональної фармацевтичної політики, що передбачає забезпечення оптимального балансу між економічною та клінічною ефективністю фармакотерапії; заходів щодо підвищення ефективності капіталовкладень в системі охорони здоров’я. 7. Україні необхідно приєднатися до низки конвенцій Міжнародної організації праці та Ради Європи, що стосуються прав людини в частині забезпечення медичною допомогою. Зволікання з вирішенням цього питання негативно позначається на міжнародному політичному іміджі держави та якості її медико-санітарного законодавства. Приєднання до цих міжнародних договорів не лише сприятиме формуванню нового зовнішньополітичного іміджу України, а й дасть змогу суттєво підвищити відповідальність держави перед своїми громадянами за забезпечення їх права на охорону здоров’я. 8. З урахуванням основних наукових результатів дисертаційного дослідження, вітчизняного й зарубіжного досвіду, потреб суспільства в ефективному використанні ресурсів системи охорони здоров’я та підвищенні якості медичної допомоги можна запропонувати для втілення в практичну діяльність низку рекомендацій, спрямованих на вдосконалення державного управління. З метою сприяння розвитку адміністративної та фінансової автономії закладів охорони здоров’я, ефективному переходу від командно-адміністративної до контрактної моделі фінансування та управління в системі охорони здоров’я України та підготовці її до роботи в умовах соціального медичного страхування є доцільними: внесення змін до ст. 49 Конституції, спрямованих на забезпечення можливості ефективного врегулювання питання про обсяг державних гарантій щодо надання громадянам безоплатної медичної допомоги (через встановлення законом чи рішенням уряду базового пакету безоплатних медичних послуг, що надаються за рахунок державного фінансування), а також на ефективне планування мережі державних і комунальних медичних закладів; розробка та прийняття закону про соціальне медичне страхування і закону про організацію медичного обслуговування та заклади охорони здоров’я, що має детально врегулювати порядок надання медичної допомоги різних рівнів (первинна, вторинна, третинна), здійснення господарської діяльності постачальниками медичних послуг – фізичних та юридичних осіб та використання ефективних методів оплати діяльності різних типів постачальників медичних послуг в рамках системи державних закупівель таких послуг; внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я з метою створення правових можливостей щодо використання в трудових відносинах з медичними працівниками контрактної форми трудового договору; внесення змін до Бюджетного кодексу України, що передбачають об’єднання фінансових ресурсів охорони здоров’я на регіональному рівні, а також змін, спрямованих на врегулювання взаєморозрахунків між бюджетами не підпорядкованих одна одній територій в разі надання незапланованої медичної допомоги особам, які не проживають постійно на території, за рахунок бюджету якої така непланова допомога надається (в разі подальшого збереження бюджетної схеми фінансування галузі); внесення відповідних змін до Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, які б чітко врегулювали питання про віднесення некомерційних підприємств, основною діяльністю яких є безоплатне надання населенню медичних послуг в рамках договору про державну закупівлю таких послуг, до неприбуткових організацій та надання їм відповідних пільг з оподаткування; збереження в процесі подальшого вдосконалення податкового законодавства пільг з оподаткування податком на додану вартість для операцій з постачання медичних послуг, що надаватимуться в рамках договорів про державну закупівлю таких послуг; розробка, затвердження та запровадження в практику примірних договорів про державну закупівлю послуг первинної, стаціонарної, спеціалізованої амбулаторної та швидкої медичної допомоги. Саме ці заходи мають забезпечити можливість ефективного практичного застосування в Україні проаналізованих у дисертаційному дослідженні та підтверджених досвідом більшості розвинутих країн управлінських стратегій, спрямованих на покращення фінансування сектора охорони здоров’я, забезпечення належного контролю за витратами й ефективним розподілом ресурсів у цій сфері та, що є найважливішим, на підвищення якості та доступності медичного обслуговування населення. | 